Події

Літературну та історичну спадщину українського народу письменник О. Гончар визначив як таку, що має для нас «значення заповідне». Саме до таких творів і належить «Історія Русів».

На беззаперечному значенні цього твору наголошували державні діячі, історики, письменники, перекладачі, літературознавці. Його вивчали, звертались до нього як до джерела Т. Шевченко, П. Куліш, В. Іконников, С. Руданськй, Й. Барвінський, М. Гоголь, Д. Дорошенко, М. Грушевський, М. Максимович, О. Оглоблін, С. Єфремов, М. Возняк, І. Драч. І не лише вітчизняні. Так, польський вчений В. Мацейовський вибірково переклав деякі частини літопису, з йог текстом був знайомий Г. Трентовський. Цей перелік можна продовжити. Але пригадаємо, як була виявлена «Історії Русів». Близько 1828 р. у бібліотеці м. Гринева Стародубського повіту Чернігівської губернії (за свідченням М. Ханенка, надрукованому в № 4 «Київської Старовини» від 1891 р., на ст. 113), під час опису майна, що переходило від князя Лобанова-Ростовського до князя Голіцина, представники місцевого суду С. Лайкевич та О. Гамалія знайшли рукопис, і показали його губернському предводителю дворянства С. Шираю. Одразу збагнувши цінність джерела, він зробив собі копію, а оригінал повернув. Із вказаної копії кілька поміщиків теж зробили собі списки. Один із цих списків належав М. Ханенку, який і надіслав його О. Бодянському. Як згодом писав сам видавець, він ретельно дослідив доступні йому списки літопису, «вибрав ліпший» і, узгодивши його з іншими «ріжночитаннями», зрештою, надрукував його російською мовою спершу в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а потім видав окремою книжкою у лютому 1846 р. невеликим накладом. Окрім того, О. Бодянський закликав сучасників надсилати йому писемні джерела: літописи, записки, описи для «негайного їх друкування».

21 02 26 istoria01

Світлини експрес-виставки «Довго щирими сими словами до людей промовлятиму я…», що працює в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського з 25 лютого 2021 року.

21 02 25 vystavka01

25 лютого виповнюється 150 років від дня народження класика української літератури Лесі Українки (Лариси Косач-Квітки). Ця визначна подія, яка відзначається на державному рівні, позначена в тому числі і новими дослідженнями , виданнями її літературної та епістолярної спадщини. Вперше майже за пів століття побачить світ 14-томник, Повне зібрання творів геніальної письменниці, без цензури. Це відбудеться в рамках експозиції на Художньому арсеналі.

21 02 25 ukrainka

Народився Яків Васильович Жарко 13 лютого 1861 року в Полтаві у багатодітній сім’ї урядовця. Батько майбутнього письменника, Василь Федорович мав чин колезького асесора і працював секретарем губернського правління. Був Василь Федорович людиною освіченою, мав чималу бібліотеку, зокрема з книгами Т. Шевченка, І. Котляревького, П. Куліша, приятелював з письменниками та культурними діячами С. Стебліним, М. Кропивницьким, О. Кониським. Мати Олександра Григорівна походила з родини дрібних поміщиків Лазебників, що мешкали поблизу Полтави, знала багато народних пісень, казок і приказок і зуміла прищепити Якову та іншим дітям любов до рідної мови.

Саме в рідній сім’ї Яків з дитинства захоплюється театральним мистецтвом. Його старша сестра Надія (професійна актриса) мала гарний голос, добре грала на роялі, була організатором аматорських вистав. Разом з братами і сестрами виступали у залі Дворянського зібрання. В цей час у Якова формувалися акторські здібності і почуття любові до театрального мистецтва. Навчався у Полтавській гімназії, звідки був виключений за участь у революційному русі. Відвідував таємний гурток молоді, читав і розповсюджував революційну літературу, неодноразово затримувався і арештовувався. У 1880 році закінчив земську фельдшерську школу.

21 02 25 jarko

До 150-річчя з дня народження Лесі Українки (Косач-Квітки Лариси Петрівни; 13(25).02.1871, м. Новоград-Волинський, тепер Житомирської обл. – 19.07 (1.08).1913, м. Сурамі, Грузія, похована в Києві).
«Соntra spem spero!», «І все таки до тебе думка лине», «Мріє, не зрадь!»,
«Блакитна троянда», «Кассандра», «У пущі», «На полі крові», «Руфін і Прісцилла», «Лісова пісня»…
Її вірші та поеми, драматичні та прозові твори – водночас вразливо-ніжний і збурений світ палкої душі. Писати, долаючи нестерпні тілесні муки, під силу лише Прометеям. Леся Українка несла свій вогонь творчості не спиняючись, намагаючись якнайбільше сказати не лише в царині літератури, а й в перекладацькій справі, фольклористиці, громадському рухові. Бо Слово – її єдина зброя – непоборне та влучне. Воно й зараз бентежить, хвилює і змушує задуматися над одвічними питаннями: життя і смерті, кохання і зради, патріотизму, честі, обов’язку… Випестувана на кращих традиціях Драгоманівського та Косачівського роду, в нерозривному зв’язку з видатними культурними діячами М. Лисенком, М. Старицьким, І. Франком, а найбільше рідним народом, Леся Українка вважала за обов’язок зберегти його безцінні усно-пісенні скарби, закликати даремно не нарікати на свою нещасну долю, а краще братися до роботи, змагатися за нове життя.

21 02 25 ukrainka vystavka

У 1962 році на території Більського городища юним краєзнавцем, учнем школи № 6 міста Полтави Віктором Кльоцом, був знайдений бронзовий меч. Ця унікальна річ зараз знаходиться в експозиції відділу археології нашого музею.

Єдиний Меч доби пізньої бронзи на “зрубно-бондарихінській” території знайдений на Більському городищі. Датується цей тип мечів періодом 1250–1100 рр. до н. е.

21 02 24 mech01

Для українського хазяїна величезне значення у господарстві здавна відігравала худоба. Тому особливо шанованими в народі були небесні покровителі домашніх тварин святі Харлампій і Власій, яких православна церква вшановує 23 (10) і 24 (11) лютого відповідно. На Полтавщині ж дні цих двох святих мучеників об’єднали і відзначали 24 лютого під назвою Харлампія.

Святий Влас, єпископ Севастійський, за переказами опікувався дикими птахами і звірями, тож у народних уявленнях святий мученик вважався покровителем худоби, особливо корів. Святого Харлампія, який був єпископом у місті Магнізія, також вшановували на Полтавщині як заступника свійських тварин.

21 02 24 harlampiy01

23 лютого 2021 р. старшим науковим співробітником відділу природи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Оленою Халимон був проведений еко-поетичний урок «Квітковий віночок Лесі Українки». На масовий захід, що відбувся у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського, завітали студенти І курсу Полтавського державного аграрного університету.

Леся Українка палко любила світ природи та майстерно зображала його у своїх творах. Найулюбленішою її квіткою була конвалія, якій дівчина присвятила свій однойменний вірш, написаний ще у 13-річному віці. А всього в її творах згадуються понад 100 видів рослин. Об'єктами еко-поетичного уроку були вибрані лише весняні квіти, про які Леся Українка писала

21 02 23 vinochok01

Полтава завжди притягувала увагу непересічних зодчих. З часів утворення губернії терени міста ставали експериментальним полігоном для втілення творчих задумів архітекторів. Не виключенням стали і міжвоєнні роки ХХ століття, коли Полтава черговий раз реконструювалася і перетворювалася у «соціалістичне» місто. Детально дізнатися про ці процеси було б непросто, аби не ґрунтовна праця харківського архітектора Олександра Касьянова «Про проект реконструкції м. Полтави», опублікована 1938 року у 3 числі часопису Архітектура Радянської України.

Автор допису, Олександр Михайлович Касьянов, за життя набув неабиякої професійної значущості як архітектор-містобудівник, науковець, освітянин. Харківська спільнота пам’ятає його як головного архітектора повоєнного Харкова 1943–1950 років, автора генеральних планів відбудови та реконструкції міста 1930-х і 1945 років.

21 02 23 kasyanov01

22 лютого 2021 року виповнюється 2015 років з дня народження Левка Івановича Боровиковського (22.02.1806, с. Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії – 06.12.1889, с. Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії) - українського поета-романтика, фольклориста, етнографа, філолога.

Народився у небагатій дворянській родині. Навчався до 1826 р. у 1-й Полтавській гімназії. У 1826 – 1830 рр. навчався на філософському факультеті Харківського університету. У 1838 – 1855 рр. викладав історію, російську словесність та латинську мову у гімназіях та інших навчальних закладах. Розквіт поетичної творчості припадає на 1830 – 1840-і рр. В цей час створено багато балад, пісень, віршів, дум та байок. Найвідоміший твір – балада «Маруся» (1829) – вільна переробка балади В.Жуковського «Светлана». За життя була опублікована лише одна книга «Байки й прибаютки» (1852), написана живою народною мовою. Збирав народні пісні, прислів’я, повір’я, працював над словником української мови. Один з найперших перекладачів творів О.С.Пушкіна та А.Міцкевича українською мовою. Творчий доробок Боровиковського Л.І. складав понад 600 байок. Укладав словник української мови (роботу над ним не закінчив).

21 02 22 borovikovskiy01