Події

В останній місяць весни, коли земля вкривається травами і квітами, радують сонячні дні, а літо стукає у двері, Україна відзначає прекрасне свято – День Матері. Його святкування було встановлене щорічно в другу неділю травня Указом Президента України у 1999 р. Звичайно, любов та вдячність матері не можна вмістити в один день. Однак, цьогоріч саме 10 травня – чудовий привід приділити увагу ненькам, висловити їм теплі почуття і підкреслити їх величезну роль у будь-якій сім'ї.

20 05 10 den materi01

Довкола радянської евакуації 1941 р. створено чимало міфів. У СРСР вона подавалася як один із найуспішніших заходів початкового періоду радянсько-німецької війни. Проте є чимало причин ставити це твердження під сумнів.

Згідно з постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про порядок вивезення й розміщення людських контингентів та цінного майна» від 27 червня 1941 р. першочерговому переміщенню в глибокий тил підлягали підприємства, що виробляли продукцію стратегічного значення, сировина, продукти харчування, техніка, сільськогосподарське збіжжя, реманент і худоба. Серед населення першочерговій евакуації підлягала партійно-радянська номенклатура та молодь призовного віку.

 20 05 08 velbivka

На виставці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Світло його зорі», присвяченій 100-річчю від дня народження видатного українського письменника Олеся Гончара (1918–1995), особливе місце належить матеріалам про нелегкі фронтові дороги, які пройшов Олесь Терентійович у роки Другої світової війни 1939–1945 рр.

Ця війна назавжди змінила його життя і творчість. У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Улітку 1942 р., контужений, потрапив у німецький полон. Пройшов Харківський та Полтавський табори для військовополонених. «Бачу отого солдата-студента в окопі над Россю, а то ж я! І той, що блукає в оточенні десь за Білгородом, – і то я. І гину від спраги в холодногірській тюрмі 1942, де нас 100 тисяч невільників, – теж я», – писав Олесь Терентійович у 1994 р.

20 05 08 gonchar01

Колекція Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилась роботами Павлюченка В. Є. (1920-2008 рр.) – відомого полтавського художника-фронтовика, живописця, графіка, який пройшов рядовими фронтовими дорогами від берегів Ворскли до Берліну. Павлюченко Володимир Євгенович навіть на фронті знаходив час для малювання, працював як художник-оформлювач, саме його малюнки неодноразово друкувались на сторінках полтавських газет. У збірці музею більшість робіт – це портрети героїв праці та ветеранів, але є й живописні, із зображенням околиць Полтави.

Загалом колекція робіт Павлюченко В. Є. збільшилась на шість одиниць. Це роботи невеликого розміру, але досить професійні, в деяких застосовано правило золотого перетину (ідеально вирахувана композиція). Серед надходжень цікавий документ, у якому сам художник власноруч описує своє життя та творчу діяльність – це заява на вступ до спілки художників.

Збірку робіт Павлюченко В. Є. доповнив дарунок музею від відомого мистецтвознавця Ханка В. М.

 20 05 09 pavluchenko01

Традиційно ножі в усьому їх різноманітті є частиною озброєння вояка будь-якої армії світу. У РСЧА після радянсько-фінської війни 1939-1940 років особливого поширення набули армійські ножі типу «фінки», у яких на обуху виконаний скіс-«щучка», що наближує вістря до лінії прикладання сили при уколі.

В експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» розміщено два ножі подібного типу. Перший – ніж армійський, десантний, що належав гвардії капітану Миколі Порфировичу Юрку, заступнику командира з політичної частини 25-го гвардійського повітряно-десантного полку 8-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 4-ї гвардійської армії. Полк у складі військ Воронезького фронту брав участь у звільненні території Полтавщини у 1943 році. Клинок однолезовий, обкладинка руків'я пластикова коричневого кольору, з накладкою біля перехрестя і округлою гайкою жовтого металу. Піхви жовтого металу, повторюють форму клинка, декоровані металевою кулькою на кінці. З одного боку піхов проглядається зображення парашутиста, над яким летить літак.

20 05 09 kyngal

Особливе місце у експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» займає шашка, що належала Олександру Архиповичу Полуюфті, підполковнику, начальнику штабу полку важкої артилерії, учаснику визволення м. Полтава. З цією шашкою Олександр Архипович проходив у парадному розрахунку на Параді перемоги по Червоній площі в м. Москві 24 червня 1945 року у складі зведеного батальйону 4-го Українського фронту, а у 1991 році особисто передав музею.

20 05 09 parad

 

У ході бойових дій до рук воїнів Червоної Армії потрапляла трофейна зброя, яку вони використовували на рівні з вітчизняними зразками. Насамперед, це – високоякісна холодна зброя, виготовлена у Німеччині, де здавна її виробництво було поставлене на високий промисловий рівень.

У колекції Полтавського краєзнавчого музею зберігаються декілька подібних експонатів. Зокрема, в експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» знаходиться кинджал армійський німецький, взятий в якості трофею Борисом Анісімовичем Хавіним, розвідником штабу артилерії 5-ї гвардійської армії, учасником визволення Полтавщини.

20 05 09 trofey

У багатьох країнах світу вважають безсумнівним шанобливе ставлення до ветеранів і учасників бойових дій різних воєн. В Україні також існує традиція прояву уваги і поваги до тих, хто пройшов шляхами війни.

Скрізь війну 1941–1945 рр., практично від першого й до останнього її дня, пройшли наші колеги – музейники Шевченко Борис Миколайович, Самандрос Андрій Іванович, Кальний Дмитро Павлович, Черевань Григорій Прокопович та інші. Війна в Афганістані залишила свій відбиток у долі Бичкова Сергія Ярославовича.

Кожного року, у травні, ми прагнули їх вшанувати, привітати, підтримати. Травень для них завжди був і святковим, і сумним – сповненим спогадів про війну, які, як зізнавалися самі ветерани, не залишали їх протягом усього життя. Одного разу, почувши від когось з відвідувачів Полтавського музею авіації і космонавтики, що «знайомий учасник війни був на фронті всього декілька місяців», Андрій Іванович Самандрос із сумною впевненістю сказав: «На війні, друже, іноді й одна година може дорівнювати цілому життю…»

20 05 08 avia05

Полтавський орнітолог і краєзнавець М. І. Гавриленко в огляді історії археологічного відділу Полтавського музею назвав Микиту Антоновича Стана «талановитим і самовідданим молодим археологом.., цілком оформленим за своїми здібностями і вдачею, справжнім науковим робітником». Позитивні відгуки про діяльність М. А. Стана надавали й відомі вчені другої третини ХХ ст. — М. Л. Артамонов, І. І. Ляпушкін та П. М. Третяков. Надзвичайно тепло відзивалася про свого колегу старійшина полтавського археологічного краєзнавства Г. О. Сидоренко (1918–1983).

Микита Антонович Стан (1906–1943) народився у с. Калужине сучасного Кам’янського району Дніпропетровської обл. Походив із селянської сім'ї, де було шестеро дітей. Батько загинув ще за Першої світової війни, тому на матір — Агафію Стан ліг весь тягар виховання молоді.

 20 05 08 stan