Макет церкви Преображення Господнього у Полтаві. Спадщина архітектора Валерія Трегубова. Музейні колекції.

Продовжуємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.
На початку ХІХ століття Полтава перетворювалася у губернське місто. ЇЇ реконструкція за класицистичними містобудівними канонами вимагала і нового формату в цивільній забудові. Потрібно було будувати багато мурованих громадських і житлових будинків, котрих на той час критично не вистачало у новоствореному губернському центрі. Значні інвестиції спрямували саме на цивільне будівництво. Православних храмів, зведених за часи Гетьманщини, за кількістю та місцями розташування цілком вистачало для задоволення релігійних потреб містян.
Наступна хвиля активного храмового будівництва почалась лише з другої половини XIX сторіччя, коли новітня цивільна забудова принципово сформувалася і Полтава стабілізувалася у містобудівній реконструкції. Місто розросталося, освоювалися нові території, формувалася інфраструктура. На колишніх околицях виростали житлові і торгівельні квартали, їх мешканці доконечно потребували своєї церкви.
З 1852 року у Полтаві проводився переведений з Ромен Іллінський ярмарок. У губернському місті він розквітнув, набув розмаху. Товарообіг зростав, люди прибували з усіх кінців імперії, до Полтави потекли гроші. Ярмаркова торгівля вимагала і нових площ, бо старих ринкових майданів не вистачало. Тоді на околиці, поблизу міського кладовища, на місці Скатної площі облаштували і відкрили більше торжище, котре стало називатися Новим Базаром або Новоселівським ринком. Для будівництва базарної церкви відвели місце на південному краю площі. Ділянка була заболочена, її довелося осушувати і зрештою 22 вересня 1859 року закладини нового храму відбулися.
Будівництво було тривалим адже головний благодійник, фундатор храму, купець 1-ї гільдії Степан Андрійович Панасенко, волів бачити нову церкву величною, ошатною, просторою, щоб вміщувала усіх бажаючих парафіян з Новоселівки та приїжджих гостей Іллінського ярмарку.
Степан Андрійович був людиною заможною і поважною. Він потомственний почесний громадянин Полтави, протягом 1865 1868 років обіймав посаду Полтавського міського голови, у подальшому перебував у складі гласних першої категорії Полтавської міської думи. Відомий своєю прихильністю до театрального мистецтва. Панасенко спорудив перший дерев’яний театр для купців, що прибували на Іллінський ярмарок, а після нищівної пожежі переобладнав для театру свої цегляні крамниці. Допомагав Степан Андрійович і полтавським військовим. Відомо, що на свій кошт він облаштував Троїцьку домову церкву 33 піхотного Єлецького полку, котра містилась в одному з будинків купця на розі вулиць Ново-Полтавської та Стрітенської.
На зведення Преображенського храму на Новому Базарі жертводавець витратив значні кошти, проте їх не вистачало для завершення будівництва. До справи підключилися титулярний радник Михайло Іванович Данчич і колезький радник Павло Петрович Трегубов, значну суму зібрали жителі Новоселівки. Храм постав 1870 року, освячений 18 грудня.
Будівля замикала перспективу вулиці Поштамтської   продовження південно-західного радіусу Круглої площі. Храм вирішений у вигляді п’ятибанного об’єму з шатровими верхами, до якого у 1895 році прибудована дзвіниця з ідентичною формою вивершення. В архітектурі простежуються еклектичне поєднання різностильових елементів. Шатрові завершення, цибулиноподібні маківки, кокошники – є стилізацією московського зодчества ХV ХVІ сторіччя, водночас трикутні фронтони рамен, структурування стіни ритмом пілястр, розвинуті сандрики з півколонками, круглі вікна запозичені з класицизму.
Знищення церкви почалось у 1930-х роках. Тоді були зруйновані малі бані з шатрами і дзвіниця, центральне шатро знизили, а вивершення демонтували. Преображенську церкву закрили.
Під час німецької окупації релігійна громада отримала змогу відновити свою діяльність та розпочати богослужіння. У 1947 році парафія була офіційно зареєстрована і з того часу церква набула статусу соборної, адже головний храм Полтави, Успенський собор, втім, як і інші величні церкви міста, вже давно були знищені.
Початок 1960-х років для залишених у живих полтавських храмів відзначений трагічними подіями чергової хвилі вандального руйнування. До знесення була призначена і Преображенська церква. Тодішній головний архітектор Полтави Лев Вайнгорт намагався врятувати споруду, згоджувався на демонтаж центральної бані, але прагнув вберегти основний мурований об’єм. Для цього він пропонував певні реконструкції, однак, даремно. У березні 1962 року, застосувавши вибухівку, храм висадили у повітря. Усе церковне начиння було передане до невеликого, колись передміського, Макаріївського храму, котрий успадкував кафедральну соборність.
Хоча Преображенська церква і не була взірцем чистого архітектурного стилю, будувалася за уніфікованим консисторським проектом, проте вирізнялася з-поміж міських барокових храмів незвичним для Полтави формами і сприймалася як унікальна споруда аж до останніх років ХІХ століття.
У 1995 році у проектно-дослідницькій майстерні «Храм» під науковим керівництвом архітектора Валерія Трегубова розпочалася робота з відтворення знищеної Преображенської церкви. За результатами досліджень у співавторстві з архітектором С. Шпікою був виконаний ескізний проект реконструкції втраченої пам’ятки.
Макет мурованої церкви Преображення Господнього на Новому Базарі у Полтаві виконаний з паперу, у масштабі 1:100. Виконавці макету церкви В. Трегубов (автор проекту відтворення), С. Шпіка (співавтор проекту), І. Фадєєв. Габаритні розміри 75×55×43,5 см, час виготовлення 1996 рік.
До 2015 року макети зберігалися у проектно-дослідницькій майстерні «Храм», 2017 року передані на зберігання до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Оксана Бєлявська

20 05 23 tregubov01

20 05 23 tregubov01