Експозиція, присвячена Полтавщині в період козацької доби, розміщена у залах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, приваблює відвідувачів численними зразками зброї ХV – ХVІІІ ст. Серед них увагу привертають незвичайні експонати – різновид булави – буздигани. Усі вони мають однакові складові елементи – руків’я й верхівку, яка у одного із буздиганів виконана у формі голови бика, а у іншого – міфічної істоти – шайтана.
Дослідники відносять булаву до найдавніших видів зброї, винайдених людиною. Ця зброя вирізнялась значною вагою, вимагала від вояка великої фізичної сили й вправності. Булава як атрибут бойового оснащення й символ влади богів та янголів згадується в Авесті (Зенд-Авесті) – священній книзі послідовників зороастризму, древньої релігії, що більше тисячі років тому була поширена на території Ірану (Персії). Булавою також були озброєні легендарні герої перлини світової поезії перської епопеї «Книга царів – Шахнаме» (976 – 1011). Поряд із чисто зброярськими функціями вже тоді вона набувала значення спочатку церемоніальної зброї, а пізніше – символу влади. Це перевтілення дослідники пов’язують також із реальними історичними постатями — Чингіз Ханом (1162 –1227) та Тамерланом (1336 – 1405).
В Україні особливе поширення булави припадає на період Київської Русі. Уже в ІХ ст. вона стала популярною зброєю у середовищі як заможних дружинників, так і простих воїнів. Сюди вона потрапила, вірогідно, із країн Середнього Сходу через посередництво Золотої Орди.
Різновиди булави, що зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, традиційно відносять до «східної» складової колекційного зібрання.