До Дня геолога

Природною окрасою і неповторним свідченням тривалих геологічних процесів на території Полтавщини є геологічні пам’ятки природи. Вони, ніби окремі сторінки книги, ілюструють історію розвитку нашої планети. До природно-заповідного фонду Полтавської області входить дев’ять геологічних пам’яток природи місцевого значення.

Запрошуємо всіх бажаючих у день професійного свята геологів здійснити віртуальну мандрівку до унікального геологічного об’єкту Полтавщини – Висачківського пагорбу.

Розташований Висачківський пагорб (Ісачківський пагорб, Висачківська дайка, Висачківський соляний купол) у Лубенському районі в околицях села Висачки, на ділянці злиття трьох річок Сули, Удаю та Сулиці. Пагорб має форму овалу, витягнутого з північного заходу на південний схід (1,6 х 3,7 км). Згідно з рішенням Полтавського обласного виконавчого комітету № 329 від 22.07.69 року дана територія (площею 5 га), охороняється як геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Найбільш цікавою є західна частина Висачківського пагорбу, що має вигляд «скелястих гір», які оточують озеро (близько 8 м глибиною) з «острівцем» посередині. Абсолютна висота над рівнем моря становить 147 м, відносна – близько 60 м. «Скелясті гори» утворюють брили діабазу з невеликою кількістю кварцового піску, вапняку та гіпсу. Геологічний об’єкт є яскравим прикладом прояву «соляної тектоніки»: потужні брили діабазу з глибини 4-5 км виносяться на денну поверхню штоком кам’яної солі.

Діабаз (від грецького «diabasis» – перехід) – дрібнозерниста вулканічна порода, за своїм складом дуже близька до базальту. Характеризується відносно малим вмістом кремнезему (45-52 %), утворена витягнутими кристалами плагіоклазу, проміжки між якими заповнені авгітом. Колір від темно-сірого до зеленувато-чорного. Час утворення гірської породи – девонський період палеозойської ери (близько 350 млн. років тому). Основним напрямком використання діабазу є шляхобудівництво. Наприклад, сучасна бруківка на вулиці Небесної сотні у Полтаві викладена діабазом.

На початку ХХ ст. на території Висачківського пагорбу діяли каменярні, якими володіли: Полтавське губернське земство, князь О.М. Орбеліані, родини Андрєєвих та Терешкевичів. Три каменярні перебували у церковній власності. Видобуток діабазу на місцевості тривав до 1964 року. За переказами, діабаз з Висачківського кар’єру ченці Мгарського Свято-Преображенського монастиря використовували для будівництва.

У 30-х роках ХХ ст. на території геологічного об’єкту були пробурені свердловини для видобування нафти, але у зв’язку з відкриттям в Україні більш потужних родовищ (Ромни, Шебелинка) і виявлення лише «слідів» нафти на місцевості, роботи були припинені.

У різні часи особливості геологічної будови пагорбу вивчали: О.В. Гуров («Геологическое описание Полтавской губернии», 1888), Ф.Ю. Левінсон-Лессінг («Материалы к оценке земель Полтавской губернии. Отчет Полтавскому губернскому земству. Выпуск ІІ. Лубенский уезд», 1889). Влітку 1901 року з метою проведення геологічних розвідок для виявлення запасів корисних «в економічному відношенні» копалин, разом із завідувачем Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського) – М.О. Олеховським, геологічну будову об’єкту вивчав В.І. Вернадський. У 1902 році естафету досліджень Володимира Івановича перейняв польський геолог Ю.А. Морозевич, який був відряджений Геологічним комітетом на запрошення Полтавського губернського земства. Геологічну унікальність Висачківського пагорбу досліджували: В.М. Чирвінський, І.С. Усенко, В.Я. Клименко, М.І. Дмитрієв, В.Г. Пазинич та інші.

Нині Висачківський пагорб – улюблене місце відпочинку місцевого населення, унікальний геологічний об’єкт для науковців та студентів, а для справжніх цінителів природи – унікальна місцина, що заворожує своєю красою.

20 04 05 geology