Капоушка, або як чистили вушка у XVIII ст.

 У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського зберігаються чимало цікавих експонатів, з-поміж яких є доволі оригінальні для певних епох предмети матеріальної культури. Про один із них піде мова в нашій фоторозповіді.

Сьогодні звичним вбачається користуватися гігієнічними пластиковими паличками із ватою, наприклад, для очищення... вух. Згадана новація здається своєрідним досягненням сучасності, проте, як виявляється, це далеко не так. Особливо, що сьогодні надзвичайно актуально, це стосується гігієни.

Гігієнічні аксесуари відомі з глибокої давнини. Серед них і «вухочистки», чи як їх частіше називали капоушки. Зокрема, у давніх Єгипті, Греції і Римі такі побутові предмети виготовлялися із слонової кістки, бронзи чи благородних металів. Чистота подібних знарядь забезпечувалася використанням рослинних настоїв, промиванням у гарячій воді, механічним очищенням. Подібне відбувалося й у розвинутому середньовіччі, принаймні, у Західній Європі й на Русі. Звісно ж, не була винятком і козацька епоха. Побут значної частини козацьких та міщанських родин був наповнений чималим асортиментом гігієнічного приладдя — гребінці різних форм, бритви, косметичне приладдя, щіточки для чищення і фарбування, тим більше — капоушки. Бронзові, срібні, кістяні... Значна частина з них мала елементи декору, більшість — вушка для підвішування на поясі. І таких побутових речей відомо досить багато. Деякі капоушки багато декорувалися, деякі, притому призначені для пересічних міщан, мали ознаки довершених художніх виробів. Прикладом подібних «знарядь», що побутували у містах, є знахідка з нової, забудованої з середини XVII ст. частини Полтави — Нового міста на Інститутській горі та вздовж Мазурівського яру.

Під час розкопок 1997 р. на місці сучасного навчального корпусу Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого по Першотравневому проспекту, в розкопі 2 на поверхні шару пожежі початку XVIII ст., трапився довершений у художньому виконанні виріб-капоушка, виготовлений майстром-косторізом. Він мав ручку у вигляді стилізованого жіночого чобітка на високих підборах, з широкою халявою. Плескату ручечку-чобіток легко було тримати в руці, що забезпечувалось її формою й використанням елементів декору. Халявка «чобітка» була орнаментована циркульними заглибинами, вздовж вісі по центру — врізною смужкою узору, що передавав декоративну шнурівку або прикраси зі скошених хрестиків. Загальна привабливість виробу забезпечувалася витонченим моделюванням підбору і гофри «шийки» чобітка, художньо наближеними до передачі форм кращих взірців вихідного (парадного) взуття. Ручка має тонкий поперечний отвір для підвішування, а зверху завершується видовженим тоненьким сплощеним стриженьком із маленькою ложечкою. Загальна довжина цього «знаряддя» для чищення вуха — 7,4 см.

До речі, з місцем знахідки цього предмета (в радіусі майже десятка метрів) пов’язана концентрація знахідок сировини з кістки і рогу, заготовок, цілих виробів від дільності косторізної майстерні ремісника, що функціонувала над Мазурівським яром наприкіці XVII – у другій чверті XVIII ст. Виходячи з умов знахідки, капоушка була виготовлена у другій чверті XVIII ст., не мала пошкоджень чи затертостей, отже призначалася для реалізації. Останній, імовірно, перешкодили якісь події, що спричинили пожежу в цій частині міста.

Цікавий гігієнічний аксесуар побуту полтавців очікує на вміщення до експозиції 11-ї зали музею після завершення карантину.

 Детальніше: Коваленко О. В. Сліди косторізного виробництва на Полтавському форштадті XVII – XVIII ст. // Полтавський археологічний збірник – 1999. — Полтава: Археологія, 1999. — С. 73–77.

 20 04 28 kapoushka01

Капоушка, або як чистили вушка у XVIII ст.

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського зберігаються чимало цікавих експонатів, з-поміж яких є доволі оригінальні для певних епох предмети матеріальної культури. Про один із них піде мова в нашій фоторозповіді.

Сьогодні звичним вбачається користуватися гігієнічними пластиковими паличками із ватою, наприклад, для очищення... вух. Згадана новація здається своєрідним досягненням сучасності, проте, як виявляється, це далеко не так. Особливо, що сьогодні надзвичайно актуально, це стосується гігієни.

Гігієнічні аксесуари відомі з глибокої давнини. Серед них і «вухочистки», чи як їх частіше називали капоушки. Зокрема, у давніх Єгипті, Греції і Римі такі побутові предмети виготовлялися із слонової кістки, бронзи чи благородних металів. Чистота подібних знарядь забезпечувалася використанням рослинних настоїв, промиванням у гарячій воді, механічним очищенням. Подібне відбувалося й у розвинутому середньовіччі, принаймні, у Західній Європі й на Русі. Звісно ж, не була винятком і козацька епоха. Побут значної частини козацьких та міщанських родин був наповнений чималим асортиментом гігієнічного приладдя — гребінці різних форм, бритви, косметичне приладдя, щіточки для чищення і фарбування, тим більше — капоушки. Бронзові, срібні, кістяні... Значна частина з них мала елементи декору, більшість — вушка для підвішування на поясі. І таких побутових речей відомо досить багато. Деякі капоушки багато декорувалися, деякі, притому призначені для пересічних міщан, мали ознаки довершених художніх виробів. Прикладом подібних «знарядь», що побутували у містах, є знахідка з нової, забудованої з середини XVII ст. частини Полтави — Нового міста на Інститутській горі та вздовж Мазурівського яру.

Під час розкопок 1997 р. на місці сучасного навчального корпусу Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого по Першотравневому проспекту, в розкопі 2 на поверхні шару пожежі початку XVIII ст., трапився довершений у художньому виконанні виріб-капоушка, виготовлений майстром-косторізом. Він мав ручку у вигляді стилізованого жіночого чобітка на високих підборах, з широкою халявою. Плескату ручечку-чобіток легко було тримати в руці, що забезпечувалось її формою й використанням елементів декору. Халявка «чобітка» була орнаментована циркульними заглибинами, вздовж вісі по центру — врізною смужкою узору, що передавав декоративну шнурівку або прикраси зі скошених хрестиків. Загальна привабливість виробу забезпечувалася витонченим моделюванням підбору і гофри «шийки» чобітка, художньо наближеними до передачі форм кращих взірців вихідного (парадного) взуття. Ручка має тонкий поперечний отвір для підвішування, а зверху завершується видовженим тоненьким сплощеним стриженьком із маленькою ложечкою. Загальна довжина цього «знаряддя» для чищення вуха — 7,4 см.

До речі, з місцем знахідки цього предмета (в радіусі майже десятка метрів) пов’язана концентрація знахідок сировини з кістки і рогу, заготовок, цілих виробів від дільності косторізної майстерні ремісника, що функціонувала над Мазурівським яром наприкіці XVII – у другій чверті XVIII ст. Виходячи з умов знахідки, капоушка була виготовлена у другій чверті XVIII ст., не мала пошкоджень чи затертостей, отже призначалася для реалізації. Останній, імовірно, перешкодили якісь події, що спричинили пожежу в цій частині міста.

Цікавий гігієнічний аксесуар побуту полтавців очікує на вміщення до експозиції 11-ї зали музею після завершення карантину.

Детальніше: Коваленко О. В. Сліди косторізного виробництва на Полтавському форштадті XVIIXVIII ст. // Полтавський археологічний збірник – 1999. Полтава: Археологія, 1999. — С. 73–77.