Події

У 1808 році до Полтавської губернії було запрошено ремісників-сукноробів з Німеччини. Переселенців приваблювали значними пільгами, звільненням від податків і військової повинності, наданням безвідсоткових позичок, адже Імперія потребувала прискорення розвитку вітчизняного сукноробства і створювала для цього відповідні умови. У тому числі іноземцям надавалося право вільного віросповідання. У Полтаві оселилися 54 німецькі родини, котрі утворили Німецьку слободу або колонію. Вони сповідували протестантську лютеранську віру.
Спочатку лютерани молилися у пристосованих приміщеннях, потім придбали окремий будинок.

20 05 13 kirha01

Продовжуємо знайомство з експонатами фондової колекції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. У багатьох полтавських родинах і сьогодні зберігається і використовується у повсякденному житті продукція Полтавського фарфорового заводу: чайні та кавові сервізи, тарілки, вази, порцелянові фігурки. Саме про останні і піде мова. Фарфоровий завод почав працювати у Полтаві у 1964 р. Спочатку тут виготовляли лише тарілки. Технічне переоснащення у 1970-ті рр. дозволило виготовляти різний столовий посуд, чайно-кавові сервізи і скульптуру. Відмінними ознаками продукції стали висока білизна черепка та глазурі, тому більшість виробів мали біле тло та мінімальне оздоблення живописним декором. У 1970-ті –1980-ті рр. асортимент порцелянових статуеток був досить вузьким і значною мірою представляв своєрідність полтавського колориту.

20 05 13 farfor01

Завтра, 13 травня 2020 року о 12-й годині, в Свято-Успенському кафедральному соборі відбудеться прощання з Ольгою Нікішиною, яка померла від хвороби серця 10 травня у районі проведення операції Об’єднаних сил. Спочатку вона служила у складі ДУК ПС (Добровольчого українського корпусу "Правий сектор"), а потім підписала контракт з ЗСУ, де продовжувала службу у 16-му окремому мотопіхотному батальйоні, що у складі 58-ї бригади, служила до останнього подиху своїй країні. У військовому середовищі її знають під псевдонімом "Кіпіш", а в ЗСУ − під позивним "Холєра". Ольга Нікішина була веселою, життєрадісною, спраглою до життя людиною. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Світлий, добрий спомин про звитяжну захисницю України назавжди залишиться в наших серцях та спогадах її бойових побратимів, родичів і земляків! Вічна пам’ять!

20 05 12 nikitishina

 

В експозиції 8-го залу «Київська Русь і кочівники» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлений досить рідкісний експонат — поки що єдина знахідка з розкопок на посаді літописного «граду» Лтави в історичному центрі Полтави. Цим унікумом є, з першого погляду, простий світло-коричневоглиняний гончарний горщик середнього обсягу, в цілому за профілем вінець типовий для керамічних виробів ХІІ ст. Правда, колір глини посудини і певна акуратність виготовлення не надто типові для Полтавського поселення, та все ж його можна вважати зразком продукції місцевих гончарів. Принаймні, на це вказує характерна для поселення орнаментація — проклеслений візерунок із трьох паралельних «широко» розміщених неглибоких ліній на плічку і перегині тулуба. Такий візерунок наявний на 60 відсотках гончарних горщиків, виявлених у Полтаві.

20 05 12 trizub01

Українському науковому історико-архітектурному товариству добре відома особистість полтавського архітектора Валерія Трегубова. Минуло вже 7 років, як він відійшов за вічну межу.
Духовний спадок, який Валерій Олександрович залишив по собі, вимірюється щирою пошаною та добрими словами від колег архітекторів, науковців, педагогів, реставраторів, істориків, художників і його численних колишніх студентів Полтавського архітектурного факультету. Многогранність особистості митця проявилася в архітектурних творах, наукових працях, педагогічній діяльності. У Полтаві архітектор Трегубов реалізував кілька своїх проектів з реставрації та відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини, за його авторства зведені також і нові полтавські храми.
У фондах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського тепер зберігаються особисті речі та низка об’єктів творчої спадщини архітектора Валерія Трегубова, котрі поступово уводяться у науковий та експозиційний обіг. Зокрема, макети втрачених полтавських церков, виконаних за авторськими проектами наукової реконструкції протягом 1994 - 2009 років у проектно-дослідній майстерні «Храм», наразі експонуються в 11-у залі музею.
Розпочинаємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.

20 05 12 maket bogorodicy01

Під час карантину ми запровадили рубрику «Музей з вами, навіть коли його двері закриті», у якій знайомимо з новими надходженнями, цікавими експонатами, історією колекцій. А сьогодні хотілося б розповісти про людину, яка вже майже 25 років співпрацює з відділом природи музею та активно поповнює ентомологічну збірку. Знайомтесь – це Сергій Кирилович Безуглий із Гадяча. Зараз він працює у Державному підприємстві «Гадяцький лісгосп». Метелики приваблювали своєю красою Сергія ще з дитинства, але доля склалася так, що він став військовим. До своєї дитячої мрії повернувся тільки у 1996 р., самотужки опанував на практиці навички польової ентомології

20 05 12 bezugliy01

Від найдавніших часів у багатьох народів пояс, підперізування мали сакральне значення, пов'язане з ідеєю досконалості, безкінечності й водночас цілісності. Пояс відзначає середину або центр всесвіту, уподібнюється до пуповини як життєвого потенціалу, й це окреслює його сутність як могутнього оберега.
На Полтавщині цей виріб здавна слугував обов'язковим елементом традиційного костюма, виконував захисну і декоративну функцію. Крайкою підперізувався жіночий одяг (дерга, запаска, плахта із попередницею). Пояс підкреслював святковість одягу, був показником заможності. Крайку передавали у спадок як особливу частину майна.

20 05 11 poyasy01

Напередодні дня народження Миколи Олександровича Радченка (1957–2013), який більше двох десятків років віддав роботі фотографа в музеї, ми презентуємо невелику добірку його фотопейзажів. Більша частина з них пов’язана саме з краєвидами із переважанням водних просторів нашого краю. Це — Кам’янське водосховище, околиці Горішніх Плавнів, безперечно, рідна Полтава, водойми навколо Глинська... Автор завжди вважав свій пейзажний хист просто заняттям для душі, не претендуючи на «лаври» фотохудожника. Так чи не так, визначити має глядач. Проте, альбом світлин Миколи Радченка останніх років життя свідчить про непересічне бачення оточуючого світу та природи, всього прекрасного і своєрідний талант світлописця (посилання – перехід).

Добірка світлин альбому укладена О. Б. Супруненком та О. І. Удовиченком, 2020.