Події

Вже традиційно до дня народження нашого земляка, літературознавця й письменника Петра Петровича Ротача (відзначається 24 січня) в Полтаві підбивають підсумки творчого конкурсу на здобуття Премії Полтавської обласної ради імені Петра Ротача. Цьогоріч церемонія нагородження лауреатів відбулася у виставковому залі Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Друзі закладу – співробітники телеканалу «Центральний» - підготували сюжет про цю подію і люб’язно дозволили розмістити його на сайті музею. Також з цим матеріалом можна ознайомитися на ютуб-каналі телеканалу «Центральний» .

Гаврило Ничипорович Пошивайло (7 квітня 1909 — 24 січня 1991) — один із творців української народної кераміки другої половини XX століття, представник опішнянської школи художньої кераміки. Народився майбутній майстер в Опішні в родині потомствених гончарів, які займалися цією справою щонайменше з XVIII століття.

Основи гончарного ремесла перейняв від батька. Перші вироби - «монетка» і свистунці. Працював гончарем-кустарем, гончарем артілі «Художній керамік» та промартілі «Художній керамік», творчим майстром Опішнянського заводу «Художній керамік», гончарем Опішнянського заводу «Керамік».

21 01 24 poshyvaylo01

У залах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського експонується виставка «Світло його зорі», присвячена столітньому ювілею Олеся Гончара. Основу її складає епістолярний архів полтавського письменника Олеся Юренка (1912-1990), товариша юності Олеся Терентійовича, його побратима у юнацьких літературних спробах. Серед багаточисленних листів є і лист Павла Григоровича Тичини. Письменники-початківці питали його поради, чекали справедливої критики. Лист від 25 серпня 1940 р. адресований Олесю Юренку, коли той працював у редакції районної газети «Розгорнутим фронтом». Але з впевненістю можна стверджувати, що таке ж листування існувало і між Тичиною та Гончаром.

21 01 23 tychyna01

Павло Григорович Тичина (1891-1967) – поет-символіст світового масштабу; дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа; хліборобський Орфей, бард Центральної Ради, ровесник нашого музею, один з 13 дітей у дяка Григорія.

Народився на Чернігівщині, отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно. Навчався в духовній семінарії, Київському комерційному університеті, працював у газетах «Нова рада», «Літературний вісник», самотужки вивчив 20 іноземних мов. Був міністром освіти УРСР (1943-1948), лауреат багатьох премій, в тому числі Шевченківської. Герой Соціалістичної Праці.

21 01 23 2tychena01

 «… Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…»

Вперше такі слова прозвучали 22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі. Саме цього дня було підписано Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західно - Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу, який увійшов в історію, як «Акт злуки».

Потім було ще багато важливих історичних подій, пов’язаних з нашою державністю, заради яких жили і за які вмирали кращі сини України…

Головне, щоб одна з найяскравіших подій у відродженні незалежної, соборної і демократичної України – Живий ланцюг 21 січня 1990 року між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східноукраїнських і західноукраїнських земель та існування єдиної, соборної України – НІКОЛИ НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ.

З Днем народження, Державо ! Зі святом, шановні наші земляки !

21 01 22 sobornist01

22 січня Україні відзначаться День Соборності, встановлений Указом Президента України від 21 січня 1999 р. У цей день в 1919 р. був проголошений Акт Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну суверенну соборну державу.

За рік до цього, 22 січня 1918 р., IV Універсалом Української Центральної Ради вперше було проголошено українську незалежність. У ході подій Української революції 1917-1921 рр. незалежність і соборність вберегти не вдалося, але прагнення народу жити у національній єдності змусило більшовиків утворити не унітарну, а союзну радянську державу.

21 01 22 sobornist01

Чи бувають випадковості у житті – питання досить філософське… Доля часто зводить здавалось би з випадковими людьми. Тільки не цього разу. Від першого знайомства зі спортсменом і тренером Станіславом Георгійовичем Московченком завжди була впевненість, що ми все зможемо, все дістанемо, і, звісно, якнайкраще покажемо під час роботи виставки «На крутих віражах долі. З історії автомотоспорту Полтавщини», що мала відбутися наприкінці 2019 року в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Відрадно, що й від організаторів – заслуженого працівника фізичної культури і спорту України Валерія Карандіна, директора СТК «Лтава» Віктора Черниша, голови Полтавської обласної федерації автоспорту Андрія Приходька і ще понад півсотні активних учасників: громадських діячів, ініціативних ветеранів, тренерів, спортсменів безперервно надходила допомога і необхідні матеріали. Навіть коли виникла ідея проводити не просто екскурсії, а екскурсії-зустрічі з фахівцями чи то з шосейно-кільцевих мотоперегонів, чи то з тайм аттаку, чи з картингу, і тут не було відмови. Одним з перших долучився до ініціативи знову Станіслав Московченко. Завжди спокійно, з почуттям знання своєї справи – улюбленого спідвею – переповідав і дорослим, і малим про особливості цього виду спорту. Так сталося, що про одну із таких зимових зустрічей 2020 року розповіли вихованці відомої в Полтаві дитячої телевізійної студії «Разом» інформаційного центру Полтавського міського будинку культури у передачі «Завжди разом» (інші матеріали студії можна переглянути, зайшовши за посиланням https://www.youtube.com/channel/UCGxNIEGljCbI6OKWfm0nWNg ). До речі, на просторах України – це унікальний медійний дитячий проект, який діє з метою популяризації знань серед аудиторії найменших громадян.

Сюжет з цієї передачі ми й пропонуємо переглянути нашим відвідувачам та читачам сьогодні. І тільки невимовний смуток огортає ці чудові спогади про роботу виставки на зламі 2019 та 2020 років. 28 жовтня 2020 року Станіслава Георгієвича Московченка не стало… Музейний колектив висловлює щирі співчуття рідним і знайомим нашого доброго помічника і друга, талановитого спортсмена.

Олеся Васецька, старший науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського.

Серед багатьох дослідників Полтавського краю чільне місце належить Івану Францовичу Павловському, людині, яка все своє життя присвятила вивченню і дослідженню найрізноманітніших сторін життя Полтавської губернії. Павловський народився 9 січня 1851 р. у с. Бобрик Київської губернії в родині вихідця з польського міста Познань. Коли хлопчику виповнилося три роки, сім’я оселилася в Хомутці Миргородського повіту, а пізніше переїхала до Полтави, де батько працював у залізничних майстернях.

Так склалося, що доля вченого була пов’язана з трьома навчальними закладами. У 1870 р. він закінчив Полтавську класичну гімназію (нині у цьому приміщенні – Полтавська спеціалізована середня школа №3). Вищу освіту історика зі ступенем кандидата здобув у Київському університеті Святого Володимира, який закінчив у 1874 р. Нарешті, починаючи з 16 серпня 1874 р. до 22 листопада 1909 р. – близько сорока років − Іван Францович викладав історію в Петровському Полтавському кадетському корпусі. В цьому закладі він сформувався як учений та викладач. Збереглися підготовлені ним програми викладання російської історії, конспекти лекцій, а також різноманітні матеріали з історії корпусу, над якою вчений працював багато років.

21 01 21 pavlovskiy01

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського триває виставка «Іграшкарство Полтавщини: історія, мистецькі традиції та сучасність». Незважаючи на карантинні обмеження, час для неї обраний дуже вдалий: цикл новорічних і Різдвяних свят. А він не лише тривалий, а довгоочікуваний. Мріється, бажається на святки з особливим настроєм. Хочеться, аби новий рік був прихильним до нас, з ласки Божої давав людям надію і на гарні врожаї, і на злагоду в родинах, і на веселі посмішки. Саме ці враження увібрала в себе традиційна полтавська іграшка, бо робили її добрі, вправні руки кращих майстрів.

Познайомилися з їхнім доробком і юні друзі Полтавського краєзнавчого музею – вихованці дитячої телестудії «Разом» інформаційного центру Полтавського міського будинку культури. Чи закортіло побавитися дідівськими іграшками, чи захотілося й собі взятися за старовинні ремесла? Про це − у сюжеті чергового випуску передачі «Завжди разом».

Переддень Водохреща 18 січня в народі називали «Голодний Свят-вечір», «Голодна кутя». Як і в переддень Різдва, дотримувались суворого посту. Навіть малі діти нічого не їли до вечора, попереджаючи один одного. Господиня знову готувала кутю та узвар, пісну вечерю, на яку молоді чоловіки приносили воду з річки. На Лубенщині ця вечеря складалась з семи страв: рибного борщу, супу або галушок, смаженої риби, капусти, гороху, куті та узвару. Часто готували пісний капусняк та пироги з картоплею. В інших місцевостях на Полтавщині кількість страв не була усталена, головна вимога – нічого скоромного. Господар ставив кутю в горщику, обернутому рушником, на покуті в сіно і примовляв: «Скільки в цьому горщику кутенят, щоб стільки я мав у своїм хазяйстві телят, лошат, ягнят, поросят, гусят і утят». Коли хтось із членів сім’ї приносив освячену на службі в церкві воду, господар (чи батько) давав кожному з родини ковтнути свяченої води, пив її сам, а потім брав з собою воду, кропильце і два пиріжки, або великий пиріг з капустою, горохом чи квасолею і обходив хату, подвір’я, господарські будівлі, окроплюючи ворота, двері, кутки вікон, стіни пишучи на них крейдою хрестики. На Лубенщині господар при цьому примовляв: «Христа вписну, пирога кусну» і відкушував шматок пирога.

21 01 19 vodohreshe