Розпочинає роботу виставка, що представляє кахлі, які побутували на території Полтавщини у ХVІІІ – на початку ХХ століття.

5 жовтня 2018 року у залі № 6 (відділ етнографії, третій поверх) Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського розпочинає роботу виставка, що представляє кахлі, які побутували на території Полтавщини у ХVІІІ – на початку ХХ століття.

Кахлярство − вид українського народного традиційного оздоблювального мистецтва, галузь гончарного виробництва, зокрема, художньо-будівельного призначення. Кахлі застосовували для печей і грубок, архітектурного оздоблення інтер'єрів палаців, будинків і хат, відомі з часів Київської Русі. Спочатку вони мали форму горщика, згодом − циліндра, їх вмуровували в стіни так, щоб дно оберталося до вогню. Наприкінці XV ст. кахлі стають класичними: квадратної чи прямокутної форми, на звороті відкрита коробка (румпа або «клубук»), що слугувала для кріплення у кладці стін. На передній стороні плиток наносилися рельєфні чи мальовані композиції. У XVI−XVII ст. кахлеві печі й груби встановлювалися в панських покоях, пізніше − у житлах козацької старшини і духовенства. Від 2-ї половини XVII ст. збереглися поодинокі кахлі, вкриті коричневою чи зеленою поливою − з ліпленням від архієрейського будинку в Переяславі, з барочним рослинним візерунком роботи зіньківських гончарів. У XVIII ст. на кахлях з’явилася синя барва (кобальт), поліхромні емалі, зелена полива. З цього періоду кахлярство на Полтавщині набуло значного поширення як вияв високої побутової культури народу. Цьому сприяло не лише виробництво кахель у різних осередках, а й продаж на багатьох ярмарках, зокрема, Іллінському в Ромнах, з 1852 р. − у Полтаві. На 1865 р. у Полтавській губернії функціонувало 5 кахельних заводів: по 2 у Полтаві та Кременчуці, один у Лохвиці, на яких працювало 29 майстрів, 35 робітників і 25 учнів. На 1893  р. зареєстровано 13 дворищ кахлярів у Великих Будищах і 3 − у Комишні. У 20-х рр. XX ст. виробництво припинилося.

Кахлярство Полтавщини має свої особливості. Майстри Куземина, Великих Будищ, Попівки Зіньківського повіту, Комишні, Попівки, Хомутця Миргородського повіту, Біликів Кобеляцького повіту виготовляли неполив'яні рельєфні народні кахлі з лінійними візерунками: сітківками, решітками, солярними мотивами, зірками, рослинними: з букетами квітів у вазах або перев'язаних стрічками. Лінійні орнаменти споріднені з полтавськими плахтовими тканинами й тригранно-виїмчастим різьбленням, тому що форми для кахлярства виконувалися різьбярами. У Зіньківському й Роменському регіонах у значній кількості робили кахлі із зображенням груп солярних знаків, хрестів. Набули поширення хрестаті кахлі з видовженими прямими кінцями чи чотирма трикутниками, так звана корсунська − «праруська» форма. Миргородські рельєфні кахлі мали центричну основу з рослинних мотивів, роменські − з зображенням озброєних козаків на конях, мисливців. У Куземині на заводі придворного «уставщика» Івана Маркова (2-а половина XVIII ст.) виробляли ліплені й мальовані кахлі з мотивами калини, соняшника, винограду, жоржин. Полив'яні кахлі розмальовували у Переяславі, Лазьках Зіньківського повіту. Зрідка на кахлях зображували фігурні жанрові сценки, козаків на баских конях, Св. Юрія − покровителя гончарів, двоголового орла. Традиційно для коминів і припічків варистих печей ремісники виробляли лицьові, наріжні, а з середини XIX ст. − карнизні кахлі. На початку XX ст. орнаментальні та сюжетні вставки набули різноманітного використання у декорі фасадів та інтер'єрів споруд українського архітектурного стилю, зокрема, будинку Полтавською губернського земства, нині Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Серед відомих кахлярів Полтавщини − козаки, брати Павло і Карпо Чумаченки, яких за експоновані кахлі, капітелі й водогінні труби нагородили срібними медалями (у 1846 р. у Ромнах, у 1857 р. у Києві). Для будинку Григорія Галагана у с. Лебединці Прилуцького повіту (1854−1856 рр.) Павло Чумаченко виготовив мальовані зелені й білі кахлі для двох грубок. Відомі майстри кахель 2-ї половини ХІХ − початку ХХ ст.: Ісидор Узназдєв з Великих Будищ, родина Гладиревських з Опішні, Пилип Явдак з Лазьків, Петро Іщенко з братами Дмитром і Миколою з Комишні, Олексій Зінич, Антон Гілюн з Хомутця, Федір Кариков з Миргорода.

На виставці представлені найбільш яскраві та показові зразки пічної кахлі XVIII ‒ поч. ХХ ст. з фондової збірки Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, яка нараховує понад 400 предметів. Це теракотові і полив’яні, орнаментовані і сюжетні роботи невідомих і відомих майстрів. Більшість музейних предметів презентовані з горілого фонду вперше після реставрації, яку виконали наші науковці і реставратори – Тетяна Клименко та Наталія Кондратенко.