Спадщина архітектора Валерія Трегубова. Музейні колекції. Макет церкви святого Миколи Чудотворця у Полтаві

Продовжуємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.

Макет церкви святого Миколи Чудотворця у Полтаві

Культ святого Миколи прийшов на українські землі разом із християнської вірою у другій половині ХІ сторіччя. В українських церквах цей святий вшановується через свою добродійну любов і щире милосердя. Важливим для українських християн була віра у заступництво святого Миколи перед небезпекою, що виходила із степів Дикого Поля.
Історія полтавської Миколаївської церкви сягає у глибину догубернських часів.
На південному схилі гори Мазурівки, що з 1640-х років перебував у межах Полтавської фортеці, спорудили першу дерев’яну Миколаївську церкву. Вона відома з 1669 року, стояла на плато Миколаївської гірки, була чотирикутною у плані, невеликою за розмірами. Знаходилася поблизу в’їзної брами та дозорної башти у безпосередній близькості до Мазурівського бастіону.
У 1680-х роках коштом полковника Полтавського полку Павла Герцика її замінили новим дерев’яним тридільним і триверхим храмом в ім’я Святого Миколи, який згорів під час пожежі 28 травня 1758 року.
На місці знищеного храму заложили новий – мурований однобанний тетраконховий в ім’я святого Миколи. Будівництво здійснювалось на замовлення полтавських козаків та міщан із дозволу Київського митрополита Арсенія Могилянського і завершилося освяченням 8 травня 1774 року.
Сама будівля храму-фортеці мала унікальні стильові характеристики і являла собою вишуканий твір української барокової архітектури ХVІІІ сторіччя. Миколаївська церква, зведена під орудою мурара Стефана Стабанського, була однобанною, квадратною в плані, безстовпною. За типом належала до квадрифолієвих тетраконхів з розвиненими екседрами і зменшеним четвериком, що ніс високий восьмерик бані. Центричність композиції підкреслювалась активно вираженими ярусами, що звужувались догори і, таким чином, створювали певну пірамідальність образу і силуету.
Миколаївська церква була зразком при зведенні Троїцької церкви у Диканьці та Іллінської у Новомиргороді.
У 1784 році біля церкви була зведена квадратна у плані, окремо стояча мурована двоярусна дзвіниця у пізньобароковій стилістиці Єлизаветинської доби. За композицією і образним вирішенням ця споруда перегукувалась із відомими київськими дзвіницями – Покровської церкви на Подолі та на Ближніх печерах Лаври (архітектор І. Григорович-Барський).
З часом приміщення історичного тетраконху Миколаївської церкви стало замалим для численних парафіян і у 1855 році храм реконструювали шляхом прибудови до західного фасаду двоповерхової базиліки. Опікувався реконструкцією і надавав кошти староста церкви купець М. Вакуленко.
Проект виконувався у Санкт-Петербурзі. Передбачалося розібрати західну апсиду з конхою та прибудувати двоповерхову базиліку. Реалізоване в натурі будівництво мало суттєві відмінності від Петербурзького проекту у бік спрощення. Наприклад, за проектом західний фасад оздоблювався розвиненим чотириколонним портиком на стилобаті на всю висоту будівлі, а з південного та північного фасадів планувалось утворення додаткових бічних входів.
Після встановлення у 1920 році у Полтаві радянської влади Миколаївський храм залишався діючим. Але вже у 1937 році тетраконховий об’єм Миколаївської церкви та дзвіниця були висаджені у повітря. Двоповерхову базиліку, що залишили для подальшої експлуатації, передали технікуму деревообробної промисловості. У колишній церкві розмістили спеціальні верстати, які під час роботи створювали підсилені вібрації основи, фундаментів, стін, що вже постраждали від знищувального вибуху. Діяльність технікуму припинилась влітку 1941 року у зв’язку із початком військових дій в Україні.
З 19 грудня 1941 року, під час німецької окупації, у Миколаївській церкві відновилось богослужіння. Після війни громада була офіційно зареєстрована відповідними органами радянської влади. Протягом 1945–1960 років храм був діючим і належав Українській Автокефальній Православній Церкві.
10 вересня 1960 році рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради громаду зняли з реєстрації, а приміщення передали художньо-виробничому комбінату для розміщення у ньому художніх майстерень.
Повернення базиліки громаді Миколаївської церкви Української Православної Церкви Київського Патріархату відбулось у 1993 році. Тепер громада перебуває у складі Православної Церкви України.
У 1994 році у проектно-дослідницькій майстерні «Храм» під науковим керівництвом архітектора Валерія Трегубова розпочалася робота з відтворення знищених Миколаївської церкви та її дзвіниці. У першу чергу був розроблений ескізний проект відновлення тетраконхового храму з макетом у співавторстві з архітектором С. Шпікою.
До 1996 року майстерня підготувала концепцію реставрації, реконструкції та розвитку комплексу Миколаївської церкви. Першим кроком до натурної реалізації проекту стали розкопки і дослідження залишків дзвіниці храму, на основі яких у 2001 році В. Трегубовим у співавторстві з архітекторкою О. Бєлявскою був виконаний ескізний і робочий проект реконструкції знищеної пам’ятки. Важливим елементом реконструкції і розвитку комплексу стало проектування відтворення історичної мурованої огорожі зі святими воротами. На жаль, усі проектні розробки залишилися не затребуваними і не реалізованими в натурі.
Макет мурованої церкви святого Миколи Чудотворця на Миколаївській гірці у Полтаві та макет дзвіниці виконані з паперу, у масштабі 1:100. Виконавці макету церкви В. Трегубов (автор проекту відтворення), С. Шпіка (співавтор проекту). Габаритні розміри 33×33×40 см, час виготовлення 1994 рік. Макет дзвіниці виконувала Т. Клюк 2001 року. Його габарити 20,3×20,3×26,4 см.
До 2015 року макети зберігалися у проектно-дослідницькій майстерні «Храм», 2017 року передані на зберігання до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Оксана Бєлявська

20 05 22 sv mykol01

20 05 22 sv mykol01

20 05 22 sv mykol01