Літературну та історичну спадщину українського народу письменник О. Гончар визначив як таку, що має для нас «значення заповідне». Саме до таких творів і належить «Історія Русів».
На беззаперечному значенні цього твору наголошували державні діячі, історики, письменники, перекладачі, літературознавці. Його вивчали, звертались до нього як до джерела Т. Шевченко, П. Куліш, В. Іконников, С. Руданськй, Й. Барвінський, М. Гоголь, Д. Дорошенко, М. Грушевський, М. Максимович, О. Оглоблін, С. Єфремов, М. Возняк, І. Драч. І не лише вітчизняні. Так, польський вчений В. Мацейовський вибірково переклав деякі частини літопису, з йог текстом був знайомий Г. Трентовський. Цей перелік можна продовжити. Але пригадаємо, як була виявлена «Історії Русів». Близько 1828 р. у бібліотеці м. Гринева Стародубського повіту Чернігівської губернії (за свідченням М. Ханенка, надрукованому в № 4 «Київської Старовини» від 1891 р., на ст. 113), під час опису майна, що переходило від князя Лобанова-Ростовського до князя Голіцина, представники місцевого суду С. Лайкевич та О. Гамалія знайшли рукопис, і показали його губернському предводителю дворянства С. Шираю. Одразу збагнувши цінність джерела, він зробив собі копію, а оригінал повернув. Із вказаної копії кілька поміщиків теж зробили собі списки. Один із цих списків належав М. Ханенку, який і надіслав його О. Бодянському. Як згодом писав сам видавець, він ретельно дослідив доступні йому списки літопису, «вибрав ліпший» і, узгодивши його з іншими «ріжночитаннями», зрештою, надрукував його російською мовою спершу в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а потім видав окремою книжкою у лютому 1846 р. невеликим накладом. Окрім того, О. Бодянський закликав сучасників надсилати йому писемні джерела: літописи, записки, описи для «негайного їх друкування».
Детальніше: 175 років з часу першого видання «Історії Русів» О.Бодянським