У 2018 р. в межах святкування 100-річчя Української революції 1917-1921 рр. на державному рівні було затверджено відзначення Дня прикордонника України 30 квітня.
Захист рідної землі в усі часи був священним обов’язком, і прикордонники завжди приймали удар ворога першими. Цікаво, що приклади звитяги прикордонників є і на Полтавщині.
Саме у трагічні вересневі дні 1941 р. на допомогу жителям міста Лубни прийшли бійці та командири 94-го прикордонного полку.
Волею трагічних обставин відступу і невдач перших місяців радянсько-німецького протистояння місто Лубни у вересні 1941 р. пов’язало свою долю з людьми в зелених кашкетах, прикордонниками. І це при тому, що до західного кордону була помітна відстань.
94-й прикордонний загін охороняв важливу і складну ділянку західного кордону, яка проходила через Ужоцький, Верецький і Вишковський перевали. Через них дороги вели до Львова, Вінниці, Стрия, Тернополя і Бердичева. На правому фланзі дислокації прикордонного загону застави стояли на річці Сан. Тут проходив кордон із Польщею. Лівий фланг охороняв ділянку кордону з Угорщиною. Саме тут розпочав свій бойовий шлях загін.
Героїчними і складними були перші тижні боїв. Під натиском переважаючих сил ворога, прикордонники 94-го загону під командуванням майора Босого змушені були відступати. Залишили Львів, Стрий, Житомир. У середині липня командувати загоном почав майор Іванов, а обов’язки начальника штабу виконував майор Врублевський. У складі військ 26-ї армії Південно-Західного фронту 94-й прикордонний загін стає учасником оборони Києва, Сквири, станції Попельна. Містечко Біла Церква було місцем героїчних оборонних боїв прикордонників. Далі була переправа через Дніпро в районі Канева. Відбувається реорганізація військової частини. Загін переформовується у полк. Командиром стає майор Врублевський. Штаб полку очолює майор Дейнего. Після того, як прикордонні загони за розпорядженням командуючого армією одержали декілька днів перепочинку, після переправи через Дніпро і передачі ділянок оборони стрілецьким підрозділам 26-ї армії, стало можливим їх переформування. Такою була історія реорганізації 94-го прикордонного полку.
8 вересня 1941 р. майор Врублевський отримав наказ: «...швидко прикрити загрозливу позицію по річці Оржиця на Лубни...». Так розпочинається «лубенський» період в історії 94-го прикордонного полку.
На 9 вересня перші підрозділи полку зупинилися в Лубнах. Тут був розміщений і штаб. Загальне керівництво Лубенським оборонним рубежем здійснював районний військовий комісар, полковник Перепьолкін. Із приходом прикордонників райвійськом був відкликаний до штабу армії, а командування обороною міста Лубни перейшло до майора Врублевського.
Останній день оборонних боїв під Лубнами припав на понеділок 15 вересня 1941 р. Прикордонники розпочали наступ із околиці лісу поблизу села Клепачі в бік довоєнного цегельного заводу. В шеренгах захисників перебували і жінки. Фронт наступу охоплював територію відомого жителям Лубен «Василенкового поля». Серед наступаючих були бійці винищувального батальйону.
Про останній бій 15 вересня 1941 р. і до нашого часу ходять легенди. Жителі сіл Клепачі, Новаки і Круглик розповідають про бій невеликої кількості прикордонників на клепачівському шляху поблизу колодязя, що знаходився в центрі оборони. У прикордонників закінчилися набої, їх оточили автоматники і танки. Всіх солдатів, що були вбиті на шляху, поблизу колодязя, окупанти кинули до нього. Потім закидали його гранатами і зрівняли з землею.
Прикордонники, що залишилися живими, змушені були переховуватися в лісах навколо Лубен, а потім виходити з оточення. Складним був цей шлях: Березоточа, Хитці, Дібрівка, попівські ліси на Миргородщині, Великі Сорочинці, Охтирка, переправи через Сулу і Хорол. Розрізнені, голодні, поранені, невеликі групи прикордонників із боями вийшли з оточення і дісталися до міста Охтирка. Саме тут знаходився збірний пункт для всіх бійців і командирів формувань Південно-Західного фронту, що з боями виходили із оточення.
Долаючи наступ переважаючих сил противника, вийшли невеликі групи прикордонників під командуванням капітанів Бурцева, Татянина, лейтенанта Паджева, політруків Семашко, Тараканова, Дорошенка, батальйонного комісара Авдюхіна. Пробився з групою бійців і командир полку майор Врублевський. Всього з оточення вдалося вийти близько 150-ти прикордонникам. І це в той час, коли в полку нараховувалося дві з половиною тисячі осіб. Так дорого було заплачено за три місяці боїв з німецькими окупантами.
Жителі міста над Сулою з повагою ставляться до подвигу прикордонників. Увічнено декілька місць поховання воїнів, а саме: у 1968 р. на «Василенковому полі» біля братської могили, в якій поховано 32 воїни 94-го прикордонного полку встановлено памʼятник. На могилі покладена біломармурова плита, привезена рідними капітана Мірзіашвілі із пам’ятним написом: «Дорогие друзья г. Лубны. Выражаем Вам глубокую благодарность и искреннее признание за сохранение могилы капитана Михаила Дмитриевича Мирзиашвили, погибшего в борьбе с немецкими захватчиками 17 сентября 1941 года. Семья Мирзиашвили».
На північній околиці міста на місці колодязя, куди гітлерівці скидали загиблих та поранених прикордонників, після війни насипали курган-могилу, тут поховано невідому кількість воїнів 94-го прикордонного полку, які загинули 18 вересня 1941 р. У 1975 р. на могилу поклали сіру гранітну плиту з пам’ятним написом. За 180 м від могили, на місці останнього бою прикордонників, біля дороги на с. Клепачі, встановлено пам’ятний знак.
На кладовищі колишнього с. Круглик (нині увійшло до м. Лубни) у братській могилі поховано 54 прикордонники, які загинули 17 вересня 1941 р. при обороні м. Лубни. Прізвища відомо 27 воїнів-прикордонників.
Таким був останній подвиг прикордонників 94-го полку. Такою є пам’ять жителів міста Лубни про героїчні дні трагічного вересня 1941 р.
