">Зібрання східних старожитностей посідає важливе місце у колекції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Витончений декор клинка привертає увагу до одного з японських ножів типу «танто», що за роки свого існування не втратив ані краси, ані смертоносної гостроти. На думку дослідників танто походить від китайської шаблі «цубо-но-тачі», а своє місце серед озброєння самурая займає у період Хейан (782-1184 pp.). Клинок музейного танто прикрашає чудовий малюнок, виконаний штихелем: з одного боку розташована квітуча гілка магнолії, з іншого – гілку магнолії прикрашає не лише квітка, але й птах, що співає, схилившись до квітки. Гравіювання японських клинків має назву «хорімоно» і характерне лише для дорогих екземплярів, виготовлених на замовлення, оскільки традиція передбачала ручне різьблення по достатньо міцній, загартованій боковій поверхні клинка. Не зважаючи на складність малюнку, їдкими речовинами для травлення японські майстри користувались вкрай рідко. За свідченням дослідників, декоративне гравіювання виконувало не тільки естетичну функцію. Живучи в очікуванні війни, самурай ніби доручав своє життя клинку. Тому на ньому гравіювались імена богів, у яких він вірив, виражалось співчуття вбитим супротивникам. В епоху Сінто (1597-1780), у зв’язку із встановленням досить тривалого миру, поряд із давньою традицією закарбовувати символи вірувань, з’явився звичай зображати суто декоративні сюжети: драконів, журавлів, черепах, сосни, сливи, бамбук і таке інше. Для Японії танто – один з елементів величного культурного спадку, невід’ємний елемент складної та специфічної соціокультурної парадигми. Виготовляти їх дозволяється лише після отримання спеціальної ліцензії майстра. Зараз танто представлено в експозиції «Кімнати унікальних експонатів». Підготувала Наталія Кондратенко, завідувач сектору науково-досліlного відділу фондів #музейзсередини #behindthescenes #ПКМВК