«Багат і славен Кочубей…»

«Багат і славен Кочубей…»

Знавцям творчості Миколи Гоголя добре відомі такі рядки з передмови «Вечорів на хуторі біля Диканьки»: «Про Диканьку ж, гадаю, ви наслухалися доволі… там дім кращий якогось пасічникового куреня. А про сад і казати нічого: у Петербурзі вашому, певно, не знайдете такого». Ще тоді, на початку своєї літературної творчості у 1831 році, уродженець Полтавщини саме цими кількома реченнями згадав про вишуканий класицистичний палацово-парковий ансамбль родини Кочубеїв, що створювався наприкінці ХVIII – у першій чверті ХІХ ст. Сучасників він вражав величною дубовою алеєю, заповідним Миколаївським лісом, парадною Тріумфальною аркою, Миколаївською й Троїцькою церквами, розкішним палацом, що налічував близько 100 кімнат, на запалацовій території – регулярним квітковим партером із геральдичною клумбою, затишним парком, мальовничим ставом зі штучними островами тощо. Його розбудова й розквіт, пов’язані з діяльністю Віктора Павловича Кочубея (1768–1834), який на той час був помітним політиком Російської імперії (сенатор, перший міністр внутрішніх справ, голова Державної ради й Комітету міністрів). У диканському маєтку граф (із 1831 року – князь) започаткував також цілеспрямоване накопичення колекцій та старожитностей. Так, Микола Лернер, редактор відомого журналу «Столица и усадьба», у вересневому номері за 1916 рік згадував музей, що містився в одній із кімнат палацу. Однак, за оцінками дослідників усе його наповнення мало велику історичну цінність. У розпал громадянської війни, навесні 1919 року, завідувач Народного природничо-історичного музею (нині Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського) Валентин Ніколаєв та його заступник Михайло Рудинський змогли врятувати частину приватного зібрання: 235 картин, 332 вироби з фарфору, 72 одиниці старовинної зброї, 58 книг із мистецтва, 25 ікон, 70 предметів із срібла та бронзи, родинний архів. І це була невелика його частка, адже, за спогадами В. Ніколаєва, приміщення панського будинку буквально переповнювали дорогі зразки. Врятовані предмети поповнили збірку музею, найкращі з них експонували в Картинній (образовій) галереї, яка функціонувала на правах його відділу. На жаль, взимку 1919 року згорів білокам’яний палац Кочубеїв у Диканьці, а під час Другої світової війни – втрачено архів родини та значну частину вивезених речей.

До унікальних реліквій, що мають палацове походження і зберігаються у фондовій збірці музею, належить рідкісна двотомна праця нумізмата й археолога Бернгарда Карла фон Кене «Описание музеума покойного князя Василия Викторовича Кочубея (составлено по его рукописному каталогу) и исследования об истории и нумизматике греческих поселений в России, равно как царств: Понтийского и Босфора Киммерийского» 1857 року.

Книги виглядають солідно, але витончено, завдяки стриманому оздобленню. Палітурки складені: корінці шкіряні з гарячим тисненням золотою фольгою, кришки картонні, обклеєні сіро-зеленим коленкором з блінтовим тисненням (рослинно-геометричний узор-рамка). Обріз золочений. Різноманітні види декорування та золочіння виконували на замовлення для приватних бібліотек. Загалом ручне, а тому дороге, оформлення книг підкреслює високий статут власника книгозбірні.

Про провенієнцію свідчить власницький знак Кочубеїв, уміщений на передньому форзаці у верхньому куті – екслібрис-наліпка, що за типом відноситься до гербових. Рід Кочубеїв користувався трьома гербами: дворянським, графським та князівським. Родовий знак, уміщений на екслібрисі, відповідає князівському гербу 1831 року. Уточненням слугує напис «Диканьская библиотека».

Василь Вікторович (1812 – 1850), другий син згаданого вище Віктора Павловича, не став впливовим політиком, хоча й багато років служив у Колегії іноземних справ. Ще у дитинстві, перебуваючи в Одесі за станом здоров’я, захопився нумізматикою та став колекціонувати монети. Знайомство з «хранителем» бібліотеки й «мюнцкабінету» в Ермітажі Генріхом Келером перетворило звичайне захоплення у справу всього життя, у якій він став справжнім фахівцем. Цікаве у цьому відношенні архівне свідчення (зберігається в ПОДА) про лист 14-річного сина до батька, де Василь повідомляє про доставку декількох медалей (так тоді називали монети), серед яких 14 виявилися фальшивими.

За своє коротке життя Кочубей зібрав значну колекцію монет Боспорського царства й грецьких міст-колоній (Ольвії, Пантікапеї), яка за кількістю і рідкістю примірників уважалася кращим приватним зібранням у Російській імперії. Її опис він готував, починаючи з 1845 року, спільно зі зберігачем нумізматичного відділу Ермітажу Бернгардом Кене. До неї вдалося виконати відтиски цих монет на 20 таблицях у Парижі. Після смерті Василя Вікторовича вдова Олена Павлівна запропонувала продовжити роботу над зібранням чоловіка Б. Кене. У 1857 році це дослідження було видане за кошти княгині тиражем 100 примірників, тому у продаж не надходило. Автора відзначили рідкісною нагородою – іменною медаллю, а унікальна колекція Кочубея розчинилася у музеях Петербургу і Москви, деякі монети зберігали нащадки. Але доля їх залишається невідомою. Однак, збережений у музейній збірці двотомник дарує унікальну можливість ознайомитися зі збіркою монет Василя Вікторовича.

Підготували Оксана Сулима, завідувач сектору; Васецька Олеся, старший науковий співробітник

20 05 30 kochubey01

20 05 30 kochubey02

20 05 30 kochubey02

20 05 30 kochubey05

20 05 30 kochubey05

20 05 30 kochubey0420 05 30 kochubey07

20 05 30 kochubey08