Федорівський ідол

Окрасою зали № 6 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, присвяченої археології краю від доби первісності до епохи раннього середньовіччя, є унікальна стародавня монументальна скульптура, що вособлює образ аскетичного первісного бога-героя завершального етапу раннього бронзового віку.

Ця кам’яна стела виявлена за випадкових обставин у 1973 р. неподалік від насипу кургану на південий захід від с. Фёдоровки Карлівського району Полтавскої обл. Курган знаходився на підвищенні другої тераси лівого берега р. Орчик, у басейні р. Орелі. Навесні 1979 р. скульптура з багатою іконографією, широко відома сьогодні як Федорівський ідол, була перевезена до музею з господарського подвір’я місцевої школи.

Висота розораного кургану становила 1,3 м, його діаметр — 38 м. У стратифікованому насипу за розкопок під керівництвом автора 1987 р. досліджені рештки п’яти поховань і культової ями, уламки ліпного посуду, кістки тварин. Насип споруджувався у два прийоми. На вершині останньої досипки, вірогідно, ближче до фіналу катакомбного часу, саме й було встановлено цю антропоморфну скульптуру. Ритуальні дії зі стелою невдовзі призвели до її пошкодження і «поховання» біля поли насипу.

Федорівський ідол – яскравий зразок давнього монументального мистецтва, що належить до групи стел із багатою іконографією. Виготовлений він із плити пісковику підпрямокутної форми, звуженої донизу, котра була видобута на Донбасі. Її висота — 133 см, найбільша ширина — 51 см, ширина внизу — 30 см, товщина — 15–21 см.

Лицева і зворотня сторони – пласкі, бічні – закруглені. Поверхня місцями пошкоджена, деталі зображень часом невиразні. Зображеннями вкрита верхня частина скульптури. Нижня і важча — потовщена, із грубішою обробкою, призначена для встановлення в ґрунт у вертикальному положенні. Скульптура призначалася для вівтарного комплексу на вершині кургану. Рисунки, нанесені на стелу, виконані за допомогою знаряддя у вигляді зубильця, з наступним шліфуванням поверхні. Голова і праве плече стели відбиті у давнину.

На лівому плечі ідола у рельєфі нанесений малюнок, що передає фестончастий накладний елемент одягу або татуювання на тілі людини. Зображення, разміщені нижче, відділені від виступа голови і плечей поперечною канавкою. У верхній частині лицевої площини помітні сліди рельєфного валика, що відділяв виступ голови від інших зображень. Майже на рівні грудей стелу перетинає канавка, схожа із разподільною смугою на ідолі з Чобручі у Молдові. Всі зображення лицевого боку виконані в рельєфі. Руки, що займають і бічні сторони стели, зігнуті в ліктях, складені на грудях на одному рівні кистями до верху. Кисть лівої – розправлена, правої – стерта. За типом зображень рук й інших іконографічних елементів такий «антропоморфний сюжет» зближує лицевий бік Федорівського ідола з групою передстепових скульптур так званого натальївського типу Орільсько-Самарського межиріччя.

Від кисті правої руки відходить передана бойовою частиною вниз стріла з коротким древком. Вище лівої руки розташований невстановлений предмет у вигляді рельєфного валика, у цілому схожий на тятиву простого лука, чиє зображення не збереглося. Нижче, паралельно рукам, знаходяться контури черевної діафрагми.

У центрі розміщена сцена за участю людини і тварини. Людина зображена з піднятими до вверху руками. Голова показана як округлий виступ, передані стопи ніг, а також хвіст у вигляді прямої палки й виступ фалоса. Фігура чоловіка повернута в бік тварини, переданої в профіль, з опущеною головою і довгим хвостом. Під ними – кругла заглибина, оточена рельєфним валиком.

За рельєфно позначеним поясом, що пролягає через усі сторони стели, знаходиться вислообушна сокира. Її обух звернутий до центру ідола, лезо розширене, а звисаюча лопать розвернута у лівий бік.

На зворотній площині, над поясом, знаходяться зображення, виконані в техніці заглибленого рисунку. Передовсім, це — композиція так званого дерева життя, що складається із основної смуги-стовбура, від якої до боків відходять під кутом уверх вигравірувані паралельні лінії: зліва – 13, справа – 14. Кількість окремих графічних елементів усіх смуг і смужечок налічує 365. Поряд розташоване зображення предмета у вигляді палиці, з поперечними нарізками вверху — вірогідно, посох-гирлига. Розташоване за повздовжною віссю стели дерево життя знаходить завершення у зображенні дугоподібної заглибини (на кшталт ягодиць). Пояс перетинають рисунки правої і левої стоп ніг людини, розвернуті до вверху й оконтурені канавкою. Вони немовби «висять» на поясі, а не розміщені під ним, як це помітно на деяких скульптурах з багатою іконографією.

На боках стели показані смуги, що є продовженням ліній зворотної площини (своєрідного «хребта» дерева життя), тільки відтворені зламаними під кутом до паралельних канавок всесвітнього дерева. На поясі з правого боку і на зворотній площині розташовані сім кільцевої форми заглибин.

Зображення, нанесені на стелу, мають за іконографією аналогії у численних скульптурах епохи раннього металу. А наявність окремих рисунків (чоловік із хвостом і тварина), розташування більшості зображень на стелі ставлять Федорівську скульптуру в ряд із такою унікальною пам’яткою стародавнього монументального мистецтва, як Керносівський ідол.

Існують деякі аналогії зображень Федорівського ідола на стародавніх надкурганних монументах Північного Причорномор’я, Подоння і Балкан, висловлені припущення і гіпотези дослідників щодо їх атрибуції та інтерпретації, знайдені аналогії подібних федорівській східнокатакомбних бойових сокир, зразків такої ж зброї з ямно-катакомбних поховальних пам’яток та із сусідніх територій Малої Азії.

Зображення чоловіка з хвостом і піднятими до верху руками розглядається як фігура служителя культа — брахмана; розміщений поряд рисунок тварини — коня. Розташована неподалік заглибина круглої форми з валиком у вигляді пупка є антропоморфним «аксесуаром» ідола — оголеного чоловіка, вигляд якого й передавав провідний сюжет стели. За відомим українським археологом Д. Я. Телегіним, стели наталівского типу зі втягнутими у плечі головами та молитовно піднесеними до обличчя руками, зі змиренням й покірністю в скупих індивідуальних рисах, зображають служителів культу — шаманів. Їх головним проханням, зверненим у молитвах до духів та богів у скотарському суспільстві, було послання худоби. З отриманням служителями культу особливих знань, вибором шляху подвижництва, а, відповідно, відмовою від їжі й аскезою, дослідники пов’язують появу «виснажених» сюжетів на ідолах з Керносівки, Натальївки, Федорівки, Новочеркаська і Сватового. Риси виснаженої людини – ребра, хребет, лопатки, насамкінець — копчик, з яким зображаються «хвостаті» служителі культу, могли бути вособленням брахмана-подвижника, що дійшов до вищого знання (його символ – виснаження).

«Шаманські» сцени злягання чоловіка і тварини на Керносівському ідолі, зображення коня та людини з підкресленням її статевої належності досить добре узгоджується з образом верховного чоловічого божества, виливаючого сім’я дощу і сприяючого силам розмноження.

На зворотній площині стели вміщені контури стоп ніг людини. Розповсюджена думка про магічний і релігійно-космогонічний характер подібних рисунків, що інтерпретуються дослідниками як вмістилища душ померлих, реальне втілення (аватара) даючого життя сонячного або ж символи верховного чоловічого божества типу бога-героя Індри – Вішну – Геракла.

Зображення стоп на Федорівській стелі перетинають пояс, що вважається фахівцями, разом із рисунками сокир і посохів, атрибутом влади. Вміщений поміж контурами стоп на стелі пояс за вертикаллю перетинає стовбур символічного дерева життя. Такі зображення, на думку академіка-релігієзнавця В. М. Топорова, вважаються одним із найбільш розповсюджених втілень універсальних знакових комплексів давнини, що символізують просторову структуру, потрійне членування світу, «відповідають уявленням про його динамічну цілісність».

Автором висловлена гіпотеза щодо календарних основ графіки зображеного на ідолі дерева життя й виконані відповідні розтахунки. До «сонма» релігійно-космогонічних та інших уявлень стародавніх творців Федорівського ідола до певної міри можуть бути залучені також і свідоцтва їх поглядів про час, основи календаря, пов’язаного з виробничо-господарською календарно-обрядовою символікою кочівників епохи раннього бронзового віку.

Становлення антропоморфного чоловічого образу в мистецтві скотарів Північного Причорномор’я і Подніпров’я співпало в часі з формуванням патріархальних відносин, в яких чоловік отримав особливий статус. Воно супровожувалось також впровадженням ранніх форм релігії — культа предків, вождів, племенного божества, котрі втілювались уже в суто людських образах.

Міфологічна характеристика зображень ідола й комплексів Федорівського кургану запропонована відомим київським археологом Ю. О. Шиловим на підставі окремих розділів «Рігведи» та більш пізніх «Брихадараньяка-упанішади» і «Джайминін-брахмани». На його думку, пошкодження Федорівського ідола стало наслідком і завершенням низки обрядів, покликаних «відправити» його своєрідним посланцем до небес.

Федорівська стела, вірогідно, є однією з доволі ранніх у передстепах Лівобережжя скульптур «універсального» божества з тілесними атрибутами людини, близького ведійському Пуруші, який уважався, на думку відомих дослідників ідеології та курганних старожитностей М. О. Чмихова та Н. Д. Довженко: «символом всесвіту і законом існування… суспільства, першопредком усіх людей, верховним родоплеменним божеством, своєрідним двійником видатного похованого і провідником його душі до світу безсмертних богів». Сюжетний ряд скульптури пов’язаний також і з образами ведичних богів Індри та Вішну, супутніми їм персонажами й атрибутами.

Серед групи стел із багатою іконографією ідол із Федорівки вирізняється значною кількістю зображень, а за насиченісю графіки поступається лише загальновідомій стелі з Керносівки зі збірки Дніпровського історичного музею імені Дмитра Яворницького. Композиція ж за участю чоловіка – служителя культу і коня на лицевому боці скульптури, як свідчення приручення та використання цієї тварини, є унікальною.

Федорівська стела належить до групи монументів-ідолів, безпосередньо не пов’язаних із конкретними похованнями. Вважається, що такі скульптури знаходились у центрах святилищ на курганах, присвячених культу племенного божества, що об’єднувало в собі функції культурного героя-деміурга, творця всього сущого, вособлювало небесні й атмосферні явища, пов’язані з культами небесних світил та погоди (сонця, дощу, грому), — гарантами благополуччя скотарів. На певному етапі розвитку давніх кочових спільнот культ племенного бога перетворився на пошанування бога-воїтеля, подібного ведійському Вішну – Індрі чи його першим втіленням. Такі ідоли могли встановлювати на фінальній стадії развитку ямного суспільства, у час завершення панування в Лівобережному лісостепу катакомбних племен, у середовищі яких побутували подібні кам’яні сокири, дерев’яні палиці-гирлиги, існували зображення стоп ніг божества, вміщені на дні могил.

Федорівський курган також був унікальною пам’яткою, спорудженою як святилище для проведения обрядів, пов’язаних із відповідальними рішеннями в житті місцевого, в основі своїй ямного населення, культовою спорудою для поклоніння богу-мандрівнику Індрі (або Вішну). Цей курган, імовірно, зводився під керівництвом брахманів, які традиційно об’єднували у скотарському суспільстві релігійну і світську владу, відображення чого знайшли вияв і в зображеннях Федорівського ідола.

Більшість антропоморфних стел Лівобережного Подніпров’я з наявними елементами іконографії пов’язуються дослідниками з пам’ятками ямної та катакомбної культурно-історичних спільнот раннього бронзового віку. В останній час скульптури із зображеннями божеств почали вважатися пам’ятками пізньокатакомбних чи бабинської культур, як і вітворені за їх поясами вислообушні сокири. Час побутування останніх співставляють із фінальним етапом розвитку в лесостепах і степах Лівобережжя материальної культури катакомбних племен та початком складання старожитностей бабинськой культури (культури багатоваликової кераміки), одним із основних складових якої було пізньоямне населення Подніпров’я. Хронологічно використання в обрядах стели може бути віднесене до кінця ХVIII, а найвірогідніше, початку XVII ст. до н. е. Її поява співпадає з військовими походами пізньокатакомбних воїнів у північно-східному, південному та південно-західному напрямках, першими контактами із населенням Балкан, Мікенської держави та мешканцями Центральної Європи.

Отже, унікальна стародавня монументальна скульптура з багатою іконографією фіналу раннього бронзового віку, котра вособлює образ аскетичного первісного бога-героя, — Федорівський ідол — на сьогодні виступає не тільки окрасою музейного зібрання, а й є добре відомою пам’яткою первісного мистецтва та ідеології в Музейному Фонді України.

Більш детально про Федорівський ідол та деякі стели раннього бронзового віку Полтавщини охочі можуть дізнатися із досліджень автора цієї публікації та його колег, а також книги, вміщеної у віртуальній добірці наукових видань співробітників музею (завантажити книгу).

20 04 28 fedor idol01 20 04 28 fedor idol02

20 04 28 fedor idol03  20 04 28 fedor idol03

20 04 28 fedor idol05

20 04 28 fedor idol06

20 04 28 fedor idol07

Про Федорівську стелу: Ковалёва И. Ф. Социальная и духовная культура племён бронзового века (по материалам Левобережной Украины). – Днепропетровск : Изд-во Дн. ГУ, 1989. – 90 с.; Супруненко А. Б. Антропоморфная стела эпохи раннего металла из Полтавской области // Сов. археология. – М.: Наука, 1991. – № 3. – С. 153–160; Шилов Ю. А. Фёдоровский идол и семантика костяных пряжек раннесрубного периода // Археологічний збірник Полтав. краєзн. музею. – Полтава, 1992. – Вып. 1. – С. 18–28; Довженко Н. Д. Проблеми дослідження найдавніших мегалітичних пам’яток України // Праці Центру пам’яткознавства. – Київ, 1993. – № 2. – С. 108–135; Довженко Н. Д. «Енеолітичні» ідоли Степової України: парадокси датування // Наукові записки: історичні науки. – Київ : вид. НУКМА, 2003. – Т. 21. – С. 4–5; Супруненко О. Б. Федорівський ідол // Полтавіка: Полтавська енциклопедія в 12-ти т. – Т. 12: Релігія і церква. – Полтава : Полтав. літератор, 2009. – С. 656; Супруненко О. Б. Федоровский идол и курган. – Киев-Полтава : ЦП НАНУ і УТОПІК, 2011. – 84 с., 4 вкл.

О. Б. Супруненко