Іван Ілліч Бабак (26.07.1919 р., с. Олексіївка Нікопольського району Дніпропетровської обл. – 24.06.2001, м. Полтава) – Герой Радянського Союзу. Народився у сім’ї хлібороба. Навчався у школі в с. Олексіївка Нікопольщині. Потім вступив до технічного технікуму в Нікополі, однак через матеріальну скруту повернувся до рідного села. Пас колгоспних коней. Згодом пішов на робітфак педагогічного інституту у Запоріжжі, через рік став його студентом. Паралельно навчався в аероклубі. Восени 1938 р. закінчив аероклуб, а навесні 1939 р. – педінститут. Працював учителем хімії та біології Партизанської середньої школи Приморського району Запорізької обл. У 1940 р. був призваний на службу до Червоної армії.
Після закінчення у травні 1942 р. Сталінградського військового льотного училища воював проти гітлерівських загарбників на Південному фронті. Командир ланки 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку (9-а гвардійська винищувальна дивізія, 8-а повітряна армія, Південний фронт) гвардії молодший лейтенант І. І. Бабак відзначився в боях під час прориву оборони ворога на р. Молочній і звільненні Маріуполя.
До вересня 1943 р. збив особисто 18 літаків ворога і ще 4 в групі. За виявлені в багатьох боях мужність і відвагу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 р. командиру ланки 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку Івану Іллічу Бабаку присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
На його рахунку 330 бойових вильотів, 103 повітряних бої у небі Кубані, України, Молдови, Румунії, Польщі. І. І. Бабак нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями.
Після Перемоги він продовжував служити в авіації, у 1947 р. закінчив Вищі офіцерські льотно-тактичні курси. У 1949 р. воїн повернувся до мирної праці педагога.
1951 р. вперше прибув до Полтави, де одразу ж пішов у облвно. За власною ініціативою попросився працювати до «важкої» Більської школи на Котелевщині.
Під час керівництва школою (1951–1962 рр.) Іван Ілліч багато зробив для згуртування колективу і зміцнення дисципліни серед учнів та працівників школи. Ним було поліпшено навчально-виховний процес. При школі діяв хор і танцювальний гурток. Посаджено каштанову і липову алеї, фруктовий сад, ялини. Школа мала пришкільні дослідні ділянки, кролеферму, коня, відповідний реманент. За певний час школа стала однією із кращих в області.
І. І. Бабак нагороджений відзнакою «Відмінник народної освіти», медаллю «За трудову доблесть», брав участь у 2-му Всеукраїнському з’їзді вчителів, постійно обирався депутатом районної ради, здійснив добудову до приміщення школи.
Після призначення персональної пенсії із родиною переїхав до Полтави. Працював учителем хімії в Полтавській школі-інтернаті № 2, інспектором Полтавського міськвно. З 1971 р. очолив колектив Полтавської середньої школи № 7 ім. Т. Шевченка, де здобув визнання як талановитий педагог. Вихованцями і випускниками Івана Ілліча у 7-й школі є чимало полтавців, зокрема, й директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського О. Б. Супруненко.
Пізніше проводив активну громадську роботу. З 1977 р. став консультантом правління Полтавської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, виступав лектором перед учнівськими, студентськими і робітничими аудиторіями.
У 1980-х рр. очолював Полтавський шахово-шашковий клуб, який за І. І. Бабака посів поважне місце серед спортивних об’єднань Полтавщини.
У 1970-х та 1980-х рр. підготував два видання книги спогадів «Зорі на крилах», численні статті для періодики, часто виступав на радіомовленні і телебаченні.
Нагадаємо, що І. І. Бабак за Другої світової війни збив 36 ворожих літаків, покинув палаючий літак у польському небі й потрапив до полону, відмовився вже в 1980-ті рр. від пропозиції нагородити його другою зіркою Героя. Вартий уваги й маловідомий факт, що пролітаючи над рідним запорізьким селом, тільки-но визволеним від фашистів, поряд із яким ще точилися бої, він скинув свій «вимпел» – гільзу із «синеньким скромным платочком». Це стало лейтмотивом художнього фільму про льотчика, засвідчувало поетичність душі цієї непересічної людини.
Наприкінці 2001 року до музею надійшла репрезентативна колекція речових і документальних пам’яток про життя і діяльність Івана Ілліча, видання його книг та спогадів про Героя, які передала на постійне зберігання дружина М. Д. Бабак. З-поміж них: нагороди героя, його кітель, власні речі й документи. Минулого року до музею потрапив і «офіційний» портрет Героя, 2010 р. замовлений виконкомом міської ради у художника О. Т. Шевчука та подарований котелевським краєзнавцем М. В. Пшинкою.
Нагадаємо, що пам’ять про видатного льотчика-аса і чудового педагога увічнена не тільки в Запоріжжі меморіальною дошкою на корпусі Запорізького національного університету. Ще одна дошка з’явилася й у Полтаві — на корпусі загальноосвітньої школи № 7. А у вересні 2002 р. на фасаді приміщення Більської загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку з чорного полірованого граніту з портретним зображенням та пам’ятним написом (архітектор Т. В. Менчинська): «Бабак Іван Ілліч 1919–2001 Герой Радянського Союзу, легендарний льотчик-винищувач часу Великої Вітчизняної війни і педагог, працював директором у цій школі в 1951–1962 роках».
Полтавський музей трепетно зберігає пам’ять про Івана Ілліча Бабака, йому присвячена вітрина у постійно діючій експозиції. А багато спіробітників музею старшого покоління пригадують яскраві розповіді Героя, учителя і просто душевно щирої Людини про війну, її учасників, «трударів неба» і зовсім непомітних творців перемоги, завдячуючи яким ми живемо на цій землі.
