Події

11 червня 2020 року виповнилося 108 років з часу віднайдення на території Полтавщини поблизу села Мала Перещепина знаменитого скарбу коштовних речей. Вчені датують знахідку VII століття і припускають, що вона може бути пов’язана з ім’ям засновника болгарської державності хана Кубрата.

В експозиції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського є розділ, присвячений скарбу і загалом історичній епосі, до якої він належав.

Результати пошукової праці археологів музею, їхніх колег з Києва, Одеси, Софії (Болгарія) покладені в основу документального фільму «Скарб» (реж. Л. Нестуля), презентація якого відбудеться восени цього року.

20 06 12 skarb

Наші перші відвідувачі після карантину. Зустрічає директор музею

20 06 12 pershi vidviduvachi01

На нашому сайті, у розділі Видавнича діяльність / Видання за участю науковців музею.

Доступна для ознайомлення електронна версія книги «МАЛОПЕРЕЩЕПИНСЬКЕ ДИВО»

malopereshepo
button

В експозиції зали № 8 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Давня Русь і кочівники. ХІ – ХІІІ ст.» представлена цікава пам’ятка давньоруської металевої пластики – хрест-енколпіон, переданий до музею з числа нових надходжень Велико-Кринківського громадського історико-краєзнавчого музею Глобинського району на Полтавщині. Цей складень виявлений поблизу с. Проценок Святилівської сільської ради. Знахідку передав до музею краєзнавець-глобинчанин, учасник АТО/ООС, один із офіцерів полку «Азов» Р. В. Бодаква, який виявив предмет християнського благочестя на задернованій ділянці лук на північний захід від села, на мису тераси лівого берега р. Дніпра.

Складень є доволі виразним зразком давньоруської металопластики, пам’яткою становлення і поширення християнства, культурного розвитку та зростання самосвідомості середньодніпровського населення Русі.

20 06 12 enkolpion01

11 червня до музею завітала переможниця вікторини"Природа Полтавщини" Юлія Халимон. Для неї та її друзів старшим науковим співробітником відділу природи була проведена ексурсія дендропарком музею. Відвідувачі познайомилися з багатством дендрофлори парку, квітуючими екзотами та дізналися чимало цікавинок зі світу флори музейного дворика.

20 06 11 ekskursiya01

Осібне місце у полтавській архітектурі ХХ століття займає дерев’яна Покровська церква (Калнишевського)   унікальний зразок українського народного зодчества. Її спорудили у 1764 1770 роках у місті Ромнах Давид Чорний та останній кошовий отаман Війська Запорізького Низового Петро Калнишевський (Калниш), котрий був відомим меценатом мистецтва, фундатором кількох храмів. Будували церкву будівничі, майстри теслярського цеху містечка Сміли, І. Босик, М. Руденко, С. Дзюба, Т. Тертишник, Т. Лихола. Рідкісним у Покровській церкві був іконостас – чотириярусний, різьблений з дерева, вкритий тонким шаром позолоти. Його прикрашали дерев’яні ж скульптури у повний людський зріст. Автором цього мистецького твору був різьбяр, скульптор С. Шалматов.
За час свого життя Покровська церква була реставрована 1827 року та доповнена прибудовою ризниці у 1850-х роках, яка порушувала первісну гармонійність витвору народного зодчества. До початку ХХ сторіччя храм був однією з головних домінант Ромен. У 1901 році церква була приречена до знищення, адже дерев’яна пам’ятка вважалася не довговічною і замінювалася мурованим храмом. Того ж року археолог, мистецтвознавець, пам’яткоохоронець М. Макаренко задля збереження сторичної церкви здійснив перші дослідження.

20 01 03 atestaciya01

Цікавим і оригінальним видом традиційного українського посуду є куманець – кільцеподібна ємність (схожа на бублик) для вина, горілки чи інших спиртних напоїв. Залежно від регіону його могли називати «куман», «куманчик», «охтирський» чи «київський» глечик, «глечик для горілки». Запозичений він був, скоріше за все, у східних народів, оскільки слово «куман» тюркського походження і перекладається як «глек». В українському побуті відомий, щонайменше, з ХVІІ століття як святковий посуд вищих верств суспільства. Але з часом набув широкого розповсюдження і серед простого люду. Особливо часто ними користувалися шинкарі – «вдягали» на руку одночасно кілька куманців із різними напоями і пригощали відвідувачів. Проте у народі «київський» глечик вважали, передусім, ритуальним, святковим посудом. Так на Полтавщині саме з куманця частували спиртним гостей на весіллях.

20 06 10 kumanets01

Особливе місце в історії олімпійського та спортивного руху України займає постать Олексія Дмитровича Бутовського, видатного педагога, основоположника теорії та методики фізичного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., члена ІМіжнародного олімпійського комітету у 1894 – 1900 (далі – МОК).

На жаль, ім’я піонера олімпізму з 1917 року, коли він помер, надовго було викреслене зі спортивних хронік. Пояснювалося це, перш за все, новою радянською концепцією спортивного руху, яка протиставлялася європейським і світовим тенденціям. Звісно велику роль мали й дворянське походження Олексія Дмитровича, його блискуча військова кар’єра в Російській імперії (мав звання генерал-лейтенанта та чисельні нагороди).

20 06 09 butovkiy02

Виповнюється 182 роки від дня народження Олексія Дмитровича Бутовського ( 9 червня ( ст. стиль) 1838, с. Пятигірці, Лубенський повіт, Полтавська губернія – 25 лютого 1917, м. Петроград)) – одного із засновників сучасних Олімпійських ігор, члена Міжнародного Олімпійського Комітету, вченого – педагога.

Народився у подружжя штабс-капітана Дмитра Петровича Бутовського та його дружини Надії Степанівни (дівоче прізвище Райзер). Звільнившись зі служби за сімейними обставинами восени 1838 р., батько перевозить дружину з немовлям до свого маєтку у с. Пелехівщина (нині Глобинського району), де і проходить дитинство Олексія. Фінансовий стан батьків дозволив віддати сина на навчання до одного із приватних пансіонів у Полтаві. Отримавши гарну підготовку, О. Бутовський вступає у 1849 р. до Полтавського Петровського кадетського корпусу. 1853 р. кадет Бутовський переводиться до Костянтинівського кадетського корпусу, навчання закінчує у 1856 р. у Дворянському полку Санкт-Петербурга. У 1858 – 1861 рр. він – штатний викладач у стінах рідного Полтавського кадетського корпусу, подальше життя проходить у Петербурзі.

20 06 09 butovkiy syv 01

20 06 09 mozok01

9 червня 1940 р. народився відомий полтавський художник Валерій Леонтійович Мозок. У дитинстві він відвідував гурток образотворчого мистецтва при Полтавському палаці піонерів та студію живопису і рисунку при Полтавському будинку народної творчості. Згодом навчався на живописному факультеті Харківського державного художнього інституту. З 1973 р став членом Національної спілки художників України. У 1993-1995 рр. – голова правління Полтавської обласної організації Спілки художників України.