Невідома нагорода Івана Шемякіна

У збірці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, що комплектувалася науковцями понад століття, міститься чимало унікальних предметів. У спортивній колекції це, зокрема, медаль одного з найвідоміших борців світу початку ХХ ст. Івана Васильовича Шемякіна (1877 – 1953), дворазового чемпіона світу з французької боротьби. Він був непереможним на кращих аренах Москви, Петербурга, Вільно, а ще Буенос-Айреса, Ріо-де-Жанейро, Монтевідео, Парижа…. Продовжував вражати своєю міццю знаменитий спортсмен і надалі, коли переїхав з родиною до Полтави у 1916 році. Нагорода єдина, однак, безсумнівно, найперша й з цікавою «історією». Адже, датується 1898 роком. А він, як відомо, є першим у професійній кар’єрі атлета. Важливий і вигравіруваний напис на її зворотному боці: «И.В. ШЕМЯКИНУ І ПРИЗѢ ЗА ПОДНИМАНІЕ ГИРЬ 26 ІЮЛЯ».

Перемоги «грози чемпіонів» під час довгострокового турне країнами Європи й Америки у 1904 – 1907 роках над непоборними атлетами: Юкіо-Тані, Нурлою, Якобом Кохом, загальновідомі. Історики спорту відзначають також його тріумфи на чемпіонаті світу 1913 року над Миколою Вахтуровим та Іваном Заїкіним, а також зустрічі, які закінчувалися внічию зі знаменитим Іваном Піддубним. Таких значних успіхів Іван Шемякін зумів досягти поступово й гирьовий спорт у цьому відношенні відіграв особливу роль.

Самостійні заняття з гирями та металевими предметами він розпочав у п’ятнадцятирічному віці, працюючи у майстерні Миколаївської залізниці Санкт-Петербурга. Одного разу випадок привів його до атлетичної арени Петербурзького адміралтейства. Тут він, незважаючи на невдачі, тривалий час тренувався на гімнастичних снарядах. І хоча гімнастом, маючи зріст 193 см, так і не став, однак спритності та координації в рухах, як визнавав сам атлет, йому додали саме гімнастичні вправи. Під час занять молодого Шемякіна помітив професійний гирьовик Іван Лебедєв (відомий пропагандист важкої атлетики, організатор чемпіонатів боротьби, пізніше – видавець і редактор спеціалізованого спортивного журналу «Геркулес», автор підручників), який підбирав для знаменитого гуртка аматорів атлетики Владислава Краєвського здібних, атлетично розвинених юнаків. Шемякін на першому ж занятті відчув, що нарешті потрапив у потрібне місце. Однак тренувався найбільше з гирями – у боротьбі був зовсім незграбний! Тому й перших успіхів він досяг у гирьовому спорті: на змаганнях Санкт-Петербурзького велосипедно-атлетичного товариства у 1899 році завоював перший приз; на Всеросійському чемпіонаті – третій приз.

Згадана медаль завойована Іваном Васильовичем на змаганнях Стрельнинського товариства велосипедистів-любителів, третього за величиною серед петербурзьких товариств велосипедистів. До речі, нічого дивного в цьому факті немає. Адже, в кінці ХІХ ст. у Росію з Європи та Америки прийшла справжня «велосипедна лихоманка». Багаточисельні велотовариства, що виникали у багатьох містах, пропонували різноманітні гонки за участю місцевих та іноземних професійних спортсменів на іподромах, дорогах чи циклодромах (треках). Стрельнинське товариство велосипедистів-любителів (за назвою елітного столичного передмістя) побудувало у 1894 – 1896 роках один з найбільших і найкращих асфальтових циклодромів у Росії довжиною понад 300 м з дуже крутими віражами та двома трибунами. З часом з’явилися приміщення для відпочинку, танців, літній театр. У перерві між заїздами для багатолюдної публіки виступали запрошені борці, перші футбольні команди, відбувалися змагання з перетягування канату тощо. Саме під час таких «видовищ» Іван Васильович міг вибороти свій перший приз у далекому 1898 році…

У Полтаві спортсмен прожив майже сорок років. Тут він заснував так звані Шемякінські купальні, де за невелику плату можна було отримати повний комплекс оздоровчих процедур, проводив заняття, виступав перед публікою разом з дружиною, у 1930-х роках працював спортивним тренером та суддею, виступав з лекціями, в окупаційний період створив театр Вар’єте, у післявоєнний час влаштувався на посаду тренера, але секції важкоатлетів. Вцілому, ці роки були дуже непростими для знаменитості. У новій радянській державі досягнення спортсмена, здобуті за реакційної монархії, багатьох дратували, а його нагороди дехто наважувався називати дурними цяцьками, «які начепили йому пани» (цитата зі статті газети «Робітник Полтавщини» за 16 лютого 1929 року).

Зазначимо також, що стосовно долі великої кількості спортивних трофеїв Шемякіна існує усталена думка, що вони втрачені в «полтавський період»: частину з них Іван Васильович, ймовірно, змушений був продати чи обміняти на продукти у 1946 – 1947 роках, решту – вилучили представники міськвиконкому та МВС міста Полтави після його смерті. Тому їх місцезнаходження на сьогодні невідоме.

20 05 30 shemyakin01

Іван Васильович Шемякін (4-й у 3-у ряду, зліва направо) на чемпіонаті боротьби в Казані. 1911

20 05 30 shemyakin02

20 05 30 shemyakin02