Події

Співробітниками науково-дослідного експозиційного відділу природи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського під час карантину була проведена «Вікторина про первоцвіти». Дякуємо всім, хто взяв у ній участь. Найбільшу кількість правильних відповідей містили дві роботи, тож ми вирішили, що вони і стануть переможцями. Це члени краєзнавчого гуртка «Непосиди» ЗОШ №24 І-ІІІ ступенів Дронь Олександра, Потапенко Олександр, Шихов Едуард, Колесник Артем і Фомін Дмитро. Також приз отримує Рибченко Юлія. До речі, вона перемагає у музейних вікторинах не вперше і показала високий рівень знань не лише з природи, а й історії. Щиро вітаємо переможців і запрошуємо на безкоштовну екскурсію по парку музею у зручний для них день після закінчення карантину.

20 06 08 pervocvity

6 червня 1927 р. трагічно завершилося життя одного з фундаторів музейної справи – Данила Михайловича Щербаківського. Не витримавши тиску з боку влади, в 49-річному віці він вчинив самогубство.
Спектр досліджень Данила Щербаківського надзвичайно різноманітний: історія, археологія, етнографія, мистецтвознавство, музейна справа, освіта, педагогіка. Ще з юності, під час навчання у Київському університеті імені Св. Володимира, учений захопився пошуком і колекціонуванням цінних, із погляду історичного та мистецького змісту й форми, рідкісних речей, старожитностей. За недовге життя зібрав, класифікував і науково опрацював близько 30-ти тисяч експонатів. Із 1910 р. і до кінця життя він очолював історичний та етнографічний відділи Київського художньо-промислового і наукового музею, був заступником голови Всеукраїнського археологічного комітету, організатором і викладачем Археологічного інституту, членом кількох комісій Української Академії наук. На основі його колекцій створені та функціонують ряд музейних закладів України. Д. Щербаківський був одним із фундаторів Етнографічного товариства в Києві. Раритети, які він зібрав, також представлені у Національному музеї Т.Г. Шевченка, інших державних музеях. Колекції стародруків і рукописних книг, гравюри, портрети, вироби декоративно-вжиткового мистецтва, археологічні знахідки, предмети старовинного побуту науковець зібрав у численних експедиціях.

20 06 06 sherbakivskiy01

У Святу Трійцю православна церква згадує сходження Святого Духа на апостолів, а також відкриття Богом своєї триєдиної сутності: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух. Ці три сутності в єдності творять світ і освячують його. Також П'ятидесятниця вважається днем народження християнської церкви. Коріння свята виходить з часів Євангелії. З цього дня Бог послав апостолам дар розмовляти різними мовами. Християнські та язичницькі традиції святкування Трійці тісно переплетені між собою й співіснують до сьогоднішнього дня. Це свято було відоме в стародавній Греції, як свято квітів, у римлян — під назвою русалій, розалій. Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов'язана з давнім культом і святом дерев.

День Святої Трійці – веселе і радісне свято. У цей день за столом збирається уся велика родина. Дні перед Трійцею називаються Клечальним або Русальним тижнем, а перші три дні після – Зеленими святами.

20 06 07 triyca

Нова рубріка надає можливість школярам закріпити набуті знання із шкільного курсу з природознавства та історії, отримати додаткову цікаву навчальну інформацію, яку проілюструють предмети з музейної колекції.

Шановні учні, ви вже знаєте, що Червона книга України – це державний документ, який містить ілюстрований опис рослин, тварин і грибів, що підлягають охороні, а також поради спеціалістів щодо їх примноження. Ви, напевно, бачили її зображення в підручниках з природознавства, або інтернет-ресурсах. Наш музей надає чудову нагоду своїм відвідувачам побачити цей важливий документ на власні очі. У вітрині залу №5

20 06 06 red book 01

6 червня, у День журналіста, який відзначається згідно з Указом Президента України від 25 травня 1994 року №251/94, хочеться згадати одного з перших українських журналістів у Російській імперії, натхненника і творця україномовного друкованого слова, політичного діяча та поборника ідеї Української самостійної держави Сергія Михайловича Шемета (6 червня 1875, хутір Олександрівка Лубенського повіту, Полтавської губернії – 5 травня 1957, Мельбурн, Австралія). Походить із старовинного шляхетського роду Шеметів – Кежгайлів. Батько, Михайло Казимирович, був учасником Кримської кампанії 1853-1856, володів близько 5000 гектарів орної землі на околиці Лубен. Деякий час був лубенським міським головою, потім гласним міської думи. Будучи людиною широких культурних поглядів, дбав про освіту не тільки своїх дітей, а і жителів Лубен, вкладав кошти у будівництво Лубенської жіночої гімназії та був її попечителем, побудував суконну та тютюнову фабрики.

20 06 06 shemet01

Квітчання, прикрашання помешкань рослинами, має глибокі корені. Здавна дерева та кущі були доступними для прикрашання нашими пращурами адже це не потребувало особливих зусиль та знарядь, необхідні матеріали було довкола. Основні типові форми українських флористичних композицій − пучок або букет, вінок, хрест, гірлянди, піраміда, куля, ряджені у рослинний матеріал. У календарній обрядовості українців рослинні композиції готували впродовж усіх пір року. Форма букету та композиції в посудині втілені в таких обрядових предметах, як новорічна вишня, пізніше ялинка, дідух, букетики вербових гілочок, польових квітів та різнотрав'я на Трійцю, Спаса, клечання, весільне гільце, весільна шабля або меч, композиції з калини. Форма гірлянди представлена у весільний арці та оздобленні весільного короваю, повноцінною окремою формою виступає вінок.

У давнину Новий рік святкували навесні. Вишню ставили не напередодні свята, а ще восени садили з коренем у дерев’яну діжечку з землею, поливали теплою водою, а в березні з’являвся білий, біло-рожевий вишневий цвіт, що за ним визначали врожайність, а дівчата пророкували собі долю: вийдуть заміж чи ні. З плином історії дата свята перемістилася на зиму, а в оселях вишні замінили ялинками.

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 sonce00

Теплий день навесні чи влітку біля водойми важко собі уявити без швидкого польоту бабок. Вони, немов живі гвинтокрили, стрімко літають, зависають у повітрі, розвертаються на льоту, або входять у піке за здобиччю. Практично все життя дорослих комах проходить у повітрі, вони навіть спарюються на льоту. Личинки бабок (наяди) ведуть водний спосіб життя, тому дорослі комахи (вони називаються імаго) тяжіють до води: струмків, річок, боліт, ставків або копанок. На відміну від дорослих бабок, більшість із яких живуть до трьох місяців, тривалість життя наяд складає від одного до чотирьох років. Як й імаго, наяди – типові хижаки.

Роль журналістики у сучасному соціумі важко переоцінити. Щодня, щогодини, тримаючи руку на пульсі суспільного життя, репортери, аналітики, розслідувачі створюють для нас інформаційне обличчя сьогодення. Їхніми очима подекуди ми бачимо успіхи і негаразди повсякдення, актуалізуємо для себе різнобічні його прояви.

Культурне життя України і, зокрема, Полтавщини теж не залишається поза увагою майтрів телебачення, радіо, друкованих й інтернет-видань. Відгукується журналістська спільнота і на події, пов'язані з історією та сучасною діяльністю Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Ведеться спільна просвітницька робота, відкривається для загалу нові чи забуті імена видатних земляків, здійснюються аудіо- і відеопроєкти для молоді.

Адміністрація і співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського висловлюють щиру вдячність за співпрацю на ниві культурного просвітництва журналістам телеканалів «Центральний, «Місто плюс», «Громадського», газет «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник», інших місцевих ЗМІ.

Вітаємо Вас, шановні друзі, із професійним святом, зичимо нових цікавих тем, майстерного володіння рідним словом, здоров'я й усіляких гараздів у неспокійній журналістській вдачі!

20 06 06 jurnalist

На початку червня вийде друком монографія «Будівництво Червоної армії (1917-1920-ті рр.): український контекст», підготовлена О. В. Вільховик, кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського .

У монографії здійснено комплексний аналіз впливу більшовицької ідеології на формування світогляду військовослужбовців Робітничо-селянської Червоної армії, яка була інструментом насадження радянської влади на території України. У виданні проаналізовано форми і методи залучення українців до військової служби в Червоній армії, напрямки агітаційно-масової роботи більшовиків, заходи з адаптації демобілізованих червоноармійців у цивільному житті та їх роль у формуванні радянської ідентичності українського населення.

При підготовці монографії використано значний масив неопублікованих архівних матеріалів, історичних досліджень, періодичних видань, мемуаристики тощо.

Книга розрахована на науковців, студентів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією України новітньої доби.

20 06 05 vilhovyk

Сучасна релігійна картина світу досить складна. Характеризується вона насамперед поліконфесійністю. Разом з традиційними співіснують неорелігії, виникають нові течії і напрями. Україна – не виняток.

Але протягом багатьох віків основною релігією українців було і залишається християнство, прийняте в Києві 988 року. Православна Церква України, отримавши Томос, повертається до ідейних засад київського християнства, сформованих в творах відомих вітчизняних теоретиків-богословів: в “Слові про Закон і Благодать” митрополита Іларіона, “Посланні до смоленського пресвітера Фоми” Климента Смолятича, “Ізборнику 1076 року” Івана, “Повісті времінних літ” і “Житії Феодосія Печерського” Нестора, “Молінні” Данила Заточника, проповідях Кирила Туровського. Вони намагалися пропагувати християнство не як знання істини, а як “життя в істині”. Такий спосіб світобачення у дослідницькій літературі здобув назву – софійно-гуманістичного і ґрунтувався на платонівсько-візантійській філософській традиції. Він був найбільш прийнятним києво-руській ментальності, насамперед тому, що орієнтувався на людину “як міру всіх речей”, пошуки правди, діалектично допомагав подальшому розвитку язичницьких спроб одухотворення матеріального життя і матеріалізування ідеального.

20 06 05 pastyri01 20 06 05 pastyri02