20 05 08 gonchar01На виставці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Світло його зорі», присвяченій 100-річчю від дня народження видатного українського письменника Олеся Гончара (1918–1995), особливе місце належить матеріалам про нелегкі фронтові дороги, які пройшов Олесь Терентійович у роки Другої світової війни 1939–1945 рр.

Ця війна назавжди змінила його життя і творчість. У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Улітку 1942 р., контужений, потрапив у німецький полон. Пройшов Харківський та Полтавський табори для військовополонених. «Бачу отого солдата-студента в окопі над Россю, а то ж я! І той, що блукає в оточенні десь за Білгородом, – і то я. І гину від спраги в холодногірській тюрмі 1942, де нас 100 тисяч невільників, – теж я», – писав Олесь Терентійович у 1994 р.

Всупереч усьому Олесь Гончар вижив – зраджений режимом, що оголосив солдатів власної армії, які перебували у ворожому полоні, дезертирами. Після звільнення з полону він продовжив воювати в Червоній Армії. Війну закінчив у 1945 р. в Празі старшиною мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу».

В музейній експозиції представлені листи Олеся Гончара до свого друга юності – полтавського письменника Олеся Юренка (всього в фондах музею їх зберігається більше ста). В одному з них Олесь Терентійович зазначив: «Не писав нікому в роки війни, бо не думав, що залишуся, і не хотілося роз’ятрювати старі рани. Бо пройшов я війну в обмотках, набрався солдатських медалей, що ніде вішати, а тіло все позшиване як стара свита, і з недугів зараз не вилізаю…» (14.05.1946 р.).

Людина на війні, якою був сам Олесь Гончар і той воїн, який жив, гинув та виживав поряд, незабаром відродилися на сторінках багатьох творів письменника, зокрема в трилогії «Прапороносці» (романи «Альпи», «Голубий Дунай» та «Злата Прага» (1946–1948). Згодом у своєму щоденнику Олесь Терентійович занотував: «Створюючи «Прапороносців» мені, крім іншого, хотілося зняти з народу нашого охоче наліплюване тавро «окупаційності», хотілося показати, що воювали українці не гірше за інших і крові пролили не менше. Здається, мені це вдалося.» (запис від 31.08.1986 р.).

Крім «Прапороносців», темі «людини і зброї» присвячені романи Олеся Гончара «Циклон», «Людина і зброя», «Тронка». Філософські та морально-етичні питання духовноï стiйкостi людини в умовах війни, згубного впливу зброï на людину та незнищенностi людського в людинi, порушувані письменником у цих творах, є надзвичайно важливими й животрепетними і сьогодні – в ХХІ столітті.

На фото з експозиції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, що пропонуються вашій увазі, - Олесь Гончар та його фронтові побратими в роки Другої світової війни.

20 05 08 gonchar0220 05 08 gonchar03