Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, як значний науково-культурний центр, заснований у 1891 році за ініціативою видатного вченого професора В. В. Докучаєва, який передав понад 4000 зразків грунтів, близько 500 зразків гірських порід, 862 гербарні аркуші. Серед меценатів і уродженка Полтавської губернії Катерина Скаржинська (1854–1932), яка подарувала понад 20 тисяч експонатів і наукову бібліотеку. У дар музею впродовж 1894–1913 років передав цінні колекції східних старожитностей Павло Бобровський.

І нині фонди – унікальне зібрання предметів старовини, побуту та народного мистецтва, у якому не лише місцевий матеріал, а й старожитності різних частин світу: Стародавнього Єгипту, Індії, Японії, Китаю, Індонезії. Справжня гордість музею – козацькі старожитності, в яких зберігся високий дух свободи й незалежності. А всього в музеї близько 300 тисяч експонатів.

Серед них — колекції полтавської народної вишивки, ткацтва, килимарства, дерево-різьби, церковних речей... А ще археологічні, нумізматичні, природничі.

Будинок музею — шедевр архітектури в стилі українського модерну, зведений у1903-1908 роках за проектом художника-архітектора В. Г. Кричевського. Це самобутня квітка в камені, де органічно сплелися традиції народного будівництва, старовинні українські орнаменти, конструкторські форми. Таке рідкісне поєднання вдихнуло в будівлю силу й гармонію, велич і неповторність. Витвір В. Г. Кричевського, увібравши в себе все найкраще, що було в українській народній архітектурі, став програмним в утвердженні нового стилю — українського модерну. Адже саме тут були використані риси українського церковного будівництва — шатрове покриття, виті колони, двоповерхові покрівлі, різьблення на дереві, кераміка і майоліка, народний декоративний розпис.

Відомий український художник Микола Самокиш виконав декоративний розпис, а Сергій Васильківський створив три величезні полотна в залі засідань земства: «Козак Голота і татарин», «Чумацький Ромоданівський шлях» та «Вибори полковника М. Пушкаря».

...Історія цієї будівлі, як і музею, тісно пов’язана з Полтавським губернським земством.

У 1891 році за його рішенням музей розпочав свою роботу в трьох маленьких кімнатах флігеля, що стояв на подвір’ї земства. Згодом було розпочато спорудження нового приміщення для губернського земства, яке в 1920 році було повністю передане під музей.

... До 1941 року музей мав багату експозицію: його фонди нараховували 117900 експонатів. Фашистські окупанти розграбували колекцію, підпалили будинок, який зазнав значних руйнувань. Фактично від чудової будівлі залишилися лише голі, обгорілі стіни. З-під попелу та руїн вдалося врятувати близько 20 тисяч експонатів.

Після війни експозиція була відновлена. Довгий час вона розміщувалася в малопристосованому приміщенні. І тільки в 1964 році було врочисто відкрито реконструйовану будівлю музею. На жаль, повної ідентичності колишньому будинку Полтавського губернського земства досягнути не вдалося. Нинішня реконструкція, що проводиться в кілька етапів, оновила, вдихнула друге життя в цей неперевершений витвір архітектури. Зовсім іншою стала й експозиція музею. Повністю перебудовано 24 експозиційних зали.

У перспективі — створення етнографічно-археологічного ландшафтного парку навкруги будинку музею, розширення експозиції з історії ХХ — ХХІ ст. З історією музею пов’язано багато відомих імен. У різні роки тут працювали: перший директор музею М. О. Олеховський (1855-1909), етнограф і археолог І. А. Зарецький (1899-1973), орнітолог М. І. Гавриленко (1889-1971), археолог і мистецтвознавець В. М. Щербаківський (1876-1957), етнограф і мистецтвознавець Н. Х. Онацький (1875-1940), поет М. Г. Філянський (1873-1938), Михайло Рудинський, Олександр Тахтай. З музеєм тісно співпрацював великий вчений — природознавець, перший президент Української академії наук В. І. Вернадський.

Музей — учасник багатьох міжнародних виставок. Німеччина, Італія, Болгарія, Росія, Індія, Австрія, Польща — всіх країн і не перелічити! Заклад — лауреат Всеукраїнських музейних фестивалів «Музей ІІІ тисячоліття» (м. Дніпропетровськ, 2005 р., 2008 р.), лауреат Республіканської премії ім. Д. Яворницького — за кращу наукову, видавничу діяльність.

Крім багатої, різнопланової експозиції у музеї завжди діють цікаві виставки, гуртки, клуби, любительські об’єднання. Це, зокрема, салон «Музична вітальня», клуб «Полтава і полтавці», «Літературний калейдоскоп», «Природа — наш храм».

Як науковий заклад музей працює в галузі природничих та історичних досліджень. Видається щорічник «Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток», а також інші наукові серії. Серед них: «З наукової спадщини», «Пам’ять поколінь», «Славетні мої земляки» та ін. І все це — нові й нові сторінки історії, написані науковцями музею, адже тут працює потужний колектив дослідників.

В стінах цього чудового палацу — не швидкоплинність і минущість. Тут, в національному шедеврі архітектури, — Вічність, втілена в діалозі минулого з сучасним.

А ви прийдіть сюди, вслухайтеся в цю розмову, зачерпніть любові до всього сущого з криниці людської пам’яті — і зігріється серце особливим теплом.

Музей завжди чекає на вас.

«Природа рідного краю».
(Рельєф, клімат, грунти та
водні ресурси, рослинний
і тваринний світ –
зали №1–5)

«Скарби світової історії».
(Мистецтво Стародавнього
Єгипту, колекції античної
кераміки, зброї, медальєрного
та сакрального мистецтв –
зал №24)

«Історія Полтавщини XX ст.»
(Полтавщина в роки
Великої Вітчизняної війни
(1941–1945 рр.),
молодіжне підпілля м. Полтава
(1941–1943 рр.),
національні державотворчі
процеси на Полтавщині –
зали № 15-21, 22а)

«Історичне минуле краю».
(Давня історія Полтавщини:
від кам’яного віку до часів
Київської Русі, козацтво
на Полтавщині,
Полтавська губернія
в XIX – на поч. XX ст. –
зали № 6–14)

«Народний побут.
Народне мистецтво. XVIII-XXI ст.».

(мансардний поверх
зали № 1–11)

Василь Григорович Кричевський (1872—1952) – живописець, архітектор, графік, художник театру і кіно, вчений і педагог, автор проекту видатної пам’ятки української архітектури в стилі модерн – будинку Полтавського земства (зараз краєзнавчий музей) та малюнка Державного герба України.

1872 р. В.Г. Кричевський народився 31 грудня в селі Ворожба, біля м. Лебедина на Слобожанщині.
1885 р. Прийнятий на навчання за результатами іспитів до Харківського технічного залізничного училища.
1889–1892 р. Працював у міського кресляра Михайла Бабкіна, згодом - у Сергія Загоскіна, архітектора і професора архітектурного проектування Харківського технологічного інституту.
1894 р. Одружився з Варварою Марченко. Їх сини Микола (1898–1961) і Василь (1901–1978) стали також митцями.
1892–1903 р. Почав самостійну архітектурну діяльність: у Харківській міській управі помічником міського архітектора Альфреда Шпігеля. Виконав проект Будинку торговельних рядів; через рік – у проектному бюро Служби Шляхів і Будівель Харківського Залізничного Вузла, водночас – у архітектурному бюро академіка Олексія Бекетова. Виконує також незалежні проекти будинків.
1903 р. Виграв конкурс проектів на спорудження будинку Полтавського губернського земства. В проекті блискуче відтворив характерні риси українського народного будівництва, започаткувавши новий стиль в архітектурі – український модерн. Широко використав (вперше в Україні) у зовнішньому декорі майолікову кераміку.
1906–1908 рр. З Полтави переїхав до Києва. Оформив в українському стилі фасад будинку Михайла Грушевського.
1907–1910 рр. Оформив для першого стаціонарного Українського театру М. Садовського понад два десятка різних постановок. Завідував мистецькою частиною постановок.
1911–1912 рр. Багато працював в галузі книжкової графіки, особливо для Української видавничої спілки. Перебуваючи у Львові, виконав для Михайла Грушевського рисунки до «Ілюстрованої історії України». Разом з ним їздив на Всесвітню архітектурну виставку (Італія, Рим).
1912 р. Одружився з Євгенією Павловською, уродженою Щербаківською. Від цього шлюбу народилася донька Галина.
1911–1913 рр. Бере участь у виставках творів українських художників, (м. Київ, Історичний музей).
1912–1914 рр. В.Г. Кричевський - мистецький керівник килимарської майстерні Варвари Ханенко (с. Оленівка, Київщина). Виконав проекти декоративних килимів на другу Всеросійську кустарну виставку (Соляний городок під Петербургом).
1917 р. Був одним з головних організаторів Української Академії мистецтв.
1918 р. Одержав державне замовлення від професора Михайла Грушевського на проекти державних героїв Української Народної Республіки, Великої і Малої печаток, проектів та бланків ратифікаційних грамот, паперових грошей, поштових марок.
1918 р. В.Г. Кричевський з родиною переїжджає до Миргорода для участі у реорганізації Миргородської керамічної школи ім. М. Гоголя у керамічний інститут.
1922 р. Секція мистецтв Всеукраїнської Академії наук обрала В.Г. Кричевського своїм дійсним членом. Став професором Київського архітектурного інституту (пізніше об'єднаного з Академією мистецтв).
1925–1927 рр. В.Г. Кричевський ефективно працював в кінематографії - мистецький керівник історичних фільмів «Тарас Шевченко» (1925), «Тарас Трясило» (1926), фільму О. Довженка «Звенигора» (1927).
1927 р. На Першій всеукраїнській мистецькій виставці (м. Київ) виставив 39 мистецьких робіт.
1929 р. Виконав кінцевий проект для музею Т.Г. Шевченка в Каневі. Оформив видання «Українська поезія».
1935 р. Оформив видання «Українська пісня». Виконав проект пам'ятника на могилі Михайла Грушевського.
1938–1939 рр. Оформив фільми «Назар Стодоля» за Т. Шевченком, «Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем, зйомки яких проходили в с. Великі Сорочинці на Миргородщині. Відбулася персональна виставка творів у Київському будинку вчених.
1939 р. На подання дирекції Київського художнього інституту дістав учений ступінь доктора мистецтвознавчих наук, який затвердила Найвища атестаційна комісія.
1940 р. Ретроспективна персональна виставка творчості В.Г. Кричевського в Державному музеї українського мистецтва в Києві. Уряд Радянської України за мистецькі заслуги надав звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».
1943 р. Виїхав з родиною до м. Львова, де став ректором новоствореної мистецької школи «Вища Образотворча Студія».
1944–1945 рр. Виїздить до Братіслави в Чехословаччину, а пізніше після закінчення війни до старшого сина Миколи в Париж (Франція), де жив до 1948 р. В.Г. Кричевського обрали почесним дійсним членом Української Вільної академії наук.
1948–1952 рр. Переїздить до доньки Галини Лінде до м. Каракасу, Венесуела. Тут намалював цикли картин, великі краєвиди України і Криму. Виставляв роботи на численних виставках у Каракасі та брав участь в українських виставках в США.
1952 р. 15 листопада помер і був похований на міському цвинтарі м. Каракас. У 1957 р. заходом патріарха Мстислава УПЦ в США та української громади прах перепоховано на Українському православному цвинтарі м. Баунд Брук, Н.-Дж., США.

~ Анонси ~

22.12.2021

У листопаді 2021 р. пошуковцями у Тверській області (Ржевський район, Російська Федерація) знайдено і піднято фрагменти  радянського літака ПЕ-2, у якому знаходились останки двох членів екіпажу, яких вдалося ідентифікувати. Одним із членів знайденого екіпажу був старший лейтенант Андреєв (Андрєєв) Василь Андрійович 1910 року народження, Ленінградська область, Славковський район, с. Бориси.
Його рідні : дружина Анлреєва (Андрєєва) Клавдія Максимівна та донька Андреєва (Андрєєва) Лідія Василівна 1937 року народження проживали у Полтавській області. Можливо хтось із рідні відгукнеться. Перепоховання останків воїнів відбудеться 22 червня 2022 року на меморіалі Ржев.

21 12 22 rozhuk

~ Події ~

22.01.2022

В просвітній діяльності Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського тема Соборності нашої держави завжди займає чільне місце.
До цього свята науковці готуються заздалегідь, приділяючи особливу увагу організації різнотематичних заходів, запрошують гостей, впроваджують нові форми роботи з відвідувачами.
Традиційно цей День розпочинається з урочистостей поряд з музеєм та покладанням квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку, до якого долучаються і наші співробітники.
Після дійства всі бажаючі мали можливість завітати до експозиційних залів і оглянути наукові матеріали, що розкривали історичний перебіг подій початку 20-х років ХХ ст. в Україні. «У боротьбі за волю», «Українська революція 1917-1921: регіональний вимір», «Симон Петлюра. З когорти вождів,» «Полтавщина: шляхами соборності і незалежності України» та інші виставки приваблювали увагу багатьох гостей та заслуговували на їх схвальні відгуки.

22 01 22 sobornist osv

22.01.2022


Якби доля склалася інакше, сьогодні обов’язково делегація музейників ПКМ ВК поїхала б до Котельви, щоб поздоровити давнього друга музею Олександра Григоровича Коросташова з ювілеєм – 80-річчям. Нажаль, 3 квітня минулого року відомий аграрій, Герой України проклав останні сліди по життєвій дорозі.
Він народився 22 січня 1942 року у с. Камінному тепер Полтавського району. З малечку працював на землі спочатку причіплювачем у колгоспі «Маяк», потім – комбайнером, трактористом, бригадиром. У 1978 р. обраний головою колгоспу імені XV з’їзду ВКП(б), який під його керівництвом став передовим не лише в Котелевському районі, а й області.

22 01 22 korostashov

22.01.2022

22 січня щороку, починаючи з 1999, в Україні офіційно відзначають День Соборності. У цей день у 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

У радянський час цю подію замовчували, щоб у суспільстві з’явилися уявлення про єдино можливе об’єднання українських земель зусиллями радянської влади (ще й зараз можна почути, що «Сталін створив Україну у 1939 році»). Крім того, соборність України суперечила парадигмі про непорушний союз радянських республік-сестер і народів-братів. Саме тому в Указі Президента України «Про День Соборності України» читаємо про «…велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…», що вказало, що лише у національній, державній і суспільній єдності можливе майбутнє України.

 

22 01 22 sobornisy day

21.01.2022

21 січня Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського на пошану Дня Соборності України відкрив виїзну експрес-виставку «Дивлюсь на пройдену дорогу…». Виставковий проєкт, представлений на урочистостях в Полтавській обласній філармонії, репрезентує тяглість традиції державотворення в діахронному зрізі від перших кроків виборювання національної соборності у ХХ столітті – проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки 1919 року – до вікопомних подій початку третього тисячоліття, пов’язаних із захистом державного суверенітету та територіальної цілісності України.

22 01 21 sobornist01

21.01.2022

Одним із найбільш відомих директорів (завідувачів) Полтавського краєзнавчого музею на поч. 20-х рр. ХХ ст. був М. Я. Рудинський (1887-1958).
Саме з його ім’ям пов’язане влаштування в Будинку Полтавського губернського земства повноцінної музейної експозиції.
Михайло Якович – уродженець м. Охтирки на Слобожанщині. І дуже приємно, що науковці Охтирського міського краєзнавчого музею та місцевий громадський діяч М. Д. Гринєвський домоглися виготовлення і встановлення на будинку, де народився вчений у Охтирці, відповідної меморіальної дошки.
Щиро вітаємо наших охтирських колег з цим досягненням і від усіх полтавців вдячні за турботу про пам’ять М. Я. Рудинського.

 22 01 21 rudynskiy01

 

21.01.2022

В Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, зберігається невелика колекція археологічних знахідок, що була отримана у результаті рятівних досліджень 2012 р. експедицією Інституту археології НАН України  на селищі черняхівської культури Сердюки І, яке розташоване на захід від смт. Шишаки, Шишацького району (зараз Миргородського району)  Полтавської області. Пам’ятка була частково знищена (близько 1,5 га) кар’єром з видобутку лесу та сучасними грабіжниками з металошукачами.

22 01 21 serduky

20.01.2022

Жвавий вогник свічки у нашому динамічному техногенному житті має особливе значення. Запалена свічка – це й романтичний теплий аксесуар свята, це й  джерело світла, яке має чарівну сакральну силу церковної літургії, це необхідний атрибут майже кожного обрядового дійства.  Підсвічник, як і свічка, відіграє важливу роль у створенні певного настрою, причому він часто непросто доповнює її, а й підкреслює красу полум’я, його декоративну функцію. На фото представлений металевий підсвічник кін. ХІХ - поч. ХХ ст. виконаний у стилі Модерн з бароковими навіюваннями.

22 01 20 pidsvichnyk