До 130-річчя музею

Олександр Тахтай і вивчення Більського городища

tahtay

Серед наукових заходів Полтавського державного музею імені В. Г. Короленка (так у другій половині 20-х рр. ХХ ст. називався Полтавський краєзнавчий музей) вирізняється кілька проєктів, що мали чітко сплановану пошукову мету, поєднували вивчення потенціалу окремих територій у природничо-ресурсному, історичному, етнографічному та археологічному напрямках, а також слугували вагомим засобом поповнення колекцій із середовища зникаючого побуту українського села, збирання фольклору й інших матеріалів народної творчості. Ініціатором і втілювачем у життя цих проєктів став заступник директора з наукової роботи, певний час завідувач етнографічного відділу музею, до того – виконувач обов’язків директора музею Я. О. Риженко (1892–1974) – відомий український музейник, мистецтвознавець, етнограф, пізніше кандидат історичних наук, а на той час аспірант кафедри історії української культури Харківського інституту народної освіти, автор етнографічних та мистецтвознавчих досліджень за матеріалами колекцій музеїв Полтавщини.

У 1927 р. він зініціював і втілив у життя проєкт з монографічного вивчення однієї з адміністративних територій Полтавщини – Опішнянського району. З метою проведення цих робіт музей сформував дві експедиції, що працювали з перервами впродовж двох місяців. Перша із них досліджувала природничі пам’ятки, друга — археологічні, кустарні промисли і ремесла, збирала матеріали вивчення сільських осель, присадибних будівель, хатнього начиння і прикрас, зразки одягу, посуду, фольклору, записувала рецепти приготування їжі й напоїв. Наслідком обстежень стало не тільки отримання суто наукової інформації, а й збагачення музею новими експонатами, налагоджування зв’язків із місцевим населенням.

Виконавцем археологічної програми з монографічного дослідження Опішнянського району став виконувач обов’язків завідувача археологічного відділу Олександр Кузьмич Тахтай (1890–1963), який разом із Я. О. Риженком, лаборантом Ю. М. Наконечним та Н. В. Тахтай за час відрядження обстежили правобережне узбережжя Ворскли від Опішні до Більська, частину комплексу Більського городища, а також ділянки лівобережної ворсклинської надзаплави. Зазначимо також, що кількаденними «базовими» таборами експедиції виступали Опішня, Міські Млини, с. Глинське (біля підніжжя Малого городища), ур. Барвінкова гора неподалік Більська і безпосередньо с. Більськ (місцева школа). З цих пунктів здійснювалися пішохідні обстеження учасниками розвідок.

Маршрут обстежень невеликої групи музейників влітку 1927 р. охопив і піщані підвищення борової тераси на південь та південний захід від с. Лихачівки, з оглядом навколишніх дюн узбережжя р. Мерли неподалік села. Зі знахідок біля Лихачівки, наприклад, відзначений «сферичний кремінний одбивач» із околиць села, вірогідно, доби раннього бронзового віку. Розвідники зібрали також уламки ліпної кераміки скіфського часу на Лихачівському поселенні та в окрузі.

Наступним етапом розшуків у Середньому Поворсклі були обстеження «Ворсклового поріччя в межах району», де в порослій лісовими масивами надзаплаві лівого берега річки (сучасний правий берег) вдалося виявити дюнну неолітичну стоянку «Чернецькі бугри» навпроти с. Глинського, «з типовим череп’ям та кремінним утиляжем». Неподалік (на схід) від Опішнянського городища, на правому березі Ворскли, розвідками було зафіксоване поселення середнього і пізнього бронзового віку в ур. Пристань Яблушнянська, що містило ліпну кераміку часу «скорченних кістяків», знаряддя з кременю, відходи крем’яного виробництва, уламки кам’яних шліфованих виробів, бронзовий рибальський гачок «з якірцем і двома лапками» тощо.

Проте, головною частиною розвідкових обстежень виявилися «обслідування нагірного правобережжя» Ворскли, що «полягало, головним чином, у збиранні підйомного матеріалу на сімох городищах Опішнянщини», а саме ур. Городище та Кардашів Вал в Опішні, трьох городищах Глинського археологічного комплексу, Великому, Східному і Західному укріпленнях Більського городища.

О. К. Тахтай у загальних рисах охарактеризував виявлені на них знахідки: «матеріали, переважно керамічні, розбиваються на 2 <…> гурти. Перший стосується до культур скито-сарматської доби (2 Більські, 2 Опішнянські городища). Другий (3 Глинські городища [Велике, Мале та в ур. Леваднюкова гора]) належить…, по всьому, до Великокнязівської доби: типова кераміка з лінійною, хвилястою та зубчасто-лінійною (меншина) орнаментацією, бронзова кручена каблучка незлютована, залізний ключ; енколпіон (переказ)».

Як бачимо, полтавські музейники в середині 1920-х рр. ще не відрізняли з-поміж уламків стінок ліпного посуду кераміку скіфської доби з Кардашевого Валу та роменської культури, знайдену на Опішнянському городищі. Хоча, швидше за все, знахідок із обох задернованих городищ в околицях Опішні було зовсім обмаль. О. К. Тахтай відзначає кілька індивідуальних артефактів з опішнянських околиць: «кам’яний … топір-молот із круговим жолобком замість свердлини», а також «срібний денар[ій] Доміціяна з Опішнянського «Городища». Не проминула повз увагу «розвідників» розповідь місцевих селян про випадковий і звісно ж втрачений предмет особистого благочестя знатної особи ХІІ – початку ХІІІ ст. – бронзовий давньоруський хрест-складень, виявлений на посаді Глинського городища.

Подальші обстеження пролягли пішохідним маршрутом від Глинська до Східного укріплення Більського городища. Про цю подорож уздовж високого валу Великого укріплення згадувала 1989 р. Дружина О. К. Тахтая Ніна Василівна Тахтай. Вона розповідала, як проминувши давній південно-східний в’їзд до городища, дослідники впродовж дня рухалися вздовж вкритого різноквіттям схилу валу, милуючись буянням природи і краєвидами, кілька разів піднімалася на пагорби, оглядали кургани і зупинилася для влаштування ночівлі на майданчику під валами Східного укріплення, звідки на 20–30 км відкривалася для огляду заплава Ворскли з лісами й селами та підвищення протилежного берега. Упродовж цього маршруту оглядалися кілька поселень (відразу ж за валом після в’їзду, на високому пагорбі на середині шляху), кургани поза валами. Практично повсюдно траплялися уламки ліпного посуду й амфор, але на вказаних вище місцях колишніх і більш тривалих поселень серед посівів здійснювався збір знахідок. Ніна Василівна пам’ятала про ці предмети, адже в Більській школі вона перемила їх всі та пронумерувала.

З розповіді очевидця й учасника розвідок зрозуміло, що обстежувалися, найвірогідніше, поселення в урочищах Кутул і Безодня, оглядалися відомі за планом В. О. Городцова насипи Більського курганного некрополя «Б», які в 1920-х рр. були доволі помітними, адже частина з них мала висоту 1,5–2,5 м. Щодо курганів поза валами, з напільного східного боку Великого городища, то про них О. К. Тахтай залишив кілька рядків у своїй публікації. Так, він зазначає, що: «Близько Глинських городищ (до 1 км) на північ, виявлено невеличкий (6 мог.) напівзруйнований могильничок, що за його приналежність до культури городищ начеб-то свідчать як спосіб поховання однієї з могил, розкопаної власником задля потреб господарчих (випростаний кістяк головою на захід), так і інвентар: гончарні вироби городиських типів, бронзова суцільна кручена каблучка з пальця правої руки; «залізячка [ніж] з лівого боку (переказ)». Для підсилення аргументації попередньої атрибуції комплексу пам’яток автор зазначає, що: «Перегін [мається на увазі простір вздовж більш-менш пологих схилів] між городищами й могильником позначено подібними таки знахідками як на поверхні (череп’я), так і в землі (залізна коса)». Завершує інформацію про цю ділянку маршруту висновок: «Глинські городища з околицями, подовжуючи на Полтавщині Харківську низку слов’янських оселищ передстепової лінії, пильно манять до глибших дослідів». Варто згадати, що з розвідковими обстеженнями у ХХ ст. могильник відвідали В. П. Андрієнко, Ю. М. Бойко, І. М. Кулатова та О. Б. Супруненко. Більший за розмірами курган уже в досить-таки розтягнутому вигляді 2019 р. дослідили С. А. Скорий, В. М. Окатенко і Р. В. Зимовець за участю О. М. Шапорди. Під насипом виявлене давньоруське жіноче поховання ХІ ст. з доволі виразним інвентарем. Останнє цілком справджує висловлене наприкінці 1920-х рр. припущення О. К. Тахтая про давньоруську належність цього невеликого курганного некрополя.

Три дні маленька група О. К. Тахтая знайомилася з особливостями Східного і Західного укріплень Більського городища, обмежившись збором підйомних матеріалів. До музейної колекції на місці було відібрано близько двох сотень уламків ліпого й гончарного посуду, окремі індивідуальні знахідки. Пізніше вони були доправлені до Полтави. Маючи досвід роботи з місцевим населенням, О. К. Тахтай домігся передачі до музею залізного меча «скитського взірця» з брускоподібним навершям («рівним навершняком») та сердцеподібним перехрестям («серцюватим хрещатиком»), «оздобленого з обох боків по залізкові й держаку лінійним орнаментом, що відтворює контури меча». Виразний зразок озброєння ранньоскіфського часу виорали в околицях Західного Більського городища.

Здобуті розвідкою в Опішнянському районі колекції готувалися на 1928 р. до опрацювання й запису в музейний інвентар. Та, здається, завершити цю роботу учасники експедиції вже не змогли. У музеї почалися чергові «чистки» «соціально ворожих елементів», а принциповість і захист від звинувачень у «нелояльності» колег, сміливіші за всіх висловлювання«згустили хмари» над О. К. Тахтаєм. Влітку 1929 р. його арештував Полтавський відділ ДПУ зі звинуваченнями в антирадянській агітації і зв’язку з контрреволюційними шовіністськими елементами, а в основному – за співпрацю в Полтавській науковім при ВУАН товаристві, яке очолював професор В. О. Щепотьєв, заарештований по сфабрикованій справі «Спілки визволення України». Проте, ще 1928 р. О. К. Тахтай встиг опублікувати в ювілейному музейному збірнику коротке звідомлення про польові археологічні роботи 1926–1927 рр., в тому числі й про розвідки в Опішнянському районі, чим зберіг для історії науки про старожитності інформацію щодо дослідницького проєкту з вивчення округи і території Більського археологічного комплексу. До речі, знахідки з цієї розвідки, як й інші матеріали розвідкових обстежень музею другої чверті ХХ ст., за розпорядженням інспектора музеїв Штадфуса з Айнзацштабу А. Розенберга у серпні 1943 р. возив до Києва співробітник Полтавського музею Ю. Наконечний із метою виконання наказу щодо відправлення культурних цінностей у Німеччину. Проте, останні були відхилені, як не надто цінні, і невідомо, чи повернуті до Полтави. Надалі сліди цих матеріалів згубилися у вирі лихоліть війни та вересневій пожежі музейного будинку 1943 р.

Не дивлячись на розвідковий і суто ознайомчий характер досліджень, вони все ж мали наукові результати для округи і південної частини Більського археологічного комплексу, тому залишили ім’я археолога О. К. Тахтая в більській історіографії другої чверті ХХ ст.

Література

А. Т. Археологічна робота Музею 1926–27 р. / А. Т[ахтай] // Збірник, присвячений 35-річчю Музею / ПДМ. – Полтава: 1-ша раддрукарня «Полтава – Поліграф», 1928. – Т. 1. – С. 283–289; Бойко Ю. М. Соціальний склад населення басейну р. Ворскли за скіфської доби / Ю. М. Бойко; ІКЗ «Більськ». – Котельва; Київ : ЦП НАНУ і УТОПІК, 2017. – 188 с.; Брайчевський М. Ю. Римська монета на території України / М. Ю. Брайчевський. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – 244 с.; Гавриленко М. І. До історії археологічного відділу Полтавського Республіканського історико-краєзнавчого музею / Гавриленко М. І.; підг. до друку та ком. Супруненка О. Б. // ПАЗ: зб. наук. пр. – Полтава: Полтав. літератор, 1993. – Число перше. – С. 9–16; Городцов В. А. Дневник археологических исследований в Зеньковском уезде, Полтавской губернии, в 1906 году / В. А. Городцов // Тр. XIV Археологического съезда. – М. : Типограф. Г. Лисснера и Д. Собко, 1911. – Т. III. – С. 93–161; Граб В. І., Супруненко О. Б. Археолог Олександр Тахтай / В. І. Граб, О. Б. Супруненко; ПКМ. – Полтава, 1991. – 85 с.; Зарецкий И. А. Заметка о древностях Харьковской губернии Богодуховского уезда слободы Лихачевки / И. А. Зарецкий // Харьковский сборник. – Харьков, 1888. – Вып. 2. – С. 229–246; Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Котелевський район / ЦОДПА; ПКМ імені Василя Кричевського; [упорядк., редаг., підг. до друку О. Б. Супруненка, передм. А. М. Скирди, О. Б. Супруненка, Є. В. Халимон, І. Ю. Бикова]. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2018. – 984 с.; Кулатова І. М. Уламок дзеркала з поселення в ур. Безодня / І. М. Кулатова // Феномен Більського городища – 2016: зб. наук. пр. і мат-лів конф. / ЦП НАНУ і УТОПІК; ЦОДПА; ІКЗ «Більськ». – Київ; Полтава : ЦП НАНУ і УТОПІК, 2016. – С. 258–260; Нестуля О. Риженко Яків Омелянович / Олексій Нестуля // Реабілітовані історією. Полтавська область. – Київ; Полтава: Оріяна, 2007. – С. 489–493; Скорый С. А., Окатенко В. Н., Зимовец Р. В. Исследование погребальных памятников в окрестностях Бельского городища / С. А. Скорый, В. Н. Окатенко, Р. В. Зимовец // Археологічні дослідження Більського ородища – 2019: зб. наук. пр. / ЦП НАНУ і УТОПІК; ІКЗ «Більськ». – Котельва; Харків: ТОВ «Майдан», 2020. – С. 14–51; Супруненко О. Галина Сидоренко та археологічна діяльність Полтавського краєзнавчого музею у середині ХХ ст. / Олександр Супруненко // Полтавський краєзнавчий музей: зб. наук. ст. 2001–2003 рр. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток / УК ПОДА; ПКМ. – Полтава: Дивосвіт, 2004. – [Вип. І]. – С. 10–33; Супруненко О. Б. Об’єкти археологічної культурної спадщини [Котелевського району] / О. Б. Супруненко // Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Котелевський район. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2018. – С. 25–158; Шапорда О. М., Корост І. І. Поселення південної частини Більського городища / О. М. Шапорда, І. І. Корост // Михайло Рудинський і Полтавський музей: зб. наук. пр. / УК ПОДА; ПХМ (галерея мистецтв) ім. М. Ярошенка; ПКМ імені Василя Кричевського. – Полтава : Дивосвіт, 2017. – С. 124–130; Шрамко І. Б., Задніков С. А. Дослідження В. П. Андрієнка на Більському городищі / І. Б. Шрамко, С. А. Задніков // Старожитності Лівобережного Подніпров’я – 2019: зб. наук. пр. / ЦП НАНУ і УТОПІК; ЦОДПА; ПКМ імені Василя Кричевського. – Київ; Полтава : ЦП НАНУ і УТОПІК; Дивосвіт, 2019. – С. 16–31.

Ігор Корост – директор Історико-культурного заповідника «Більськ» Полтавської обласної ради», Олександр Супруненко, директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України.