Симон Петлюра – український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, журналіст, літературний та театральний критик. Організатор Українських Збройних Сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ. Головний отаман військ Української Народної Республіки. Голова Директорії УНР. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі…
22 травня 2020 р. Симону Петлюрі виповнилося 141 рік від дня народження…
Симон Петлюра (1879–1926 рр.) народився в Полтаві. Був третій із 12 дітей місцевого візника. Навчався у церковно-парафіяльній школі, потім у Полтавській духовній семінарії. Замість богословських книжок Петлюра надавав перевагу українським, а замість церковних пісноспівів мугикав «Ще не вмерла Україна». На останньому курсі його за національні погляди було відраховано з семінарії.
Спочатку Симон подався на Кубань, але був там арештований (за заснування осередка Революційної партії). Після відсидки трьох місяців у в’язниці, восени 1904 р. прибув до австро-угорського Львова. Працював у місцевих ЗМІ, познайомився з Іваном Франком, Михайлом Грушевським.
У 1911 р. Симон Петлюра переїхав до Москви, брав участь у роботі нелегальних гуртків «Кобзар» і «Громада», співробітничав у журналі «Вільна Україна», був редактором журналу «Украинская жизнь».
Із початком Першої світової війни Петлюра вступив на службу до Всеросійського союзу земств. У 1915 р. був мобілізований на військову службу.
Після Лютневої революції 1917 р. С. Петлюра організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні 1917 р. на І Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві входив до складу Всеукраїнського військового комітету, а згодом очолив його. Був міністром у військових справах Центральної Ради, у квітні-грудні 1918 р. – головою Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств.
За активну участь в Українському національному союзі (УНС) і опозицію до Гетьманщини та німецько-австрійських окупаційних військ Симон був заарештований.
У листопаді 1918 р., вийшовши з в’язниці, Симон Петлюра входив до складу організаторів уряду Директорії, а в лютому 1919 р. очолив його. Був також обраний Головним отаманом військ Української Народної Республіки. У боротьбі з радянською владою співробітничав з генералом Денікіним, врангелівцями, польським урядом Пілсудського і країнами Антанти. Після їх поразки в 1920 р. емігрував до Польщі, а в 1924 році – до Парижа.
25 травня 1926 р. Симон Петлюра був убитий Самуїлом Шварцбардом.
На честь Симона Петлюри у різних містах та населених пунктах України та світу названі вулиці, встановлені пам’ятні дошки та пам’ятники. Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського також має змогу розповісти про життя і діяльність видатного земляка. Серед експонатів в експозиції «Полтавщина у роки Української революції 1917–1921 років» зберігається копія посмертної маски Голови Директорії, його фотографії, копії документів, публікації творів, портрет Симона Петлюри (автор В. Побоков). У фондовому зібранні серед найцінніших експонатів – рукописний оригінал одного з листів Симона Петлюри і Біблія у перекладі українською мовою з особистим автографом патріарха Мстислава.
