Спадщина архітектора Валерія Трегубова. Музейні колекції. Макет комплексу кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці у Полтаві.

 

Українському науковому історико-архітектурному товариству добре відома особистість полтавського архітектора Валерія Трегубова. Минуло вже 7 років, як він відійшов за вічну межу.
Духовний спадок, який Валерій Олександрович залишив по собі, вимірюється щирою пошаною та добрими словами від колег архітекторів, науковців, педагогів, реставраторів, істориків, художників і його численних колишніх студентів Полтавського архітектурного факультету. Многогранність особистості митця проявилася в архітектурних творах, наукових працях, педагогічній діяльності. У Полтаві архітектор Трегубов реалізував кілька своїх проектів з реставрації та відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини, за його авторства зведені також і нові полтавські храми.
У фондах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського тепер зберігаються особисті речі та низка об’єктів творчої спадщини архітектора Валерія Трегубова, котрі поступово уводяться у науковий та експозиційний обіг. Зокрема, макети втрачених полтавських церков, виконаних за авторськими проектами наукової реконструкції протягом 1994 - 2009 років у проектно-дослідній майстерні «Храм», наразі експонуються в 11-у залі музею.
Розпочинаємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.

Макет комплексу кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці у Полтаві
Головним храмом козацької Полтави був градский Успенський собор. Він розташовувався у межах Полтавської фортеці, був дерев’яний трибанний.
У середині ХVІІІ сторіччя Полтава розбудувалася і козацька старшина вирішила на заміну старому храму побудувати новий мурований. Для проектування і будівництва віднайшли у Новій Сербії відомого мурара Стефана Стабанського. У 1748 році до Полтави майстра відрядив керуючий Новою Сербією генерал-майор Іван Хорват, уклавши відповідну угоду з полтавським полковником Андрієм Горленком. До договору також долучилися козацькі ватажки обозний Андрій Руновський, полковий суддя Григорій Сахновський, бунчуковий товариш Дмитро Білуха.
Контракт обумовлював, яким саме повинен бути новий храм. Зразком для нього слугував абрис мурованого храму Київського Братського монастиря. Полтавський Успенський собор мав бути шестистовпним, довжиною тридцять сажнів (64 м), шириною  дев’ять сажнів (19,2 м), висотою від семи до восьми сажнів (14,917 м) – відповідно до пропорцій. Обумовлювалася і товщина стін – сім цеглин, тобто три з половиною аршини (2,5 м).
Були зібрані значні кошти, заготовлені будівельні матеріали, але будівельні роботи розпочалися лише у 1749 році. При цьому, стіни вивели до вікон першого ярусу і будівництво зупинилося до 1754 року. Будівельні матеріали гинули без застосування. Це примусило полковника Андрія Горленка видати суворий наказ про продовження будівництва. Проте, затягнулося воно аж до 1770 року.
Після того як новий мурований собор був зведений і освячений 1770 року, у 1776 році стару дерев’яну церкву розібрали і перевезли до села Івашки Полтавського повіту.
Новий собор був запроектований у стилі українського бароко, за взірець правили поширені у Західній Європі трибанні ковчежні храми з головною банею у середохресті і двома меншими на західних вежах обабіч головного входу. Успенський собор був тринефним шестистопним з великою півциркульною вівтарною абсидою. Фасади вирішені у бароковій стилістиці, декор стін стриманий, навіть суворий в образі. Натомість фронтони підкреслено пластичні, з характерними бароковими волютами. Вівтарний фронтон мав вигнуту конфігурацію за формою абсиди, що є традиційним прийомом для барокової архітектури.
Усередині собор був двосвітловим. На шість масивних стовпів спиралися арки, які несли склепіння стелі. У другому ярусі влаштували хори. Підлога була спочатку з гончарної цегли великих розмів, яку пізніше замінили чавунними плитами.
У 1780 році Стабанський додав до композиції храму дві бані над вівтарною абсидою, котрі перетворили західноєвропейський трибанний собор у традиційний український п’ятибанний.
Добудова стала початком низки перетворень, які храм Успіння зазнавав протягом усього часу існування. Так, у 1774 року під орудою того ж Стабанського на відстані 26 м на захід від собору почали споруджувати чотириярусну прохідну дзвіницю. Спочатку вона вирізнялася бароковою пластичністю, але через тривалість будівництва поступово автор відійшов від бароко і надав дзвіниці активних рис класицизму. У той час класицизм помітно поширювався на теренах Російської імперії, стверджувався абсолютизм влади і всіляко викорінювалися прояви проєвропейської культури Гетьманщини. Завершено будівництво 1801 року.
Дзвіниця оздоблювалася колонним тосканським портиком, увінчувалася куполом і шпилем. На третьому ярусі висів славнозвісний дзвін «Кизикермен», відлитий із захоплених козаками гармат у турецькому поході.
У ХІХ сторіччі Собор декілька раз реконструювали. Перебудували маленькі бічні абсиди, замінивши їх більшими за об’ємом, барокові двоярусні бані з ковнірами замінили півсферичними куполами з глухими ліхтариками. В інтер’єрі виконали капітальний ремонт оздоблення і влаштували опалення.
У середині сторіччя дерев’яну огорожу собору будо замінено на муровану. Із заходу побудували дві кутові наріжні каплиці у вигляді класицистичних портиків з півсферичними куполами. Огорожа була ґратчастою металевою на мурованих стовпах.
1899 року із західного боку добудували двосвітловий об’єм – нартекс, увінчаний двома невеличкими банями. Завдяки цьому площа собору збільшилася на 170 кв. м. Безпосередньо над входом утворене аркове перекриття порталу.
У такому вигляді собор проіснував до 1934 року, коли і був знищений разом з огорожею комплексу. Наріжні каплиці спіткала таж сама доля, але вже 1944 року. Дзвіниця вціліла, плани щодо її знесення на реалізувалися. У 1941-1946 роках у ній тимчасово відновив діяльність храм Іоанна Предтечі. Згодом дзвіниця стала місцем, де був улаштований музей міста і відбувалися виставки самодіяльних художників Полтави.  
Історія відтворення Успенського собору бере початок з 1992 року, коли відбулася передача вцілілої дзвіниці Покровській громаді Української православної церкви Київського патріархату, а Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав благословив відбудову зруйнованого храму. З того часу розпочалися наукові розвідки та проектні реконструкції видатної пам’ятки архітектором Валерієм Трегубовим.
Одним з результатів тривалої науково-дослідницької та проектної роботи став макет комплексу кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці на Соборному майдані у Полтаві. Макет виконаний з паперу, у масштабі 1:100, виконавці В. Трегубов, С. Шпіка, Ю. Ремчуков, О. Сирота. Габаритні розміри 100,5х65х46,5 см. До 2015 року зберігався у проектно-дослідницькій майстерні «Храм», 2017 року переданий на зберігання до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

20 05 12 maket bogorodicy01

20 05 12 maket bogorodicy01

20 05 12 maket bogorodicy01

20 05 12 maket bogorodicy01

Оксана Бєлявська