Микита Стан (1906 – 1943) (до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)

 

20 05 08 stan77 років тому на фронті, під час боїв з фашистами під Красноградом, обірвалося життя нашого старшого колеги, полтавського музейника й археолога Микити Стана. Він не мав численних наукових праць, його внесок у вивчення археології Полтавщини також був доволі скромним. Та саме йому ми завдячуємо збереженням археологічних збірок Полтавського краєзнавчого музею у 1936–1941 рр., будівництвом нової експозиції, появі кількох із наразі відомих, а свого часу численних художніх робіт. Микита Стан із перших днів Війни пішов на фронт. Загинув, звільняючи Полтавщину.

Полтавський орнітолог і краєзнавець М. І. Гавриленко в огляді історії археологічного відділу Полтавського музею назвав Микиту Антоновича Стана «талановитим і самовідданим молодим археологом.., цілком оформленим за своїми здібностями і вдачею, справжнім науковим робітником». Позитивні відгуки про діяльність М. А. Стана надавали й відомі вчені другої третини ХХ ст. — М. Л. Артамонов, І. І. Ляпушкін та П. М. Третяков. Надзвичайно тепло відзивалася про свого колегу старійшина полтавського археологічного краєзнавства Г. О. Сидоренко (1918–1983).

Микита Антонович Стан (1906–1943) народився у с. Калужине сучасного Кам’янського району Дніпропетровської обл. Походив із селянської сім'ї, де було шестеро дітей. Батько загинув ще за Першої світової війни, тому на матір — Агафію Стан ліг весь тягар виховання молоді.

До 1924 р. Микита Стан працював у господарстві матері, вчився у місцевій школі, де зарекомендував себе здібним учнем із нахилом до малювання. У 1924–1925 рр. перебував в армії, а потім був направлений на ліквідацію неписьменності, працював учителем у селах Наддніпрянщини. Це допомогло здати екстерном екзамени за середню школу і вступити на рабітфак Київського художнього інституту (1929–1932). Громадська діяльність висунула його до депутатського корпусу Київської міськради. Але на четвертому курсі М. А. Стан залишив інститут через хворобу. У 1933–1934 рр. він працював завідувачем лекторського бюро, з травня 1934 р. до жовтня 1935 р. — вченим бібліотекарем Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка у Києві. В 1934 р. колега і вихованець відомого українського археолога В. Й. Довженка склав іспити до аспірантури при Київському державному університеті, але був відрахований через брак повної вищої освіти.

1936 р. М. А.Стан дізнався про вакантну посаду завідувача відділу стародавньої історії (археології) у Полтавському краєзнавчому музеї і перевівся до Полтави; відновившись на останньому курсі Художнього інституту, захистив диплом.

У Полтаві М. А. Стан брав участь у художньому житті міста — виставляв свої картини й малюнки на обласних виставках, репрезентував у експозиціях музеїв, перебудовував музейні зали, збирав експонати. Серед його мистецької спадщини збереглося кілька творів на історичну тематику. Серед найвідоміших назвемо малюнок «Полтавська фортеця XVII ст.».

Заняття живописом, знайомство з М. І. Гавриленком, що тільки-но повернувся із заслання на Алтаї, екскурсії навкруги міста привернули увагу М. А. Стана до пам'яток археології. З 1937 р. він почав напружено працювати, освоюючи фахову літературу, комплектуючи бібліотеку відділу, збираючи матеріали на відомих приполтавських пам'ятках. Саме за «недільних» екскурсій М. А. Стана та його помічниці Г. О. Сидоренко були наново обстежені неолітичні місцезнаходження на Білій Горі, Вакулинцях, Марках, Брусії, поселення доби бронзи у Тернівщині, Трибах, Куликівці, селища скіфського часу біля Патлаївки, Нижніх Млинів, Гавронців. Згодом їх ввів до наукового обігу, за подачі Г. О. Сидоренко, петербурзький фахівець І. І. Ляпушкін.

Після знайомства з визначним фахівцем-славістом П. М. Третяковим М. А. Стан серйозно почав займатися вивченням старожитностей І тис. н. е. у Нижньому і Середньому Поворсклі, обстеживши 1940 р. Глинське, Опішнянські, Полтавське та Старо-Санжарські городища роменської культури і давньоруського часу. Тоді ж здійснив розвідку по р. Коломаку. Під час відвідин рідних у 1938–1939 рр. виявив кілька пам'яток від доби палеоліту до давньоруського часу біля сс. Дніпрова-Кам'янка та Мишурін Ріг, котрі планував обстежити повторно 1941 р.

У 1939 р. М. А. Стан виступав на Всесоюзній конференції з вивчення палеоліту із повідомленням про відкрите ним на правому березі Дніпра в балці Каймовій біля с. Дніпрова-Кам'янка пізньопалеолітичне місцезнаходження. У польових обстеженнях 1940 р. дослідник приділив увагу роменським і давньоруським городищам Середнього Поворскля, насамперед Опішнянському і Полтавському, що дозволило розпочати розкопки в Опішні разом з І. І. Ляпушкіним. Після від'їзду останнього до Ленінграду роботи були продовжені полтавцем, який вів польову документацію, описи знахідок. Зазначимо, що колекція цих розкопок на сьогодні розподілена між збірками Полтавського краєзнавчого музею та Національного музею історії України.

Варто згадати і про ще одну знахідку польового сезону 1940 р. — дослідження колективного поховання черняхівської культури на станції Свинківка (с. Новоселівка) Полтавського району, здійснене під керівництвом археолога.

Польові роботи влітку 1941 р. М. А. Стан планував провести у Нижньому Поворсклі. Спочатку здійснити розвідки силами гуртка юних туристів 26-ї Полтавської середньої школи, а потім обстежити виявлені пам'ятки більш детально із членами музейного археологічного гуртка, яким він керував. Завершити сезон планувалося розкопками Опішнянського сіверянського городища і шурфуванням культурних нашарувань на Івановій горі у Полтаві разом з І. І. Ляпушкіним.

Отримавши відкритого листа у травні 1941 р. М. А. Стан розпочав підготовку до розвідок. Їх перший етап був втілений у життя. Та 22 червня 1941 р. розпочалася війна...

Археолог терміново повернувся до Полтави і, передавши частину знахідок колегам, записався добровольцем до лав Радянської армії. Його зарахували рядовим редакції фронтової газети «За правое дело» як художника і кореспондента. З редакцією цієї газети він пройшов шляхами війни до Воронежа, а потім назад — в Україну, — звільняючи рідні степи від загарбників. У квітні 1943 р., під час «фіналу» горезвісного наступу під Харковом, частина, в якій знаходився кореспондент, потрапила в оточення поблизу Краснограду. У довідці Полтавського міськвійськомату вказувалося, що «Стан Никита Антонович... пропал безвести в декабре 1943 года». Та, швидше за все, Микита Антонович загинув ще весною визвольного для Полтавщини року...

У Полтаві залишилася родина археолога. Його вдова проживала по кол. вул. Куйбишева; діти — син Віталій та дочка Віра — стали інженерами. Пам'ять про колегу увічнена в експозиції нашого музею, а в його Науковому архіві створений окремий фонд фронтових документів музейника. Ця коротка розповідь є даниною пам'яті одному з піонерів вивчення найдавнішого минулого Полтавщини у тяжкі роки тоталітарного сталінського режиму, про якого треба згадати обов’язково.

Детальніше: Ханко В. Художник-воїн // Комс. Полтавщини. – Полтава, 1976. – 16 вересня. – № 113 (2867). — С. 3; Величко-Березовая А. М. Н. А. Стан — сотрудник Полтавского краеведческого музея, археолог, художник // Охрана и исследования памятников археологии Полтавщины. Второй обл. науч.-практ. семинар: тез. докл. и сообщ. – Полтава, 1989. – С. 121–123; Степанович С. П., Супруненко О. Б. Останній польовий сезон Микити Стана // Полтавський археологічний збірник. – Полтава: Полтав. літератор, 1994. – Число друге. – С. 21–34; Супруненко О. Микита Стан: доля і війна (1906–1943) // Полтавський краєзнавчий музей: зб. наук. ст. 2004 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. – Полтава: Дивосвіт, 2005. – [Вип. ІІ]. – С. 673–693.

Степанович С. П., Супруненко О. Б.