Події

17 (29) листопада 1823 р. народився майбутній письменник і фольклорист Матвій Симонов (Номис) на хуторі Терентія Симонова на Полтавщині (тепер с. Заріг Оржицького району).

До 1832 р. Матвій мешкав і навчався вдома, невдовзі – в Лубенському приходському училищі, потім – у Переяславському духовному училищі та Переяславській духовній семінарії (1835-1840). Після закінчення Київського університету учителював у Ніжинській та Немирівській гімназіях. З 1855 р. служив чиновником у Петербурзі, Пскові, Катеринославі, Житомирі. У той час одружився з Надією Михайлівною Білозерською-Забіло, рідною сестрою Олександри Білозерської (псевдо Ганна Барвінок), дружиною П. Куліша, сестрою братів Білозерських. У сім’ї народилося четверо донечок: Надія (вересень 1857 – 4 грудня 1918), Марія (1858 – ?), Олександра (1862 – 1928), Галина (1863 – 1922). 1869 р. Матвій Терентійович повернувся в Лубенський повіт, де жив до кінця життя: то у с. Заріг, то у м. Лубни. Він вів простий, аскетичний спосіб життя: носив селянський одяг, жив у звичайній сільській хаті, сам працював. Його освіта, авторитет, досвід посприяли призначенню на посаду директора новоутвореної Лубенської чоловічої гімназії (1872 – 1877), обранню головою Лубенської земської управи (літо 1877 – травень 1878), мировим суддею та головою з’їзду мирових суддів (1885 – 1890).

20 11 29 nomos01

Щорічно у кінці листопада українці відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Напередодні цієї дати у залі № 22 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського розгорнуто експозицію виставки «Україна 1932-1933 років. Геноцид голодом». Вона створена спільними зусиллями Українського інституту національної пам’яті, Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», Міністерства закордонних справ України.

На стендах розміщено значну кількість інформаційних матеріалів, присвячених різним аспектам висвітленої теми, зокрема, питанню: чому голодомор був геноцидом.

Запрошуємо наших відвідувачів ознайомитися з виставкою безпосередньо в музеї або он-лайн на сайті Українського інституту національної пам’яті за адресою: https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/golodomor-1932-1933

Наталія Кузьменко

20 11 28 vystavka01

Сумна звітка надійшла з Чернігова... Пішов у засвіти відомий чернігівський археолог і музейник Олександр Володимирович Шекун (1935 – 2020), людина широко знана і шанована в Україні. Уродженець Чернігова, лісотехнік за освітою, пізніше технік-технолог штучних волокон, він прийшов у науку та пам’яткохоронництво після кількох десятиліть роботи на виробництві.

У 1980 – 1998 рр. працював на посадах науковця і завідувача сектором охорони пам’яток історії та культури у Чернігівському історичному музеї ім. В. В. Тарновського, поставивши цю справу чи не найвищий щабель в Україні. І це не просто слова, а підготовка 312 паспортів й облікових карток на пам’ятки давньоруської епохи: десятки безіменних городищ і цілих літописних «міст», майже дві сотні селищ, більше сотні курганних і ґрунтових могильників... А, крім того, він не мислив себе без науки.

20 11 28 shekun01

День пам’яті жертв голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Цьогоріч – це 28 листопада. Пам’ятний день запроваджений згідно з указом Президента України № 1310/98 від 26 листопада 1998 р. як «День пам’яті жертв голодоморів».

В цей день громадяни традиційно відвідують поминальне богослужіння та покладають символічні горщики з свічками та зерном до пам’ятний знаків жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам’яті» у Києві також беруть участь перші особи держави, представники іноземних країн (парламентарії, дипломати, діячі міжнародних організацій), духовенство, делегати регіонів, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду.

20 11 28 golodomor01

Фотолітопис Полтави розпочав відлік у середині ХІХ ст. Його формували як місцеві фотографи, так і прийшлі. Окреме місце належить фотомитцям, які залишили рідний край і розкрили свій потенціал за його межами. Серед останніх — А.М. Павлóвич.

Анатолій Миколайович Павлóвич народився 19 жовтня 1880 р. у Полтаві в сім’ї колезького радника. Його батько Микола Лукич Павлóвич закінчив історико-філологічний факультет університету Св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), з 1871 р. служив учителем грецької мови та класним наставником у Полтавський першій чоловічій гімназії (сучасний Полтавський науковий ліцей № 3), у тому ж закладі в 1878 р. став інспектором (пробув на цій посаді до 1900 р.). За бездоганну службу мав дві нагороди — Орден Св. Станіслава ІІІ ступеня та Орден Св. Анни ІІ ступеня.

20 11 27 pavlovich01

26 листопада 2020 року Полтаву відвідала Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджанської Республіки Ельміра Ахундова. Дипломат зустрілася з головою Полтавської обласної державної адміністрації Олегом Синєгубовим, мала бесіду з місцевими підприємцями, познайомилася з роботою вищої школи обласного центру.

Згідно з програмою візиту висока гостя відвідала Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, який є одним із найважливіших об’єктів туристичної галузі області. Ельміра Ахундова оглянула експозицію «Унікальні предмети у зібранні музею «Скарбниця», художнє оздоблення зали № 22, а також збірки етнографічного та археологічного розділів. У розмові з директором закладу, заслуженим працівником культури Олександром Супруненком Посол Азербайджанської Республіки висловилася за нарощування культурно-туристичного співробітництва між народами двох країн.

20 11 27 posol01

27 листопада згадуємо головного архітектора Полтави Лева Семеновича Вайнгорта, який народився цього дня 1912 року. Непересічна особистість, гарний професіонал, він мислив стратегічно і завжди забезпечував на майбутнє шанс нашому місту, працював на збереження його архітектурної та історичної індивідуальності, людяності, дружності і привітності до полтавців.
Небезпечна для життя дійсність, атмосфера тотального страху у Радянському Союзі 30-50-х рр. багатьох архітекторів змусила поступатися професійними і людськими принципами задля збереження себе і рідних. Настанови радянського державного керівництва не обговорювалися, а були обов’язковими до виконання. Звісно, Лев Семенович, як головний архітектор Полтави 1939-1970 рр., ризикував, відстоюючи своє бачення відбудови повоєнної Полтави. Якимось дивом вдалося йому вкладати свої ідеї у свідомість керівників міста, які, у свою чергу, просували їх далі нагору. Ніхто не позаздрив би Вайнгорту.

 20 11 27 waingort01

Чи не найвидатнішим гончарем опішненського осередку ХХ століття є Іван Архипович Білик (1910-1999), член спілки художників СРСР, заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії ім. Данила Щербаківського та Національної премії ім. Тараса Шевченка.

Гончарній справі Іван вчився у дядька Якова Пічки, працював самостійним майстром в артілі «Червоний керамік», у 1933-1938рр. – служив у лавах Червоної армії, потім до початку війни гончарював у опішненській артілі. Пройшов важкими шляхами Другої світової, п’ять разів був поранений, нагороджений орденом «Червоної Зірки», кількома медалями, мав інвалідність.

20 11 26 bilyk01

Розбудова Української державності тісно пов’язана з реалізацією ідеї розбудови Української самостійної національної церкви. Напередодні та за часів незалежності Православна церква в Україні разом із державою пройшла складний шлях, який завершився наданням Томосу. (Томос (грец. τόμος) – указ синоду і/або глави помісної православної церкви з важливих питань церковного устрою або віровчення; останнім часом найчастіше стосується рішення церкви-матері про надання автокефалії новій помісній церкві).

20 11 25 pastyri