Події

До Всеукраїнського Дня краєзнавства презентуємо невелику добірку зображень, в т. ч. з поштівок різних років, відомих полтавських пам’яток, як наразі існуючих, так і тих, що залишилися в минулому. Напевне, коментарі тут зайві. Це — перший пам’ятник у Полтаві, споруджений коштом П. Я. Руденка. Серія світлин із виглядом урочистого відкриття пам’ятника І. П. Котляревському, монументу на його могилі — від початку до середини ХХ ст. Подаємо й кілька світлин із ранішнім виглядом пам’ятника Т. Г. Шевченку. На одній із них, як здається, відомий етнограф і заступник директора нашого музею Я. О. Риженко із донькою. Насамкінець, доволі репрезентативно представлені вигляди першого меморіального комплексу на місці поховання учасників Полтавської битви від другої чверті ХІХ до середини ХХ ст. та розбудовані до 1909 року монументи поля битви, а також деякі інші пам’ятки міста. Можливо, окремі з цих зображень і досі залишаються маловідомими широкому загалу.

20 05 28 kraezn01

До свята Вознесіння господнього та у рамках проєкту "Капелани. Духовний щит України" пропонуємо "Духовні бесіди з владикою Афанасієм". У розмові беруть участь архієпископ Полтавський і Харківський Афанасій, протоієрей Олександр Горай, головний капелан Полтавсько-Харківської єпархії та заслужений працівник культури України Валентина Вождаєнко.

28 травня єврейським народом відзначається Шавуот – свято дарування Тори. У синагогах у цей день виносять сувій Тори і читають священні іудейські тексти. Сувій Тори – сакральний предмет, який містить текст П’ятикнижжя Моїсеєва, написаний від руки на пергаменті мовою івриту. Саме такий сувій незмінно приваблює увагу відвідувачів у експозиції постійнодіючої виставки «Історія музею». Тора з музейного зібрання, власне, не є повноцінним релігійним артефактом, бо складається з окремих фрагментів, написаних у різний час різними писцями. Довідатись про це допомогла експертиза культурної цінності, проведена у 2007 р. музейниками спільно з фахівцями Державного архіву Полтавської області. Загальна довжина сувою становить майже 2,5 м.

20 05 28 tora

В українській літературі Марія Олександрівна Вілінська (1833-1907 рр.) посідає особливе місце. Росіянка із Орловської губернії, захопившись нашою культурою, вивчила солов'їну мову. Дійсно, приклад пані Марії здатен посоромити багатьох наших співвітчизників, які не спроможні спілкуватися українською. Під псевдонімом Марко Вовчок вона створила низку блискучих прозових творів. Авторка "Інститутки" палко любила наш край, неодноразово висловлювала бажання бути похованою в Україні. А нині ще й минає 155-років з часу публікації третього тому її "Народних оповідань" (1865 р.)

20 05 28 vovxhok

За межами укріплень Полтавської фортеці із другої половини ХVІІ сторіччя існувало церковне кладовище. Його територія нині знаходиться між сучасними вулицями Стрітенською, Соборності, площею Конституції. З тих часів відома зафортечна цвинтарна церква Стрітення Господнього. Найперша споруда храму була дерев’яною тризрузбною, увінчаною трьома ярусними банями. Поруч розташовувалася також дерев’яна дзвіниця. Згодом кладовище перетворилося на міське, а церква поступово старіла.
На початку 1781 року Стрітенська церква зруйнувалася, натомість дзвіниця зберігала міцність ще тривалий час. Лише у 1807 році її реконструювали та задля укріплення конструкції підняли на стовпи.

20 05 27 tregubov striten01

Поміж багатьох експонатів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, в залі, що розповідає про історію Полтавщини XVIII ст., привертає увагу величезний дзвін. Це – Кизикермен, свідок сили і величі та військових здобутків козаків Полтавського полку наприкінці XVII ст. На цей час Україна вже понад 40 років перебувала у складі Московської держави, якою на той час правив молодий та енергійний, сумнозвісний в історії України цар Петро І, котрий уважав за необхідне розширення кордонів свого царства й вихід його до морів, у тому числі й до Чорного. Ключі до останнього, на думку молодого правителя, лежали в Азовській фортеці. Тому, щоб заволодіти ними, і було організовано два походи у 1695 та 1696 рр.

20 05 27 kyzykermen01

20 05 26 kaleydoskop00

Нашому сучаснику мабуть важко уявити на місці безмежних сільськогосподарських ланів барвистий степ. Якщо кожен полтавець із дитинства має можливість пізнати красу весняного лісу з первоцвітами, милуватися мальовничими краєвидами заплави річки, що протікає поруч, то познайомитись із степом і його дивним, духмяним багатокольоровим різнотрав’ям нині нелегко, оскільки колишні степи, що панували на Полтавщині до початку ХХ ст., майже всі були розорані. Природна степова рослинність збереглася нині маленькими клаптиками на схилах балок і річкових долин. У сучасній природно-заповідній мережі області степова рослинність охороняється на території 78 об’єктів, у тому числі в Пирятинському та Нижньосульському національних природних парках, Диканському, Гадяцькому і Нижньоворсклянському регіональних ландшафтних парках. Найбільш цінні ділянки степової рослинності збереглися в південних і південно-східних районах (Карлівському, Машівському, Чутівському, Кобеляцькому), де разом із лучними степами виявлені угруповання і справжніх південних чагарникових степів. Особливо цінні степові біотопи можна зустріти й у центральних районах (Диканському, Полтавському, Котелевському, Зіньківському, Шишацькому, Лубенському), і навіть у північних (Пирятинському, Лохвицькому, Гадяцькому).

Продовжуючи рубрику «Цікаве про експонат», сьогодні знайомимо вас із ще одним експонатом з фондової колекції музею. Двері з рамою (Др 15) є одним з небагатьох дерев’яних предметів, які збереглися з моменту відкриття будинку Полтавського губернського земства 1908 року. Вони мають висоту 185 см. і ширину 93 см. Тримають двері дві фігурні металеві завіси, які слугують їм і своєрідною прикрасою. Як відомо, автор будівлі, архітектор Василь Кричевський, широко застосовував у оформленні інтер’єру споруди народну символіку, зокрема, «дерева життя». Саме цей мотив – квітуча рослина, що проростає з вазона-глечика, прикрашає центральну частину дверей. А вище зображені дві великі розети – «сонце-квітки», які є прадавнім солярним символом. Виконаний орнамент традиційно поширеним на Полтавщині тригранно-виїмчастим різьбленням невідомим автором. 1943 року будівлю Полтавського краєзнавчого музею було спалено відступаючими нацистськими військами. Серед предметів, що пережили пожежу, є і ці двері. У наш час вони експонуються у розділі "Житло" етнографічної експозиції.

20 05 25 dveri01

Серед зразків холодної зброї в колекційній збірці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського є чимало унікальних. Серед них – кинджал «кваддара», Закавказзя, ХІХ – поч. ХХ ст..

Кинджал добре збережений, помітні лише незначні сліди корозії. Низка характерних ознак дозволяє віднести даний зразок холодної зброї саме до Закавказької територіальної групи. «Кваддара» або «кадара» – особливий різновид закавказької зброї. Своєю появою зобов’язана розвитку озброєння перської піхоти. При відсутності багнетів піхота повинна була мати відносно короткі шаблі для рукопашного бою. В кінці XVII ст. цю роль виконували короткі шаблі, у середині ХІХ ст. відбувся перехід на довгі кинджали. Подібна зброя могла наносити потужні удари своїм важким клинком.

20 05 25 kadara01