Події

У народі говорять: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно, взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

21 01 06 svyatvechir01

Ганна Чубач (1941-2019) - видатна українська поетеса, родом з Вінниччини була членом Правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника. За п’ятдесят років плідної творчої праці видала понад 80 книг для дорослих і дітей, створила понад 500 пісень. За визначні творчі здобутки була удостоєна звання Заслужений діяч мистецтв України, нагороджена орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, удостоєна Державної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки, муніципальної премії “Київ” імені Євгена Плужника, Міжнародних літературних премій: ім. Володимира Винниченка, міжнародної премії “Дружба”, літературних премій ім. Павла Усенка, Марусі Чурай, Семена Гулака-Артемовського та Євгена Гуцала. Якби за результатами всенародного опитування у нашій країні поетам присуджували почесне звання “Народний поет України”, однією з перших цього звання була б удостоєна Г. Чубач. Зі шкільних підручників початкових класів, шкільних програм, радіо та телевізійних ефірів це ім’я широко­відоме українському читачеві: багато років працювала в газеті “Літературна Україна”, у журналі “Дніпро”, не один рік вела цікаві авторські радіо­передачі на Українському радіо. Особливу увагу у творчому доробку Ганни Чубач привертають вірші, присвячені дітям: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Її дитячі вірші дарують добрий настрій, вчать мислити й любити рідне слово. В незалежній Україні дітлахи вчилися за абеткою Ганни Чубач.

21 01 06 chybach01

Так влучно і красиво висловився український письменник і перекладач Олекса Новицький про академіка Миколу Миколайовича Гришка (1901-1964) – славетного полтавця, видатного українського генетика, селекціонера та ботаніка. 6 січня 2021 року вся наукова спільнота відзначає 120 років від дня його народження. Це – людина з великої літери, яка залишила по собі величезну наукову і культурну спадщину. Микола Миколайович був не тільки вченим-теоретиком та практиком, а й талановитим організатором науки і педагогом. За життя він здобув і агрономічну, і педагогічну освіти. Більш ніж 20 років присвятив викладанню агрономічних дисциплін у Києві, Сумах, Чернігові, Глухові. Вчений продовжував займатися дослідницькою роботою завжди. І це принесло свої плоди: ще будучи молодим, він здобув професорське звання. Микола Гришко першим написав і видав україномовний «Курс загальної генетики» (1933 р.). Результатом його копіткої роботи із селекції конопель стало присудження вченому, без захисту докторської дисертації, найвищого наукового ступеня – доктора сільськогосподарських наук. Це відбулося у 1936 році, а через три роки його обрали дійсним членом (академіком) Академії наук України (нинішньої Національної академії наук). Вінцем діяльності стало відновлення та розбудова Центрального республіканського саду АН УРСР. Нині це – Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України – величний, казковий сад над Дніпром.

21 01 06 gryshko07

 

Історія формування геологічної колекції музею бере початок з часу заснування закладу – з 1891 року. На момент створення Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського) геологічна збірка нараховувала понад 600 одиниць. Основою колекції були збори експедицій під керівництвом професорів О.В. Гурова (1843-1921) (23 одиниці корисних копалин) та В.В. Докучаєва (1846-1903) (500 зразків гірських порід), опрацюванням яких займався статист Полтавського губернського земства, а з 1891 року перший завідувач Природничо-історичного музею − М.О. Олеховський (1854-1909).

Для формування у населення Полтавщини загального уявлення про геологічну історію Землі, колекція музею поповнювалася немісцевим матеріалом. Так, у 1900 році в музеї зберігалися мінерали та гірські породи, зібрані на Уралі. Серед них: золото, срібло, кіновар, гірський кришталь, аметист, малахіт тощо (всього 65 одиниць). З 1894 по 1917 роки музейна колекція поповнилася матеріалами, зібраними полковником П.П. Бобровським у різних куточках світу. Серед них: зразки піску із пустелі Сахари, вулканічна лава з Везувію, вулканічний попіл та мармурові плити з Помпеї тощо. Чисельні «пожертвування» музею робили місцеві жителі. Так, Н.Н. Казанцева ‒ вдова видатного художника В.Г. Казанцева, передала зразок кварцу з самородним золотом. Цінним надбанням музею стала петрографо-мінералогічна колекція із зібрання К.М. Скаржинської, що репрезентувала «розкішні закордонні колекції з мінералогії, геології». Це в першу чергу геологічні зразки найстарішої мінералогічної контори «Krantz in Bonn», заснованої Адамом Кранцом у 1833 році в м. Фрайбурзі (Німеччина).

Серед дописувачів нашого земляка поета Олеся Степановича Юренка, епістолярний архів якого зберігається у Науковому архіві Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, було чимало тих, хто зазнали тяжких поневірянь у роки сталінської диктатури та й пізніше, при «неосталінізмі»: молодий поет Леонід Лупан, співачка і поетеса Олена Журлива, відомий літературознавець Борис Антоненко-Давидович, байкар Микита Годованець, а ще – Ріва Балясна, Павло Байдебура, Віктор Боков, Анатолій Жигулін, Ілля Еренбург, Володимир Гжицький, Мечислав Гаско і ще, і ще – майже шість десятків справ, за обкладинкою кожної з яких – понівечена доля талановитої людини. Адже, як засвідчує літературознавець Григорій Костюк, із 260 активно діючих на 1930 рік українських письменників було піддано репресіям 228.

Більшість після реабілітації намагалися повернутися до нормального життя і якомога рідше згадувати пережиту трагедію. Дмитро Гордієнко належить до тих небагатьох, хто не боявся і не соромився розповідати правду. Декілька його листів до Олеся Юренка, написаних на початку 1960-х років, вражають страшними спогадами про перенесені страждання, а ще – збереженою чистотою душі, наївною вірою в те, що історичні помилки буде виправлено і справедливість запанує. «Велику й страховиту трагедію пережили ми, і може ще встигнемо розповісти хоч дещо про наймерзотнішу й найпідступнішу діяльність ворогів народу, ім’ям якого знищували й знищили багато народних талантів різного профілю».

21 01 04 gordienko01

Панас Якович Михайлик народився 2 січня 1926 року на хуторі Чернечий Яр, що поблизу Диканьки, у селянській родині, де зростало восьмеро дітей. Навчався спочатку у місцевій школі, потім у Великобудищанській, вісім класів якої закінчив у 1941 році. Війна тимчасово перервала мрії про середню та вищу освіту. 15-річний юнак рвався на фронт разом з братами, але поки що довелося залишитися на окупованої території. Весною 1943 року сімнадцятирічного Панаса Михайлика відправляли на примусові роботи до Німеччини. Але, на щастя, в Києві окупантам потрібні були люди для вантаження лісу і хлопець став одним із тих, кого залишили під Києвом. Разом з товаришем йому вдалося втекти з тимчасового табору полонених і дістатися рідної Полтавщини. Пам’ятною виявилася зустріч восени 1943 року, після визволення Чернечого Яру, із земляком, військовим льотчиком, Героєм Радянського Союзу Іваном Даценком, який прибув із фронту у відпустку на декілька днів. Після цього для Панаса Яковича настали фронтові будні: служив у роті кулеметників, у зенітній артилерії прибористом, згодом радіолокатерником.

21 01 02 myhaylyk01

У липні 1919 року Військовим міністром Української Народної Республіки бу-ло призначено колишнього дворянина Київської губернії і полковника Російсь-кої армії, відданого патріота України Всеволода Петріва. На той момент йому виповнилося 36 років. Роком раніше, 30 березня 1918-го, організатор і коман-дир полку імені Костя Гордієнка В. Петрів звільняв Полтаву від більшовицьких військ М. Муравйова, чим заслуговує на добру пам’ять полтавців.
Всеволод Миколайович Петрів народився 2 січня 1883 року у Києві в сім’ї війсь-ковика, що і визначило у майбутньому його вибір на користь кар’єри офіцера. Випускник Павлівського військового училища (1902) й Миколаївської військової академії (1910), перед Першою світовою війною В. Петрів дослужився до чину капітана Генерального штабу Російської армії. Упродовж 1914–1917 рр. перебу-вав на штабних  посадах:  пройшов  шлях  від  старшого  ад’ютанта  штабу  42-ї  піхотної дивізії – до начальника штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії, брав участь у бойових діях, вислужив чин полковника і численні нагороди.

21 01 02 petriv01

Дитинство…Щаслива, неповторна пора в житті кожної людини. З ним пов’язані яскраві спогади про Новорічні свята та подарунки.
Майже тридцять років під керівництвом завідувачка науково-дослідного відділу освітньої роботи Бойко Л.С. працівники її відділу організовують святкові привітання для малечі та юних гостей музею, запрошують їх для участі в поздоровленнях, надають можливість реалізувати творчий потенціал. Ігрові програми, театралізовані дійства, майстер-класи, концерти, розважальні навчальні заходи залучають їх учасників до цікавих розваг.
До свят колектив музею завжди готується заздалегідь. Співробітники прикрашають оновлені ялинки, декорують фойє, працюють над сценаріями майбутніх заходів, запрошують гостей.

В.Г.Кричевський – творець нового архітектурного стилю. Будинок Полтавського земства (Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського) – видатна пам’ятка українського модерну

Василь Кричевський – видатний архітектор, живописець, графік, сценограф, перший художник українського кіно, автор малюнка герба УНР – тризуба, прийнятого і в новій незалежній Україні, талановитий самоук, постать якого в мистецтві можна порівняти з Творцями епохи Відродження.

Він народився 31 грудня 1872 р. в с.Ворожба на Харківщині (нині Сумщина) в родині фельдшера Григорія Кричевського і Прасковії Тоцької (з роду збіднілих дворян). Закінчив Ворожбівську двокласну школу і церковно-приходську школу в с.Нижня Сироватка, Харківське Залізнично-Технічне училище. «Архітектурні університети» пройшов у архітекторів Харкова Сергія Загоскіна, Альфреда Шпігеля, Олексія Бекетова.

20 12 31 krichevskiy01

Дорогі друзі, колеги!

Наближається Новий, 2021 рік. І слід зізнатися, що в кожному з нас, незалежно від віку, пробуджується передчуття чудесних перетворень, принаймні приємних вражень, здійснення бажань у Новому році. Аби вони здійснилися, як радять психологи, потрібно уявити цю дивовижну мить у найменших подробицях. Не сумніваємося, що передумовою успіху буде наша спільна копітка праця, дружні стосунки в колективі і, звичайно, здоров’я кожного.

2020 рік у цьому сенсі не балував нас прихильністю. Пандемія коронавірусу стала випробуванням для багатьох. Але ми витримали іспит. Хочеться подякувати усім вам, дорогі колеги, за стійкість, взаємодопомогу, відданість улюбленій справі.

Шануймо також друзів музею, представників влади, благодійників, які підтримували Полтавський краєзнавчий у моменти найбільшого напруження, іноді розгубленості, вселяли впевненість у необхідності культурно-просвітницької діяльності, відкривали для колективу музею нові обрії співробітництва.

Тож і у Новому році тримаймо руку на пульсі часу, долаймо його виклики разом і разом крокуймо до жаданих цілей! Нехай науковий пошук, масштабні просвітницькі заходи, участь у медіапроектах й, звісно ж, повсякденне спілкування з відвідувачами, враховуючи непрості обставини сьогодення, принесе ще більше задоволення від обраного шляху. Не сумніваємося, краєзнавство відкриє своїм шанувальникам нові сторінки минулого і сучасного Полтавщини. Буде цікаво, корисно й захоплююче!

Бережіть цю потребу – долучатися до спільного поступу поколінь. Нехай вона і в Новому році осяває ваш сімейний затишок, добробут, зігріває теплом любові близьких людей, створює стосунки доброзичливості і поваги. Віримо, у Новому році це обов’язково знадобиться.

З Новим роком, з новим щастям!

20 12 30 new y