У музеї яких тільки не буває гостей. І мова не лише про українських відвідувачів, а й іноземних…
Того зимового ранку під стінами найбільшої скарбниці краю стояв чоловік. Його бажання потрапити до середини відчувалося на відстані. Однак музей було зачинено. Після ввічливого звертання і пояснення, що сьогодні – ніяк, чоловік, а це був турист з Токіо, помітно засмутився.
- Тільки один день у Полтаві.
- Давайте, я щось спробую зробити.
За кілька хвилин, після переговорів з адміністрацією, у супроводі співробітників музею чоловік таки увійшов до споруди. Здається нічого не могло перервати монологу науковця. Ба, ні! Спільних тем виявилося насправді багато: обладунок самурая, східна зброя в колекції, матеріали про переселенців… і зовсім несподівано – Кокі Тайхо.
- О, Кокі Тайхо! Хто ж його не знає? Це наш національний символ.
- У нас в країні тільки фахівцям відоме це ім’я. У нього український родовід. Його дідусь і батько, Карпо й Маркіян Боришки, з села Рунівщина Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (нині Зачепилівського р-ну Харківської області).
- Це дивовижно!..
- Родина переїхала до Сахаліну у кінці ХІХ ст. у пошуках кращої долі. Маркіян виріс і одружився з японкою Кійо Ная. За кілька років після народження наймолодшого Кокі, батька у 1943 році спочатку заарештувала японська таємна поліція, затим – радянська влада. Зі своїми дітьми він ніколи більше не бачився…
Того дня, пам’ятаю, почувалася з японським туристом майже «землячкою».
Сьогодні ж, 29 травня, людині-легенді Кокі Ная (українське ім’я – Іван Боришко, 1940 – 2013), улюбленцю публіки, видатному японському сумоїсту ХХ ст. виповнилося б 80 років. Його фантастичні спортивні успіхи 1960-х років Японська держава відзначила у 2015 році, коли нагородила його титулом Почесного громадянина Японії (посмертно), єдиного з числа 800 сумоторі.
Уже в 1960 році цей велетень зі зростом 183 см та вагою близько 140 кг увірвався в найвищий (з шести) дивізіонів професійного сумо – макууті, завоював найпрестижніший трофей – «Імператорський кубок» та отримав звання одзекі. Менше, ніж за рік Тайхо (псевдонім (сікона), наданий вчителем; означає «Птах») здобув перемоги у двох турнірах поспіль та отримав найвищий ранг у світі сумо – йокодзуна, ставши наймолодшим йокодзуною за всю його історію. Серед життєвих рекордів Кокі того часу – абсолютна перемога на 8-и турнірах (покращений лише в 2015 році йокодзуною Хакухо Рє); серія із 45-и безперервних переможних поєдинків 1968 року, яку припинила прикра суддівська помилка, дещо пізніше названа глядачами «помилкою століття»; 32 (!) Імператорських кубки. Також Тайхо єдиний сумоторі, який перемагав у макууті 12 років.
У 2011 році посол України в Японії вручив Кокі Тайхо, який тоді вже важко хворів, орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Звісно, стати найвидатнішим йокодзуною ХХ ст. Кокі допомогли не лише батьківські гени, а й наполегливість та працелюбство. На початку шляху він важив лише 75 кг. З такою бойовою вагою майбутнього в сумо у нього не було. Однак під усмішки ровесників він вперто ступав у дохьо й жодним місцевим божествам спуску не давав, а... мовчки перемагав завдяки техніці. В сучасній Японії його спортивну історію наводять як приклад для наслідування.
Фото з сайту https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2622422-ekodzuna-ivan-borisko-tajho-koki-1-na-berezi-zatoki-terpinna.html