Події

З настанням весни на простори нашого краю з півдня повертаються лелеки. Цей птах став своєрідним вособленням України і всього українського. У багатьох місцях — це практично священна або дуже шанована птиця, яка вважається оберігом родинного обістя, хранителем споконвічності життя на цій землі... Лелек не тільки люблять, поважають, а й оберігають. Отож здавна господарі і цілі села навипередки сперечалися щодо кількості лелек у населеному пункті. Якщо їх більше, то й щасливіше живуть господарі. Тому лелек у нас оберігають, поранених за випадкових обставин особин вихожують, лікують, щоб навесні випустити на луки. Користь від лелек очевидна: вони виступають санітарами навколосільських просторів, підтримують біологічну рівновагу, запобігають зростанню популяцій певних видів дрібних шкідливих тварин.

20 05 10 leleky

Всесвітній день мігруючих (перелітних) птахів – інтернаціональне екологічне свято, яке відзначається двічі на рік – у другу суботу травня і жовтня. У 2020 р. – 9 травня і 10 жовтня. Кожен рік свято присвячується певній темі. Девіз Дня цього року – «Мігруючі птахи і люди – разом через час», підкреслює нерозривний зв’язок людей і птахів. Дата з’явилась у 1993 р. з ініціативи вчених-орнітологів лабораторії орнітології Корнелла в США. Його мета – звернути увагу світової громадськості на одну з глобальних екологічних проблем – необхідності забезпечення вільного і безпечного шляху перелітним птахам під час сезонних міграцій між їх літніми і зимовими домівками.

20 05 10 ptahy01

Серед славетної когорти майстрів традиційної народної образотворчості, чиє ім’я золотими літерами писано в історію національної культури - Надія Бабенко, мати, мисткиня килимів, прекрасна особистість, рідкісний талант якої розквітнув на Полтавщині, де вона впродовж багатьох років творила рушники, килими, навчала молодь любити мистецтво, зростила майстрами своїх дітей.

20 05 10 mother day01

В останній місяць весни, коли земля вкривається травами і квітами, радують сонячні дні, а літо стукає у двері, Україна відзначає прекрасне свято – День Матері. Його святкування було встановлене щорічно в другу неділю травня Указом Президента України у 1999 р. Звичайно, любов та вдячність матері не можна вмістити в один день. Однак, цьогоріч саме 10 травня – чудовий привід приділити увагу ненькам, висловити їм теплі почуття і підкреслити їх величезну роль у будь-якій сім'ї.

20 05 10 den materi01

20 05 09 babak04

Довкола радянської евакуації 1941 р. створено чимало міфів. У СРСР вона подавалася як один із найуспішніших заходів початкового періоду радянсько-німецької війни. Проте є чимало причин ставити це твердження під сумнів.

Згідно з постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про порядок вивезення й розміщення людських контингентів та цінного майна» від 27 червня 1941 р. першочерговому переміщенню в глибокий тил підлягали підприємства, що виробляли продукцію стратегічного значення, сировина, продукти харчування, техніка, сільськогосподарське збіжжя, реманент і худоба. Серед населення першочерговій евакуації підлягала партійно-радянська номенклатура та молодь призовного віку.

 20 05 08 velbivka

На виставці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Світло його зорі», присвяченій 100-річчю від дня народження видатного українського письменника Олеся Гончара (1918–1995), особливе місце належить матеріалам про нелегкі фронтові дороги, які пройшов Олесь Терентійович у роки Другої світової війни 1939–1945 рр.

Ця війна назавжди змінила його життя і творчість. У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Улітку 1942 р., контужений, потрапив у німецький полон. Пройшов Харківський та Полтавський табори для військовополонених. «Бачу отого солдата-студента в окопі над Россю, а то ж я! І той, що блукає в оточенні десь за Білгородом, – і то я. І гину від спраги в холодногірській тюрмі 1942, де нас 100 тисяч невільників, – теж я», – писав Олесь Терентійович у 1994 р.

20 05 08 gonchar01

Колекція Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилась роботами Павлюченка В. Є. (1920-2008 рр.) – відомого полтавського художника-фронтовика, живописця, графіка, який пройшов рядовими фронтовими дорогами від берегів Ворскли до Берліну. Павлюченко Володимир Євгенович навіть на фронті знаходив час для малювання, працював як художник-оформлювач, саме його малюнки неодноразово друкувались на сторінках полтавських газет. У збірці музею більшість робіт – це портрети героїв праці та ветеранів, але є й живописні, із зображенням околиць Полтави.

Загалом колекція робіт Павлюченко В. Є. збільшилась на шість одиниць. Це роботи невеликого розміру, але досить професійні, в деяких застосовано правило золотого перетину (ідеально вирахувана композиція). Серед надходжень цікавий документ, у якому сам художник власноруч описує своє життя та творчу діяльність – це заява на вступ до спілки художників.

Збірку робіт Павлюченко В. Є. доповнив дарунок музею від відомого мистецтвознавця Ханка В. М.

 20 05 09 pavluchenko01

Традиційно ножі в усьому їх різноманітті є частиною озброєння вояка будь-якої армії світу. У РСЧА після радянсько-фінської війни 1939-1940 років особливого поширення набули армійські ножі типу «фінки», у яких на обуху виконаний скіс-«щучка», що наближує вістря до лінії прикладання сили при уколі.

В експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» розміщено два ножі подібного типу. Перший – ніж армійський, десантний, що належав гвардії капітану Миколі Порфировичу Юрку, заступнику командира з політичної частини 25-го гвардійського повітряно-десантного полку 8-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 4-ї гвардійської армії. Полк у складі військ Воронезького фронту брав участь у звільненні території Полтавщини у 1943 році. Клинок однолезовий, обкладинка руків'я пластикова коричневого кольору, з накладкою біля перехрестя і округлою гайкою жовтого металу. Піхви жовтого металу, повторюють форму клинка, декоровані металевою кулькою на кінці. З одного боку піхов проглядається зображення парашутиста, над яким летить літак.

20 05 09 kyngal

Особливе місце у експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» займає шашка, що належала Олександру Архиповичу Полуюфті, підполковнику, начальнику штабу полку важкої артилерії, учаснику визволення м. Полтава. З цією шашкою Олександр Архипович проходив у парадному розрахунку на Параді перемоги по Червоній площі в м. Москві 24 червня 1945 року у складі зведеного батальйону 4-го Українського фронту, а у 1991 році особисто передав музею.

20 05 09 parad