Знахідка, виявлена 30 років тому

Нова рубрика «Музей з Вами, навіть коли його двері зачинені: Колекції. Інтерактиви. Цікаві теми. Наукові новинки. Онлайн-альбоми», під хештегом #behindthescenes #музейзсередини

В експозиції 8-го залу Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Давня Русь і кочівники Х – ХІІІ ст.» відвідувачі не завжди звертають увагу на унікальну знахідку з історичного центру Полтави. І не дивно, адже свинцевий круглий відбиток давньої печатки не відрізняється атрактивністю, а разом із тим містить якісь незрозумілі зображення й грецькі літери. Поряд розміщені речі набагато яскравіші, звісно ж з кольорових металів. Та саме цей невеличкий шматочок свинцю виступає унікальним артефактом, що засвідчує існування на Івановій горі не просто городища, а давньоруського «граду», до якого надсилалися князівські грамоти й розпорядження.

Отже, розповімо про все по-порядку.

У сонячний полудень 21 квітня 1990 року сквер на Соборному майдані Полтави наповнився гомінливою юрбою учнів сусідніх шкіл — учасників чергового «суботника», які допомагали чи заважали комунальникам збирати листя під деревами, сприяючи вибілюванню стовбурів під ювілей вже призабутого за перебудови вождя. Прямуючи до Білої альтанки з групою гостей-екскурсантів з діаспори, я звернув увагу на купку хлопців, які розглядали дещо незвичний металевий предмет. Хтось із них (вірогідно, з 2-ї загальноосвітньої школи) висловлював здогад, що це монета, другий, сміючись, спростовував здогадку, і твердив, що це зовсім не так, і це якась пломба від пакування рулонів тканин... Як на сьогодні, напевне, останній був досить близький до розгадки давньої таємниці. Звісно, проходячи повз них, удалося оглянути знахідку і, розуміючи її цінність, попросити віддати до музею. Усміхнувшись, хлопці без вагань передали шматочок металу, але просили не викидати. Так сталося, що навіть їх прізвищ тоді не вдалося записати...

Знахідка кілька місяців пролежала у дисцильованій воді, висолюючись і відмокаючи від нашарувань окислів та прикипілого бруду століть. 1992 р. цей предмет відреставрував відомий столичний археолог-реставратор Олександр Григор’єв.

Ще до реставрації з’явилися припущення про його призначення як давньоруської булли — вислої печатки, котра свого часу прикріплювалася на шнурку до важливого документа князівського або боярського рівня. Значне окислення, нашарування й крихкий метал не додавали сподівань на швидке вирішення питань атрибуції. Та перші припущення щодо належності печатки вже існували, принаймні, про час її побутування — не пізніше першої половини ХІІ ст. В опублікованих на той час зводах давньоруських сфрагістичних знахідок віднайти прямий відповідник полтавській буллі не вдавалося. Консультуючись із колегами-археологами, її довелося показати московському фахівцеві – доктору історичних наук П. Г. Гайдукову, який невдовзі спробував визначити власника печатки. Він уважав, що ним міг бути князь Всеволод Ярославич (1054–1093), в якого немовби були інтереси на Лівобережжі Дніпра. Проте, вже через кілька років буллу проаналізував широко відомий учений-сфрагіст і наставник першого дослідника — академік В. Л. Янін, включивши опис і зображення цієї знахідки до 3-го тому зводу давньоруських актових печаток.

За його визначенням, висла актова печатка містила на лицевому боці погрудне зображення св. Іоанна Предтечі з хрестом біля правого плеча, на звороті — напис у чотири рядки. З огляду на ці факти, вона вважається ранішнім типом булли переяславського, а згодом великого київського князя Ярополка Володимировича (1082–1139). Деталі атрибуції, прочитання напису кожен охочий читач може знайти в переліку наведених нижче видань. А датування відбитка печатки на металі фахівці віднесли до початку другого десятиліття ХІІ ст.

Залишається нагадати, що вислі печатки супроводжували рулони князівських, боярських чи митрополичих грамот, котрі спрямовувалися з Києва чи головних центрів князівств уже феодально роздрібненої Русі на місця. «Адресатами» могли виступати удільні князі, значні феодали, очільники сотень чи волостей, монастирі. Отже, в літописній Лтаві (саме таку назву мала на той час Полтава) на початок 1110-х років були такі особи, ну, принаймні, хоча б очільник однієї з окраїнних поворсклянських сотень – адміністративних утворень Переяславської землі.

Таким чином, ця знахідка має непересічне значення для Полтавського поселення, вводячи його в коло окраїнних «градів» на ворсклинській межі давньоруських земель.

І на завершення нагадаємо ще один факт стосовно знахідки. Актова печатка такого типу й досі залишається єдиною серед сфрагістичної спадщини Ярополка Володимировича, вірогідно, часу його правління у Переяславі. Тому ця рідкісна речова пам’ятка заслуговує на детальніший огляд під час відвідин музею.

20 04 21 pechatka02

Детальніше: Новий тип давньоруської актової печатки ХІ ст. з Полтави / Фото та публ. Супруненка О. Б. // Полтавський археологічний збірник. — Полтава: ВЦ «Археологія», 1995. — Число третє. — С. 153–154: фото; Янин В. Л., Гайдуков П. Г. Актовые печати Древней Руси Х – ХV вв. / МГУ; Ин- археол. РАН. — М.: Интрада, 1998. — Т. ІІІ. — 502 с. — С. 25, 117. — № 39а; Супруненко О. Б., Пуголовок Ю. О. Дослідження літописної Лтави: Іванова гора / Ін-т археол. НАН України; Центр пам’яткозн. НАН України і УТОПІК; ЦОДПА. — К., 2015. — Частина перша. — 180 с.: 164 іл., ХІІ кол. вкл. — С. 23–24.

О. Б. Супруненко