Єпископ Василій

Єпископ Василій (в миру Василь Іванович Зеленцов, 4 квітня 1870, с. Зимарово, Ранненбурзький повіт, Рязанська губернія – 7 лютого 1930, Москва) – єпископ РПЦ, єпископ Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії. Канонізований РПЦ у серпні 2000 р.
Закінчив Рязанську духовну семінарію . У 1896 вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1900 р. зі ступенем кандидата богослов’я. Спеціаліст з історії західних сповідань та російського розколу.
Викладав російську мову у духовному училищі у Катеринославській духовній семінарії, згодом отримав посаду катеронославського єпархіального місіонера.
Був обраний членом Помісного собору Проавославної російської церкви 1917 – 1918 р. від мирян Рязанської єпархії, приймав активну участь у роботі Собору. Відстоював необхідність незалежності церкви від держави, критикував тих, хто бажав добитись від держави фінансування в обмін на церковну свободу.
У 1918 р., після закінчення роботи Собору, був посланий місіонером у Полтавську єпархію. А у 1919 р. був рукоположений у сан ієрея архієпископом Феофаном (Булдовським). З 1920 р. другий священик, а потім – настоятель Троїцької церкви м. Полтава (знаходилась на Сінній площі навпроти вулиці Завгородньої – зараз це ріг вулиць Сінна та Зигіна – закрита та розібрана у 30-х рр. ХХ ст. На її місці знаходиться корпус № 2 Державного архіву Полтавської області). Займався громадською, просвітницькою та благодійною роботою. Заснував при церкві молодіжне Покровське християнське товариство, яке розглядав як альтернативу комсомолу, виступав проти передачі державі церковного майна та цінностей.
Був арештований 30 травня 1922 р. у м. Полтаві і на відкритому трибуналі 12 серпня 1922 р. засуджений губернським революційним судом до смертної кари. Завдяки протесту, який подали віруючі робітники на ім’я В.І.Ульянова (Леніна), смертний вирок замінили п’ятьма роками в’язниці. Відбував покарання у Харьківській в’язниці, звідки був звільнений за амністією у 1925 р.
У серпні 1925 р. прийняв постриг і зведений у сан архімандрита архієпископом Полтавським Григорієм (Лісовським). Згодом отримав хіротонію у сан єпископа Прилуцького та вікарія Полтавської єпархії. Чин хіротонії виконали архієпископ Григорій (Лісовський) та тайно прибувший до м. Полтава єпископ Глухівський Дамаскін (Цедрик).
У вересні 1925 р. вдруге арештований у м. Харків, бо влада м. Полтава боялась заворушень робітників). Отримав новий термін ув’язнення – 3 роки таборів, який відбував у Соловецькому таборі.
Перебуваючи в ув’язненні засудив «Декларацію митрополита Сергія (Старгородського)», який закликав до повної лояльності радянській владі. Восени 1927 р. зумів передати на волю два документи: «Відкритий лист з Соловків заступнику патріаршого містоблюстителя митрополиту Сергію з приводу його Послання від 16/29 липня 1927 р.» та «Необхідні канонічні зміни до послання митрополита Сергія та його Священного Синоду від 16/29 липня 1927 р.», де критикував ідею лояльності більшовикам та інші поступки режиму.
У кінці 1927 р. єпископ Василій був висланий з Соловецького табору у порядку «розгрузки» у Братській район Іркутської області, де продовжив написання полемічних праць, в яких критикував політику митрополита Сергія. У період з 1927 по 1928 рр. написав багато праць, серед яких «Сповідання вірності Христу» та «Мій заповіт». Був співавтором Послання соловецьких єпископів, в якому відкрито закликав не миритись з втручанням більшовиків у церковні справи.
У листопаді 1928 р. був звільнений з табору та відправлений на заслання в Іркутську область. У серпні 1929 р. написав велику працю «З чого складається вірність Христу в церковному житті», де виступив з різкою критикою діяльності митрополита Сергія, закликав до відкритої боротьби проти більшовиків та радянської влади всіма можливими способами. Рукопис був розмножений віруючими та поширився за межі Іркутської області. Через це 9 грудня 1929 р. єпископ Василій був арештований втретє та етапований до м. Москва, у Бутирську в’язницю.
3 лютого 1930 р. колегія ОГПУ винесла смертний вирок, який було виконано 7 лютого 1930 р.
У 1981 р. рішенням Архієрейського Собору Російської Православної церкви за кордоном (РПЦЗ) єпископ Василій був канонізований як священомученик із включення до Собору новомучеників та сповідників Російських (без встановлення окремого дня пам’яті).
11 червня 1997 р. на засіданні Священного Синоду УПЦ було прийнято рішення про причислення убієнного єпископа Прилуцького Василія до лику святих із встановленням пам’ятного дня 22 березня/4 квітня.
16 січня 2007 р. на подвір’ї Макаріївського кафедрального собору УПЦ було відкрито і освячено пам’ятник священомученику Василію (Зеленцову). Автори пам’ятника: скульптори Д.О.Коршунов та В.П.Голуб, архітектор В.В.Шулик.

20 04 04 vasyliy02