Іконка «Запевнення Апостола Фоми»

Нова рубрика «Музей з Вами, навіть коли його двері зачинені: Колекції. Інтерактиви. Цікаві теми. Наукові новинки. Онлайн-альбоми», під хештегом #behindthescenes #музейзсередини

В експозиції 7-го залу Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Літописні слов’яни та Київська Русь» відвідувачі звертають увагу на доволі виразну колекцію сакральних предметів християнського культу Х – ХІІІ ст. З-поміж них, здебільшого виконаних у металі, вирізняється досить скромна керамічна (теракотова) іконка з дещо незвичною назвою «Запевнення Апостола Фоми».

Знавці Закону Божого, віряни і загалом освідчені люди за такою назвою згадують розповіді євангелістів про п’яте явлення Ісуса Христа апостолам та своїм учням у перший день після Воскресіння, що викликало в них невимовну радість. Тільки Фома, з числа дванадцяти апостолів, не був при цьому явленні. Коли учні стали розповідати йому, що бачили воскреслого Господа, то Фома сказав їм: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів, і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, то не повірю» (Мк XVI, 14; Лк XXIV, 36–45; Ін XX, 19–25).

Через тиждень, на восьмий день після Воскресіння Христового, учні знову зібралися разом, і Фома був із ними. Двері були замкнені. Ісус Христос увійшов в дім, при зачинених дверях, став посеред учнів і сказав: «Мир вам!». Потім звернувся до Фоми: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним». Тоді апостол Фома вигукнув: «Господь мій і Бог мій!». А Ісус Христос сказав йому: «Ти повірив, тому що побачив Мене, блажені ті, що не бачили й увірували» (Ін XX, 26–29).

Отже, іконка зображає саме цей біблейський сюжет зі Святого християнського Письма, що був добре знаний у середньовічному мистецтві і походив від іконографічних схем візантійської традиції.

Іконка зовсім невеличка — 4,8 × 4,3 см, товщиною лише 0,4 см. З’явилася в музеї 1913 року. За записами у старій обліковій документації, внесеними рукою відомого українського археолога, через менше десятиліття – професора, далі – ректора закордонних українських вишів Вадима Щербаківського (1876 – 1957), її подарував добродій Козачинський із Переяслава. Знайдена вона була на території дитинця давньоруського міста, практично на поверхні ґрунту.

З огляду на особливості рельєфу, цей виріб виготовлено за допомогою дерев’яного штампа, а тонкі графічні деталі на одязі нанесено по поверхні перед висушуванням і випалом. Вивчення мистецьких особливостей цього надзвичайно цікавого зразка коропластики на початку 1990-х рр. провів визнаний знавець давньоруського і середньовічного мистецтва, доктор мистецтвознавства Василь Пуцко.

Композиційно невеликий теракотовий рельєф іконки мість два нерівнозначні зображення. У правій її частині стоїть на повний зріст Христос, піднісши правицю, на той час як лівою рукою оголює бік із раною від списа, аби міг її відчути на дотик Фома, що наближається зліва з метою впевнитися в реальності побаченого. Реалістичне зображення твору при доскіпливішому перегляді вказує на копіювання майстром відомого йому зразка у власному і неоднозначно спрощеному трактуванні. Адже у фігурі Христа торс показано ніби фронтально, а ступні ніг повернуто в профіль. Правиця набагато довша за ліву руку, кисть з пальцями занадто подовжена. Фігура апостола надзвичайно експресивна, зі спробою передати її в складному русі, хоча поворот голови надає якоїсь умовності. Обличчя Христа і Фоми не виказують взаємодії, всупереч жестам. А структура складок одягу жодним чином не підкреслює анатомічну будову тіла, виконуючи суто декоративну роль. Стосовно обличь, слід також відзначити надто примітивні засоби виконання, що обмежилися великими круглими очима, різко окресленими бровами і широким ротом. Голови оточені німбами із рельєфним контуром. Зліва вгорі розміщено супровідний напис: «О AГІОСЪ ӨОМА», а поруч – монограми Христа: «НС ХСЪ». За епіграфічними особливостями написів цей витвір коропластики належить до числа виробів першої чверті ХІІІ ст.

Установлено, що за зразок мініатюрного переяславського рельєфу правила стеатитова іконка, знайдена 1892 року на Княжій горі — на городищі літописного Родня. Від 1923 року вона є власністю Національного музею у Варшаві. Цей твір, що належить до так званої групи «1200 р.», умовно об’єднаної знавцями візантійського мистецтва, виконано невідомим царегородським майстром у Києві, вірогідно, після того, як хрестоносці захопили візантійську столицю 1204 року. А вже далі давньоруські майстри з Родня чи Переяслава почали копіювати вишукану композицію. І таким матеріалом була добре відмучена керамічна маса. Чи багато, чи мало відбитків іконок з вирізаної на дереві форми виконав майстер, ми не знаємо. Хоча фахівці запевнюють, що подібних знахідок у Середньодніпровському Лівобережжі Дніпра й досі ще не виявлено. Наприклад, директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», відомий знавець переяславських старожитностей Олександр Колибенко вважає цю знахідку унікальною.

Проте сюжет іконки у давньоруському мистецтві не є рідкісним. Згадаємо фрески ХІ ст. у Софійсьому соборі в Києві, Спасо-Преображенському соборі Мирожського монастиря у Пскові. Хоча запевнення Апостола Фоми у різному трактуванні відтворювали частіше візантійські майстри — у книжковій графіці, іконописі, фресках культових споруд. Свідченням популярності сюжету є й знахідки кам’яних різьблених іконок з Болгарії. У ХІІ – ХІІІ ст. він набув поширення у Західній Європі, з’явившись навіть на різьбленій рочестерській капітелі роботи французьких майстрів 1190–1210 рр.

Зауважимо, що запевнення Апостола Фоми доволі часто ставало сюжетом і для чималого кола митців італійського та загалом європейського Відродження. Для прикладу, нагадаємо про відоме полотно «Невіра святого Фоми» кисті Мікеланджело да Караваджо, створене у 1600–1602 рр., що зберігається у палаці Сан Сусі в Потсдамі (Німеччина).

Тож і насправді, іконка з музейного зібрання, що експонується вже більше 100 років, поки що залишається унікальною не тільки для Переяслава, а й для території всього Переяславського князівства, куди входила більша частина земель сучасної Полтавщини.

Можна тільки гадати, чи виріб привезено до Переяслава, чи його виготовлено місцевим ремісником. Цікаве інше, що саме засобами наївного мистецтва давньоруський гончар-кераміст силкувався відтворити надто вишуканий візантійський взірець. І подібні сюжети, створені масовими засобами копіювання, заповнювали духовну культуру і побут простих міщан давньоруського міста, сприяючи піднесеній атмосфері святкування Великого свята Великодня вже більше 800 років тому.

О. Б. Супруненко

20 04 20 ikona01

20 04 20 ikona01