Події

Литвиненко Енгеліна Іванівна
(11.02.1935 – 30. 08.2017)

21 09 04 lytvynenko

 Служіння музейній справі як покликання душі – це шлях багаторічної самовідданої праці Литвиненко Е. І., більша частина життя якої була пов'язана з Полтавським краєзнавчим музеєм.
Енгеліна Іванівна народилася в м. Шостка Сумської області в родині службовця. Батько, Литвиненко Іван Іванович (родом з с. Івонченці на Полтавщині), отримав призначення на роботу у м. Шостка, де пройшли її довоєнні роки життя. Після війни дівчина повернулася до Полтави, де закінчила зі срібною медаллю середню школу №10.
У 1952-1956 рр. навчалася на історико-філологічному факультеті Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка (зараз Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка). Після закінчення вузу короткий час працювала вчителем історії полтавської школи №4, в Державному музеї історії Полтавської битви на посадах наукового, старшого наукового працівника, екскурсовода.

Наймудрішій з родини Кричевських, добрій помічниці в музейній роботі Катерині Росандіч  виповнюється 95 років. За плечима – 16 років у Києві,  близько шести в Європі й решта, понад 70 літ і зим – Сполучені Штати Америки. Та, не дивлячись на суворі життєві шляхи, вона стала відомою українською і американською художницею, активною діячкою у культурній царині, зберегла знання мови, відмінну пам’ять і є найбільшим у світі кричевськознавцем.

Музейники Полтавського краєзнавчого імені Василя Кричевського свято бережуть золотий фонд мистецької родини Кричевських (живописні та графічні оригінали, світлини, каталоги, меморії, книги, спогади, листівки). Щасти Вам, дорога пані Катерино!

21 09 02 krichevska03

Ми живемо в унікальному архітектурному середовищі, що створювалося не одним поколінням зодчих упродовж більше двох сотень років. Знаємо про Амвросимова і Захарова, захоплюємося Ширшовим і Кричевським, шануємо пам’ять і титанічну працю Вайнгорта, але неприпустимо мало згадуємо про тих архітекторів, хто створював Полтаву після 1943 року протягом наступних 30 років. Якби не було їх, тих, хто обстоював ідею відродження історичної Полтави, тих, хто працював у проєктних майстернях, тих, хто гуртував міських провідних архітекторів, тих, хто передав свій практичний досвід студентам, то Полтава була би геть іншою – типовим радянським містом без історії та свого індивідуального образу.

Плеяда наших полтавських зодчих чималенька, вона формувалася навколо провідних архітекторів, які своїми творами і авторитетом ставали стрижнем нашому архітектурному бомонду.

1 вересня 2021 року з вдячністю і пошаною згадуємо полтавського архітектора В’ячеслава В’ячеславовича Крачмера. Він народився рівно 100 років тому, 1 вересня 1921 року, у «звичайній полтавській родині, яких на той час в Полтаві було багато зі схожими долями», – так написав про своїх предків син архітектора Крачмера, Олександр, до речі, теж архітектор.

21 09 01 kramcher04

«Войною йти на віроломного неприятеля поставляют…»

(Хотинська битва 1621 р. у викладі «Літопису» Самійла Величка)

Початок

У 2021 р. виповнюється 400 років одній із найбільш важливих сторінок в історії Східної Європи – Хотинській битві 1621 р.

У XVI-XVII ст. європейські країни зіткнулися з реальноюзагрозою бути знищеними під ударами могутньої Османської імперії. Наприкінці 1610-х років між Портою та Річчю Посполитою спалахнув грандіозний військовий конфлікт, що став найбільшим випробуванням для країн Східної Європи на початку XVII ст. Він відомий під назвою «Хотинська війна» (1620-1621 рр.), оскільки найзапекліші бойові дії відбулися під стінами Хотинської фортеці (тепер місто в Чернівецькій області України).

Сучасник тих подій, Яків Собеський, називав Хотинську битву «війною, подібною по розмірах, не бачили і не запам’ятають наші сучасники... Війна ця відрізнялася як багаточисельністю зібраних військ, так і величезними приготуваннями, уславилася непохитною мужністю суперників, швидкістю військових рухів і сприятливим завершенням» [2, с. 44-45]. Участь у битві на стороні Речі Посполитої взяло 30-тисячне козацьке військо під командуванням гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Зіткнення тривало близько чотирьох тижнів – з 2 вересня по 9 жовтня 1621 р. Результатом багатоденної битви стало відвернення турецької загрози для багатьох країн Східної Європи та підписання мирного договору.

Хотин став відправною точкою для формування козацького історичного міфу. Найповніше цей міф проявився у козацьких літописах, діаріушах, панегіриках тощо. Одним із ключових творів козацького історіописання, на сторінках якого поставала небачена картина історичного протистояння, є «Літопис» Самійла Величка.

У 1720 р. у с. Жуки Самійло Величко закінчив укладати «Літопис» (так було зазначено на його титульному аркуші) і перейшов до написання «Повіствования літописного». Наприкінці роботи він помістив відомості про Хотинську битву 1621 р. Вірогідно, задум розширити твір і включити до нього події періоду гетьманства Петра Сагайдачного та козацьких повстань 20-30-х рр. XVII ст. з’явився у літописця між 1720-1725 рр. На цей час він уже полишив Жуки і перебрався до Диканьки. Варто відзначити, що навіть після завершення «Літопису» С. Величко постійно його доопрацьовував, дописував, приєднував до нього оригінали та копії документів [1, с.XVI]. Завдяки цьому твір отримав «Початкову частину» та «Прєдмову до читєльника», що містила посилання «О Хотінской, прежде описанной войні». Передмова відсунула ключові події козацької історії на три десятиліття до початку повстання Б. Хмельницького – до 1620 р.

Окрім польських авторів (М. Титлевського, С. Твардовського) С. Величко скористався невідомим козацьким літописом, що натепер є втраченим. Головним історичним джерелом для літописця була праця Мацея Титлевського «Narratio de praeliis gestis inter Polonum et Turcam Annis 1620 et 1621», або «Розповідь про війну та подвиги між Польщею та Туреччиною між 1620 та 1621 роками», що ґрунтувалася на свідченнях учасників битви – записах Т. Шемберга та Я. Остророга.

Хотинська війна 1620-1621 рр. порушила питання легітимації козацтва, задоволення його основних вимог, що стосувалися станових прав і привілеїв, узаконення його в очах суспільства й держави. Оповідь С. Величка починається з сейму, зібраного в Речі Посполитій через турецьку загрозу, що постановив: «войною йти на віроломного неприятеля поставляют…». Оповідь охоплює події Хотинської битви від 2 вересня до 12 жовтня 1621 р. Виклад про похід гетьмана П. Сагайдачного розпочинається «в день пріостатній месяца августа» – т.т. 30 серпня 1621 р., коли козацьке військо прибуло під Хотин на з’єднання з королівськими військами та, переправившись через р. Дністер, розбило свій табір. Закінчується розповідь описом подій 12 жовтня, коли після підписання мирного договору турецьке військо повернуло назад – у володіння Османської імперії.

Далі буде...

Підготували: Яремченко В., Лавріненко А.

Джерела та література:

1. Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып. 2: Перв. половина XVII ст. / Ф. Евлашевский, Я. Собеский, С. Окольский [и др.]; пер. К. Мельник; под ред. В. Антоновича. – Киев: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1896. – 438 с.

2. Хотинська війна 1621 року: докум., матеріали, дослідж. / Держ. іст.-архітектур. заповідник «Хотин. Фортеця»; редкол.: Михайлина Л. П. (голова) та ін. – Хотин: б. в., 2011. – 198 с.

21 08 23 chernochokov

Це той випадок, коли не хочеш ні чути, ні вірити… Коли бракує слів і рука не здіймається, щоб написати – ПОМЕР АНАТОЛІЙ ЄВГЕНОВИЧ ЧОРНОЩОКОВ… Життєлюб. Патріот. Талант…

Відійшов у вічність наш земляк, перелік заслуг і регалій якого займе не одну сторінку: член Національної спілки художників України (1993), член Національної спілки архітекторів України (1994). За значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста Полтави, вагомі трудові здобутки удостоєний почесного звання «Заслужений художник України» (1999). Лауреат Державної премії України в галузі архітектури за комплексну реконструкцію історичного центру міста Полтави (2000). За особливі заслуги перед українським народом нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України. Йому також, за значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста Полтави, вагомі трудові здобутки присвоєно почесне звання «Народний художник України» (2004).

Музейники області з повним правом можуть назвати Анатолія Євгеновича Чорнощокова своїм колегою. Адже він брав участь у створенні експозицій: Музею театру і кіно (Київ), Музею О.В. Суворова (Очаків), Музею-садиби І.П. Котляревського (Полтава). З 1982 по 1994 роки працював у Полтавському художньо-виробничому комбінаті Спілки художників України, зокрема, на посадах головного художника комбінату, керівника творчої групи художників - експозиціонерів. Здійснював керівництво над створенням музейних експозицій Державного музею-заповіднику М.В. Гоголя (Гоголеве), краєзнавчого музею с. Вовчик Лубенського району (1986), Державного музею-заповідника «Поле Полтавської битви» (Полтава), музею-заповідника А.С. Макаренка (Ковалівка), Краєзнавчого музею (Лубни), експозиції виставки «Експо-93» (Штутгарт). Він був автором проекту розпису, іконостасу та храму «Віри, Надії, Любові та матері їх Софії» (Полтава), проекту інтер’єру палацу дозвілля «Листопад» (Полтава), проекту реконструкції центральної історичної частини міста Полтави, брав участь у відновленні Свято-Успенського собору…

Колектив Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського щиро сумує і висловлює співчуття рідним та близьким померлого. СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ І ВІЧНИЙ СПОКІЙ !

Полтавщина здавна славиться своїми природними багатствами. Лісостепові ландшафти нашого краю – найтиповіша картина української природи. На Полтавщині гармонійно поєднані степові ділянки, лісові масиви, лучні території, безкраї поля та стрункі лісосмуги. Ключову роль у збереженні природних ландшафтів краю відіграють об’єкти та території природно-заповідного фонду.

Історія розвитку заповідної справи на Полтавщині бере початок з ХХ ст. У 1920 р. створений перший заповідний об’єкт Полтавщини – Лип′янківський степ (нині «Академія» – комплексна пам’ятка природи місцевого значення, Карлівщина), у 1923 ‒ як заповідник другого рангу, взято під охорону ділянку широколистяного лісу ‒ Парасоцьке урочище (нині ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення, Диканьщина). Основні процеси формування заповідної мережі області, як і України в цілому, проходили в 60-80 рр. ХХ ст.

21 08 22 zapovidn01

За період біля 200 тисяч років (від появи людини розумної) чисельність людей на планеті Земля досягла близько одного мільярду. А за останні 200 років нас стало вже майже 8 мільярдів! Співвідношення цифр вражає. Адже пропорційно до збільшення чисельності населення збільшилася кількість ресурсів, які витрачає це населення.

Ще більш запаморочливими стануть цифри, якщо згадати, що близько 200 років тому люди навчилися використовувати нові для себе ресурси – підземні джерела енергії. Використовувати – навчилися, а економити ресурси, розуміючи наслідки їх надмірного використання – ще тільки вчимося. Тим часом результати попередніх помилок з кожним роком стають все більш відчутними.

21 08 20 eko

#Наша_незалежність  #Марафон_30

Значну кількість творчих зусиль співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського витрачають на підготовку різнопланових проектів з метою поширення серед юних відвідувачів наукових знань про історію нашої країни. Під час презентацій літературних видань, виставок, конференцій, інтерактивних заходів відбувається діалог між науковцями та гостями музею, формується уявлення молоді про Батьківщину на основі джерел музейного фонду та сучасних наукових досягнень.

21 08 16 molod

Незалежність потрібно повсякчас – щодня, щогодини, щохвилини відстоювати, підтримувати і захищати: словом, ділом, зброєю…

З перших днів подій на сході України у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського проводиться збір інформації про полтавців – учасників АТО/ООС. Формуються бази даних, картотеки, наукові довідки, проводиться збір експонатів, а також виготовлені інформаційні банери «Загинули захищаючи територіальну цілісність та незалежність України». На них представлена інформація про 213 наших земляків, які загинули з 2014 р. по липень 2021 року. Вони розроблені за хронологічним принципом та за датою загибелі воїна.

21 08 17 ato01

До 175-річчя написання праці М. І. Арандаренка (1798–1867) «Записки о Полтавской губернии».

З-поміж дослідників Більського городища кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. вирізняється автор однієї з перших і загальновідомих історико-краєзнавчих праць про Полтавщину — «Записок о Полтавской губернии» — відомий історик, статистик, етнограф М. І. Арандаренко (1798–1865). У 2021 р. виповнюється 175 років від часу її написання, отже варто нагадати загалу про людину, офіцера, фахівця-управлінця чи не найвищого рангу, нашого земляка, який серед усього іншого мав інтерес до найдавнішого минулого краю й до об’єктів його історико-культурної спадщини.

 21 08 13 arendarenko