Прийде Вербниця – назад зима не вернеться

Нарешті настали довгоочікувані весняні дні, наповнені господарськими клопотами та святковими приготуваннями. Ось і у цю неділю – Вербну, а за християнським календарем це свято називається Вхід Господній в Єрусалим, треба було поспішати до храму, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Йшли всі: і старі, і малі. А тих, хто проспав заутреню службу вдома (найчастіше – діти), цвьохали вербовими гілочками і приговорювали:

Не я б’ю – верба б’є,

За тиждень – Великдень,

Будь великим – як верба,

А здоровим – як вода,

А багатим – як земля!

Не зівай, червоного яєчка дожидай!

Очевидно, що обряд «биття» мав магічну силу. Але при цьому не забували приказувати: « Верба красна (святили тільки цей вид) б’є напрасно, верба біла б’є за діло».

Звичай святити вербу згадується ще в «Ізборнику» 1073 року. Поширений він і в сучасний час, незважаючи на те, що у добу комуністичного атеїзму чинилися жахливі спроби профанації релігійних переконань населення. Цього року неможливо дотриматися давніх традицій по зрозумілим причинам, але долучитися до онлайн богослужінь за бажанням можуть усі.

Ми ж пропонуємо вашій увазі підбірку рідкісних фотографій з фондової колекції музею, представлених на виставці «З вірою у серці…», на яких зафіксований стан сакральних пам’яток архітектури і мистецтва Полтавщини якраз у радянську добу. Особливо цікавим є фото іконостасу Преображенської церкви с. Великі Сорочинці Миргородського району, перлини українського бароко І третини ХVІІІ ст., перед початком комплексних реставраційних робіт 1960 – 1980-х років, виконаних великим колективом художників-реставраторів та мистецтвознавців на чолі з П. Войтком, пізніше – І. Дорофієнко.

Успенська церква с. Веприк Гадяцького р-ну. Побудована у 1815 - 1821 рр. Фото В. Пайдема 1969 р.