З історії одного експонату (дзвін Кизикермен)

Поміж багатьох експонатів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, в залі, що розповідає про історію Полтавщини XVIII ст., привертає увагу величезний дзвін. Це – Кизикермен, свідок сили і величі та військових здобутків козаків Полтавського полку наприкінці XVII ст. На цей час Україна вже понад 40 років перебувала у складі Московської держави, якою на той час правив молодий та енергійний, сумнозвісний в історії України цар Петро І, котрий уважав за необхідне розширення кордонів свого царства й вихід його до морів, у тому числі й до Чорного. Ключі до останнього, на думку молодого правителя, лежали в Азовській фортеці. Тому, щоб заволодіти ними, і було організовано два походи у 1695 та 1696 рр.

Перший із них виявився невдалим для Петра. Військові дії під Азовом стали провальними для війська, котре очолював сам цар. Однак, разом із походом на Азов, інше військо, під орудою гетьмана Івана Мазепи та боярина Бориса Шереметєва, виконало своє завдання з честю, здобувши перемогу. Завдання цього війська полягало лише в тому, щоб відволікти татарську орду, не дозволивши їй прийти на допомогу обложеним в Азові туркам. Але в результаті воно отримало чимало значних перемог, серед яких і було взяття штурмом (серед кількох інших) турецької фортеці у пониззі Дніпра – Кизикермен. До неї очолювані І. Мазепою козацькі полки підійшли 24 липня 1695 р., тим самим розпочавши облогу її укріплень. А, наступного дня, у ніч із 25 на 26 липня, з четверга на п’ятницю, розпочався штурм. Фортецю обкопали шанцями, обставили плетеними, заповненими землею кошами, оточили гарматами, мортирами, зусібіч розташували піхотні полки, а ранком 26 липня — розпочали артилерійський обстріл укріплень, продовжуючи його безперестанку протягом п’яти днів – аж до вівторка наступного тижня. Одночасно робили таємні підкопи під стіни, в які закладали і підривали порох та вибухові речовини, знищуючи таким чином турецькі укріплення. Особливий жах серед обложених викликали козацькі гранати.

Не витримавши шаленого обстрілу міста, після того як козаки за допомогою підкопу зруйнували наріжну башту й увірвавшись до фортеці, розпочали рукопашний бій, що тривав близько п’яти годин, уже надвечір обложені турки дали знати, що здаються. Найбільше відзначилися під час штурму та взяття міста Кизикермен козаки Миргородського і Полтавського полків, очолювані полковниками Данилом Апостолом та Павлом Герциком.

Саме на згадку про славну перемогу, після повернення з походу, полтавські козаки вирішили із захоплених у бою турецьких гармат та інших металевих речей відлити величезний дзвін для головного храму міста – собору Успіння Пресвятої Богородиці в Полтаві. Витрати на відливку взяв на себе полковник Павло Семенович Герцик. Відливав дзвін київський майстер-ливарник Афанасій Петрович. Зовнішню поверхню дзвону прикрасили різними рельєфними зображеннями й написами, у тому числі віршем відомого українського поета доби бароко, полтавця і протопресвітера Успенського собору Іоанна Величковського. У вірші розповідалася історія дзвону та згадувалося про здобутки полтавського козацтва. Декорований дзвін і зображеннями Божої Матері, Хреста та герба полтавського полковника Павла Герцика.

Тривалий час дзвін був головним для міста – скликав на службу, бив на сполох, вів відлік часу, аж до першої половини ХІХ століття, коли замовк через тріщину. До 1864 р. він, уже пошкоджений, ще знаходився на дзвіниці, а в квітні 1876 р. його зняли і поставили поряд із нею. У 1890 р., за ініціативою настоятеля Успенського собору протоієрея Миколи Уралова, було піднято клопотання про переливання пам’ятки зі збереженням усіх написів та зображень. Ініціатива була підтримана єпископом полтавським Іларіоном. Виконання ливарних робіт здійснювалося коштом полтавської поміщиці Тетяни Олександрівни Старицької на московському заводі М. Д. Фінляндського. 15 жовтня 1890 р. дзвін у присутності М. Уралова було перелито, а 8 грудня цього ж року його привезли до Полтави.

До 1930 р. дзвін Кизикермен знаходився на дзвіниці Полтавського Успенського собору, звідки він потрапив на склад Рудметалторгу і мав бути переплавлений. Саме з цього складу славетний дзвін було викуплено Полтавським державним музеєм за 550 карбованців, а 15 січня 1930 р. його внесли до списку пам’яток ливарного мистецтва, як об’єкт першої категорії. Однак пригоди дзвону на цьому не закінчилися. У 1941 р. разом із обладнанням Полтавського паровозоремонтного заводу, за безпосередньої участі директора підприємства Т. В. Гайового, дзвін евакуювали до Сибіру. Повернувся він до Полтави лише у 1952 р., а 1964 р. його розмістили в експозиції музею. І з того часу ця унікальна пам’ятка знаходиться в експозиції музею.

Володимир Мокляк

20 05 27 kyzykermen01

20 05 27 kyzykermen01

20 05 27 kyzykermen01