Григорій Олексійович Коваленко (1968 - 1937 рр.) - видатний діяч культури та науки України (до Дня пам’яті жертв політичних репресій)

Не прощаюсь з тобою, моя Україно,
У непам'ять не йду, буду тут повсякчас:
В твоїм Слові, і в білому цвіті калини,
І у вірі твоїй, що залишив Тарас.
П. Ротач

У контексті національного, культурного та духовного відродження України важливим є дослідження тих сторінок історії, які довгий час або замовчувались або показували події неправдиво. Однією з таких є масові незаконні репресії. За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %). За матеріалами сфабрикованих слідчих справ простежуються понівечені долі багатьох людей, одна з таких розповідає нам про трагічні факти з життя Григорія Олексійовича Коваленка, письменника, журналіста, історика, етнографа, графіка, живописця, громадсько-культурного діяча. Його ім'я серед видатних поборників державної незалежності України − учасників подій Української революції 1917-1921 років, життя і діяльність яких пов'язані із історією Полтавщини.

Г. О. Коваленко народився 24 січня (за новим стилем 5 лютого) 1868 року в селі Липняки Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер у складі селища Баришівка Київської області). Дитинство Грицька минуло у сім’ї заможного козака. У родині збереглися козацькі традиції, освіченість, любов до живопису, а становлення світогляду відбулося під впливом «Кобзаря» Т. Г. Шевченка.

По закінченню в 1886 році Полтавської фельдшерської школи Григорій Олексійович повернувся на Переяславщину і чотири роки працював земським фельдшером, вчителював в селі Дем'янець, збирав етнографічні матеріали.

У 1890 році Григорій Коваленко переїхав до Москви, де протягом п'яти років служив у клініці Московського університету. Тут він і розпочав свою літературну діяльність. Для народних видань написав книжечку «О лечении ран», яка кілька разів перевидавалася російською, українською та болгарською мовами. У 1891 році Г. Коваленко помістив в «Этнографическом обозрении», що виходило в Москві, свою першу етнографічну працю «О народной медицине в Переяславском уезде». У тому ж році почав співпрацювати зі львівським журналом «Зоря».

У 1896 році молодому літератору допоміг улаштуватися секретарем у Чернігівській земській управі Борис Грінченко. Гриць Коваленко брав активну участь у громадському та культурному житті міста, де в цей період працювали Леонід Глібов, Микола Вороний, Михайло Коцюбинський. Він виступав як критик, писав вірші, драматургічну поему з життя еллінів «Зоя». Коли в Чернігові розпочало роботу видавництво Бориса Грінченка, яке за дуже короткий час випустило для народного читання 23 книжки з різних галузей науки та культури, Гриць Коваленко став його активним співробітником. Тут, зокрема, вийшли його праці «Від чого вмерла Мелася» (1897), «Чума на людях» та інші. У роботах Григорія Олексійовича на медичні теми виявилася ще одна грань таланту письменника: уміння просто, популярно розповісти читачеві про непрості медичні проблеми. Так, його книжечка «Чума східна або людська. Як боронитися від неї і як її розпізнати» вийшла на замовлення Полтавської губернської думи величезним 18-ти тисячним накладом. Він є автором також інших розвідок на медичну тематику: «Врачи и общество» (1905), «Як гоїти рани» (1914), підручник «Анатомія і фізіологія людини» (1918, 1923, 1929).

У 1903 році, разом з відомими діячами культури і науки України, брав участь у відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві.

До міста на Ворсклі Григорій Олексійович переїздить 1905 року. Тут службовцем у міській думі він працював аж до 1917 року, не припиняючи громадської та літературної роботи. Разом з Панасом Мирним, М. Дмитрієвим та О. Русовим видавав тижневик «Рідний край» (1905—06), у 1908 році заснував у Полтаві видавництво «Рідна хата». Брав участь у виданні та редагуванні медично-природничого журналу «Життя і знання» (у 1913 − 1914 роки «Вісник життя і знання»), працював у губернській ученій архівній комісії, виступав з лекціями, брав участь у проведенні літературних вечорів. Як редактора журналу «Рідний край», на сторінках якого лунали заклики до надання широких національних прав для українців, його засудили за друкування заборонених цензурою творів та призначили сплату штрафу в 100 рублів.

24 лютого 1911 року на засіданні Київського тимчасового комітету у справах друку розглядали доповідь про книжку Григорія Коваленка, видану українською мовою під назвою «Про кріпацьку неволю, як вона настала і як зникла». У цій невеликій за обсягом праці (тираж 3 тисячі екземплярів) давалася характеристика становища українських селян від часів Київської Русі до кінця XIX століття. На думку автора, приєднання України до Росії призвело до значного погіршення становища селянства, повного їх закріпачення. Рішенням Комітету на неї був накладений арешт і весь тираж знищений.

Друкувався у періодичних виданнях: «Медицинский журнал», «Фельдшер», «Этнографическое обозрение», «Киевская старина», «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Дзвінок», «Земскій сборникъ Черніговской губерніи», «Труды Полтавской ученой архивной комиссии».

У цей же час письменник робить перші спроби популяризувати історію українського народу. Книга Г. Коваленка «Оповідання з історії України» вперше вийшла друком у 1906 році і призначалась переважно слухачам недільних шкіл, а «Українська історія» видавалась сім разів.

Тема історії України — одна з домінуючих у літературній творчості Грицька Коваленка: драма «Зрада» (1904), повісті «Тур і Сокіл», «Дажбожі діти» (1919), неопубліковані романи «Над Десною» (1936), «Юрко Соколенко» (1937). Автор поетичних, прозових і драматичних творів: збірки «Правдиве слово» (1896) і «Жарти життя» (1911, 1917), різдвяної сцени «Колядники» (1917), комедії «Ворожка» (1917), дитячої п’єси «Яцько і Стецько» 1922), оповідання «У сонячній країні» (1927). Народністю, тонким знанням українських звичаїв пронизані численні оповідання письменника: «Вишнівська справа», «Народні пісні», «Несподіванки» тощо.

Григорій Коваленко — автор біографічно-літературознавчих праць про Т. Шевченка, Г. Сковороду, І. Котляревського, Є. Гребінку, С. Носа, Панаса Мирного та інших: «Иван Котляревский» (1898), «Евгений Гребинка» (1898), «Деятельность и значение И. П. Котляревского в истории украинского общества» (1904), «Григорій Сковорода, його життя і твори» (1919), «Г. І. Маркевич, полтавський видавець і друкар» (1927).

Під впливом відомого архітектора, художника В. Г. Кричевського захопився вивченням етнографії та української історії. Коваленко був відомим фольклористом та етнографом, йому належать оригінальні етнографічні розвідки, що висвітлюють окремі риси української міфології, давніх вірувань, звичаїв, народної архітектури та побуту селян: «О народной медицине в Переяславском уезде Полтавской губернии» (1891), «К народной медицине малороссов» (1891), «Щедрівки в Саратівській губернії» (1894), «Перший будинок в українському стилі на Чернігівщині» (1910), «Некоторые черты украинского стиля в связи с вопросом о происхождении украинской хаты» (1912), «Криниці в народній міфології» (1928), «Як збудувати гарну хату малими коштами» (1929).

Грицько Коваленко цікавився археологією, брав участь у роботі археологічних експедицій на Полтавщині: збережені його креслення археологічних пам’яток, малюнки окремих знахідок, уточнені плани Більського городища та зображення предметів Малоперещепинського скарбу.

Як дослідника та літературознавця Григорія Олексійовича цікавила доля багатьох маловідомих діячів культури. Тому він радо прийняв пропозицію «Киевской Старины» зібрати матеріал про українського етнографа та народного лікаря С. Носа − «Очерк жизни и деятельности украинского этнографа и народного врача С. Д. Носа» (1901).

Справою свого життя вважав Г. Коваленко освіту народу. Турбувала його мала кількість виданої українською мовою та доступної за змістом літератури з основних галузей знань.

У 1914 році журнал «Вісник життя і знання» закрили, а Грицька Коваленка, який підписував свої твори «К. Вільний» заарештували за його патріотичну діяльність та зв’язки з В. Винниченком.

У 1917 році Григорій Олексійович Коваленко був вибраний на посаду інспектора позашкільної освіти Полтавської губернії.

У 1917 − 1921 роках читав лекції з історії та гігієни для дорослих.

У 1917 році став співзасновник Полтавського товариства «Просвіта», на зборах товариства його було обрано головою. Г. Коваленко надавав методичну допомогу місцевим «Просвітам», їздив у відрядження повітами губернії.

У 1918 році відбувся перший губернський з’їзд «Просвіти», який відкрив поборник збереження пам’яток історії та культури краю, в подальшому – відомий вчений М. Рудинський, головою президії був Г. Коваленко. У цей період на Полтавщині працювало більше трьохсот товариств «Просвіти» при яких працювали школи грамотності та бібліотеки. Фінансову допомогу «просвітянам» надавала Полтавська спілка споживчих товариств, видавались серії брошур «Театр на селі», серед них брошура Г. Коваленка «На спомин борця за вільну, рідну освіту І. М. Стешенка».

Влітку 1919 року, з ініціативи Г. Коваленка, було створено комітет для забезпечення проведення святкувань 150-річчя від дня народження І. Котляревського. Незважаючи на протидію влади та арешти діячів національно-визвольного руху, була відслужена панахида на могилі, проведений мітинг та святковий вечір у театрі. Участь в урочистостях брали близько 20 тисяч полтавців та гостей з інших регіонів України.

Г. Коваленко співзасновник Полтавського наукового товариства при ВУАН (1919). Член Української демократичної партії (1904), УРДП (1905–17).

Після ствердження комуністичного режиму і знищення «Просвіт» у 1920–30-х рр. працював директором та викладачем Полтавської фельдшерсько-акушерської школи.

Григорій Коваленко відомий як графік, художник, портретист і живописець. Автор графічних ілюстрацій до творів Г. Квітки-Основ’яненка (повісті «Маруся», 1893), Т. Шевченка (віршів «Калина» і «Садок вишневий коло хати», 1894), П. Куліша, зображення могили Т. Шевченка в Каневі, Мазепиної кам’яниці в Чернігові, будинку Г. Квітки-Основ’яненка, будинку товариства «Просвіта» у Львові, вміщених у газеті «Зоря» (1893–1897), видав дві серії портретів письменників Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, П. Куліша, М. Шашкевича та гетьманів Б. Хмельницького, П. Дорошенка, П. Сагайдачного, І. Мазепи, К. Розумовського (1898, перевидано листівками у Москві й Києві), створив обкладинки до журналу «Рідний край» (1906) і «Світло» (1908), віньєтки до журналу «Рілля» (1910), ілюстрації до української народної думи «Мати-удова» (1912), а також велику кількість етнографічних замальовок народної архітектури Чернігівщини й Полтавщини, сільських краєвидів (1900–30-і рр.).

Серед живописних робіт – «Т. Шевченко» (1890, 1917), «Криниця у Седневі» (1896), «Світлиця для туристів біля могили Т. Шевченка» (1897), «Селянин у чумарці» (1897), «Дівчина в українському старовинному вбранні» (1898), «Хата у Седневі» (1901), «Будинок поета Л. Глібова» (1902), «Будинок Г. Коваленка в Чернігові» (1902), «Над Ворсклою у Нижніх Млинах» (1903), «Клуня на Бобровиці в Чернігові» (1904), «Будинок Панаса Мирного в Полтаві» (1904), «Автопортрет» (1908), «Українка» (1909), «Монастир» (1916), «І. Котляревський» (1919), «Хата у Шишаках» (1923), «Хата на Павленках у Полтаві» (1932) та інші.

1926 року Українська Академія наук в особі Агатангела Кримського вітала Григорія Коваленка з 40-річчям його творчої діяльності. В останні роки життя Григорій Олексійович писав оповідання, виступав з лекціями, дуже багато малював. Настали часи духовного нищення й занепаду культури. Ні юридичні норми, ні моральні принципи не бралися до уваги при складанні сценаріїв гучних політичних справ. Лиха доля не обійшла й Г. Коваленка, якого, як і багатьох інших громадсько-політичних діячів, науковців, письменників було заарештовано.

У справі Грицька Коваленка, є постанова, датована 18 серпням 1937 року, у якій він звинувачений за статтею 54-10 ч. 1 КК УРСР, стверджується, що «він систематично проводить контрреволюційну діяльність», а його перебування на волі небезпечне, бо він може ухилитися «від слідства та суду», заходом запобігання обране тримання під вартою. Ордер на арешт та обшук датовані 19 серпням. Збереглася анкета арештованого, яка заповнена 20 серпня 1937 року, вказані його біографічні дані, професія, склад сім'ї. Єдиний протокол допиту, що є у справі, датований 1 грудня 1937 року. У ньому Григорій Олексійович відкидає звинувачення на свою адресу, вважаючи їх безпідставними:

«Питання слідчого: «Ви арештовані як учасник і організатор підпільної контрреволюційної націоналістичної організації. Визнаєте Ви себе винним в цьому?» Відповідь: «Винним себе я не визнаю, тому що я не є учасником і організатором підпільної контрреволюційної організації». Питання слідчого: «Слідство володіє матеріалами про те, що Ви, після повернення із вигнання професора Щепотьєва, разом з ним активно розвернули роботу по відтворенню контрреволюційної націоналістичної організації?» Відповідь: «Пред'явлені мені звинувачення я заперечую повністю. Ніякої роботи по відтворенню даної організації ні я особисто, ні разом з професором Щепотьєвим не проводив».

3 грудня 1937 року до справи Г.О. Коваленка долучили протоколи допитів М. І. Гавриленка , М. М. Миколенка, В. Є. Рака, В. О. Щепотьєва, І. М. Гориздри, які наче б то, згадували у своїх свідченнях про нього. У заключній постанові слідчі перераховуються всі «злочини» патріота, одним з яких був заклик «за самостійну Україну» та передають справу на розгляд «особливої трійки» Управління НКВС у Полтавській області, яка 4-5 грудня постановила розстріляти націоналіста та конфіскувати його майно. Вирок виконано 15 грудня у Полтавській міській в'язниці. Місце поховання невідоме.

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського зберігається оригінальне фото Г. О. Коваленка (1906) Ф ІДП 1952, бібліографічно-літературознавча праця: «И. П. Котляревский − його життє і праця» (1919) ПКМВК 75317 Кб-2793, у бібліотеці журнали «Хуторянин», «Київська старовина» з його статтями.

Сталінський терор передчасно обірвав життя багатьох людей. Та зараз з'явилася можливість дослідження нових, раніше закритих, документальних матеріалів, що були під грифом «таємно» для відтворення історичної правди та справедливості для людей, талант та життя яких було знівечене режимом.

20 05 17 kovalenko01

20 05 17 kovalenko01

20 05 17 kovalenko01

20 05 17 kovalenko01

20 05 17 kovalenko01

20 05 17 kovalenko01

20 05 17 kovalenko01

Підготувала Марина Кондратенко, завідувач відділу ПКМВК