На сьогодні серед музейних зібрань України збереглося дуже мало предметів, котрі можна безпосередньо пов’язати з гетьманом Іваном Мазепою та людьми, які оточували його. Одним із таких експонатів є дзвін, що прикрашає 10-ту залу Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Він невеликий, висотою 69 см, а діаметром – 67 см. Виготовлений із мідного сплаву, у верхній частині розміщено напис: «Месяца оттоврия дня 8 року 1704», обрамлений стилізованим рослинним орнаментом. Нижче напис: «Отменил сей звон раб Божий Федор Иванов за отпущение грехов своих до села Жуков до храму Покрові Пресвятія Богородиці» (обидва тексти подано за сучасним правописом) та стилізовані розетки. З одного боку – рельєфне зображення Богоматері, з іншого, під згаданим написом, – герб полтавського полковника Федора Івановича Жученка.

Герб являє собою щит, де в центрі зображене пробите навхрест стрілами серце, увінчане стилізованим зображенням корони, по боках якого крилаті грифони, що стоять на задніх лапах, а внизу – зображення ангела (?). У верхній і нижній частинах герба розміщені трикутником ініціали полковника Ф. І. Жученка – «И», «Ф», «Ж».

Ф. І. Жученко належав до старовинного полтавського козацького роду, в 1649 р. був реєстровим козаком Петрашової Полтавської сотні. Займав полковий уряд кілька разів — у 1659–1661, 1670–1672, 1679–1681, 1687–1689, 1689–1691 рр., а в 1692–1693 рр. згадувався як «значний і заслуженій войсковий товариш», 1708 р. – «знаменитий в Войску Запорожском товариш». Був противником І. Виговського, підтримавши сторону Ю. Хмельницького. Вперше обраний полтавським полковником у липні 1659 р. після того, як Кирик Пушкар, що займав цю посаду, виявився зміщений полтавцями за підтримку І. Виговського. Разом із Юрієм Хмельницьким перейшов на бік Польщі і, хоча згодом був прощений, все ж таки втратив полковництво. Вдруге став полковником за гетьмана Дем’яна Многогрішного, з падінням якого у 1672 р. знову втратив полковництво. У 1678 р. брав участь у Чигиринських походах, де був тяжко поранений під час облоги Чигирина.

Серед володінь Ф. Жученка була належна йому «здавна» «січ» на р. Орелі, на яку 1680 р. він отримав підтверджувальний універсал. У 1682 р. брав участь у розмежуванні земель між «великоросійськими та малоросійськими», а після Другого Кримського походу 1689 р., разом із гетьманом І. Мазепою, в складі старшинської делегації їздив до Москви, де невдовзі разом із усіма склав присягу на вірність царю Петру. 1697 рік ознаменувався для Ф. Жученка придбанням нових земельних володінь – купівлею сіножаті й лук на р. Тагамлик, де він оселив слободи Федорівку, Тагамлик та Лукіщину. Помер близько 1709 року, останній документ – духовна, датована 3 серпня 1709 р.

Мав тісні родинні зв’язки з іншими старшинськими родинами. Одна з його дочок була одружена з В. Л. Кочубеєм, друга – з полковником І. Іскрою.

Село Жуки, до церкви якого було пожертвувано дзвона, здавна належало родині Жученків. Проте відомо лише, що 1680 р. Ф. І. Жученко отримав універсал гетьмана І. Самойловича на володіння селом, що згодом, за участь Жученка у Кримських походах 1687 і 1689 рр., був підтверджений І. Мазепою, а 20 вересня 1690 р. – царською грамотою. 5 грудня 1708 р. датовано універсал гетьмана І. Скоропадського, яким останній підтвердив «пану Федору Ивановичу Жуку, знаменитому в войску запорожском товарищу» право на володіння Жуками. Після смерті Ф. І. Жученка село перейшло до складу володінь роду Кочубеїв.

Зараз невідомо точно, як потрапив дзвін до музейного зібрання. Можна лише здогадуватися, що його привезли до Полтави після руйнування церкви, котра, до того ж, була певний час усипальницею Кочубеїв (зокрема, тут був похований полтавський полковник Василь Васильович Кочубей).

Дзвін, як вочевидь унікальна пам’ятка бронзоливарництва, є не лише художньо виконаним культовим церковним аксесуаром, а й одним із речових свідків давньої козацької історії Полтавщини. Варто згадати, що голос саме цього дзвону тривалий час слухав відомий козацький літописець Самійло Величко, який проживав на схилі літ у Жуках. На сьогодні – це чи не єдиний артефакт, котрий, окрім знаменитого «Літопису», можна безпосередньо пов’язати із його ім’ям.

В. Мокляк

20 06 06 dzvin0120 06 06 dzvin01

20 06 06 dzvin03

20 06 06 dzvin03