Іван Ілліч Бабак (до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)

20 05 09 babak01Іван Ілліч Бабак (26.07.1919 р., с. Олексіївка Нікопольського району Дніпропетровської обл. – 24.06.2001, м. Полтава) – Герой Радянського Союзу. Народився у сім’ї хлібороба. Навчався у школі в с. Олексіївка Нікопольщині. Потім вступив до технічного технікуму в Нікополі, однак через матеріальну скруту повернувся до рідного села. Пас колгоспних коней. Згодом пішов на робітфак педагогічного інституту у Запоріжжі, через рік став його студентом. Паралельно навчався в аероклубі. Восени 1938 р. закінчив аероклуб, а навесні 1939 р. – педінститут. Працював учителем хімії та біології Партизанської середньої школи Приморського району Запорізької обл. У 1940 р. був призваний на службу до Червоної армії.

Після закінчення у травні 1942 р. Сталінградського військового льотного училища воював проти гітлерівських загарбників на Південному фронті. Командир ланки 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку (9-а гвардійська винищувальна дивізія, 8-а повітряна армія, Південний фронт) гвардії молодший лейтенант І. І. Бабак відзначився в боях під час прориву оборони ворога на р. Молочній і звільненні Маріуполя.

До вересня 1943 р. збив особисто 18 літаків ворога і ще 4 в групі. За виявлені в багатьох боях мужність і відвагу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 р. командиру ланки 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку Івану Іллічу Бабаку присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

На його рахунку 330 бойових вильотів, 103 повітряних бої у небі Кубані, України, Молдови, Румунії, Польщі. І. І. Бабак нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями.

Після Перемоги він продовжував служити в авіації, у 1947 р. закінчив Вищі офіцерські льотно-тактичні курси. У 1949 р. воїн повернувся до мирної праці педагога.

1951 р. вперше прибув до Полтави, де одразу ж пішов у облвно. За власною ініціативою попросився працювати до «важкої» Більської школи на Котелевщині.

Під час керівництва школою (1951–1962 рр.) Іван Ілліч багато зробив для згуртування колективу і зміцнення дисципліни серед учнів та працівників школи. Ним було поліпшено навчально-виховний процес. При школі діяв хор і танцювальний гурток. Посаджено каштанову і липову алеї, фруктовий сад, ялини. Школа мала пришкільні дослідні ділянки, кролеферму, коня, відповідний реманент. За певний час школа стала однією із кращих в області.

І. І. Бабак нагороджений відзнакою «Відмінник народної освіти», медаллю «За трудову доблесть», брав участь у 2-му Всеукраїнському з’їзді вчителів, постійно обирався депутатом районної ради, здійснив добудову до приміщення школи.

Після призначення персональної пенсії із родиною переїхав до Полтави. Працював учителем хімії в Полтавській школі-інтернаті № 2, інспектором Полтавського міськвно. З 1971 р. очолив колектив Полтавської середньої школи № 7 ім. Т. Шевченка, де здобув визнання як талановитий педагог. Вихованцями і випускниками Івана Ілліча у 7-й школі є чимало полтавців, зокрема, й директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського О. Б. Супруненко.

Пізніше проводив активну громадську роботу. З 1977 р. став консультантом правління Полтавської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, виступав лектором перед учнівськими, студентськими і робітничими аудиторіями.

У 1980-х рр. очолював Полтавський шахово-шашковий клуб, який за І. І. Бабака посів поважне місце серед спортивних об’єднань Полтавщини.

У 1970-х та 1980-х рр. підготував два видання книги спогадів «Зорі на крилах», численні статті для періодики, часто виступав на радіомовленні і телебаченні.

Нагадаємо, що І. І. Бабак за Другої світової війни збив 36 ворожих літаків, покинув палаючий літак у польському небі й потрапив до полону, відмовився вже в 1980-ті рр. від пропозиції нагородити його другою зіркою Героя. Вартий уваги й маловідомий факт, що пролітаючи над рідним запорізьким селом, тільки-но визволеним від фашистів, поряд із яким ще точилися бої, він скинув свій «вимпел» – гільзу із «синеньким скромным платочком». Це стало лейтмотивом художнього фільму про льотчика, засвідчувало поетичність душі цієї непересічної людини.

Наприкінці 2001 року до музею надійшла репрезентативна колекція речових і документальних пам’яток про життя і діяльність Івана Ілліча, видання його книг та спогадів про Героя, які передала на постійне зберігання дружина М. Д. Бабак. З-поміж них: нагороди героя, його кітель, власні речі й документи. Минулого року до музею потрапив і «офіційний» портрет Героя, 2010 р. замовлений виконкомом міської ради у художника О. Т. Шевчука та подарований котелевським краєзнавцем М. В. Пшинкою.

Нагадаємо, що пам’ять про видатного льотчика-аса і чудового педагога увічнена не тільки в Запоріжжі меморіальною дошкою на корпусі Запорізького національного університету. Ще одна дошка з’явилася й у Полтаві — на корпусі загальноосвітньої школи № 7. А у вересні 2002 р. на фасаді приміщення Більської загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку з чорного полірованого граніту з портретним зображенням та пам’ятним написом (архітектор Т. В. Менчинська): «Бабак Іван Ілліч 1919–2001 Герой Радянського Союзу, легендарний льотчик-винищувач часу Великої Вітчизняної війни і педагог, працював директором у цій школі в 1951–1962 роках».

Полтавський музей трепетно зберігає пам’ять про Івана Ілліча Бабака, йому присвячена вітрина у постійно діючій експозиції. А багато спіробітників музею старшого покоління пригадують яскраві розповіді Героя, учителя і просто душевно щирої Людини про війну, її учасників, «трударів неба» і зовсім непомітних творців перемоги, завдячуючи яким ми живемо на цій землі.

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02

20 05 09 babak02