У відділі природи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського в 2019 р., з ініціативи та за сприяння директора музею О.Б. Супруненка, з’явився новий експонат – базальтовий валун. Цей зразок (розмір: 69х47х32 см) було виявлено у 2015 р. на глибині 6 м у кар’єрі для вибирання материкового суглинку поблизу с. Покровська Багачка Хорольського району Полтавської області під час археологічних розкопок, проведених в ході реконструкції автодороги М – 03 Київ – Харків – Довжанський. Археологи вивчали побутові і поховальні пам’ятки доби пізнього бронзового віку басейну середньої та нижньої течій Псла, старожитності богуславсько-білозерської археологічної культури та інше, як зазначено В.А. Ромашко та О.Б. Супруненко у збірнику наукових праць «Старожитності Лівобережного Подніпров’я» (2016).
Родовища базальту в межах України відкриті у Рівненській, Закарпатській і Донецькій областях, на Полтавщині покладів немає, тому присутність валунів в межах розкопок можна пояснити перенесенням їх з інших територій потужними водяними потоками або льодовиками у минулі геологічні епохи.
Базальт це вулканічна гірська порода, яка утворюється внаслідок швидкого охолодження лави на поверхні, складається переважно з плагіоклазу, піроксену, олівіну, вулканічного скла і мінералів – магнетиту, ільменіту, апатиту та ін. Назва породи давня, можливо єгипецького або ефіопського походження, перекладається як «залізовмісний камінь», «темний» або «чорний», «кип’ячений». За хімічними і фізичними властивостями виділяють декілька різновидів. Текстура базальтів змінюються від однорідної до пористої та мигдалекам’яної. На Україні поширені базальти дрібнозернистої структури, звичайно темно-сірого або чорного кольору, але може бути зеленими, коричневими. Ця гірська порода устеляє океанічне дно та залягає в океанічних хребтах, або концентрується на поверхні землі у вигляді розшарованих інтрузій. Базальт широко використовується в будівництві (бруківка для мощення доріг, базальтовий щебінь для залізничного полотна, наповнювач для залізобетонних конструкцій), є сировиною для кам’яного литва, базальтової вати (витримує широкий діапазон коливання температур, не вбирає вологу), застосовується як кислототривкий матеріал у хімічній промисловості. Із базальтового пилу виготовляють відносно термостійкий картон, тепло- і звукоізоляційні волокна, які не поступаються за характеристиками скляним. Порода не має природної фонової радіації, тому вважається цілком екологічною. На Рівненщині, в Костопільському районі, на базі Івано-Долинського родовища базальтів у 1972 р. створено геологічну пам’ятку природи місцевого значення «Базальтові стовпи». Загальна протяжність відслонень базальтів у межах заповідної території – 180-230 м. Щільні ряди колон-багатогранників прикрашають місцеві мальовничі краєвиди монументальністю і геометричною досконалістю.
Базальтовий валун із Хорольщини поповнив багату петрографо-мінералогічну колекцію фонду музею і зайняв чільне місце в експозиції залу № 1 відділу природи поруч із кістяком мамонта – «велетом» льодовикової епохи та зразками інших гірських порід і мінералів – кам’яних свідків геологічної історії краю.
Підготовлено науковим співробітником науково-дослідного експозиційного відділу природи Л.В. Чеботарьовою.

20 05 12 valun01