Козацька ікона Покрови

У запорозьких козаків був особливий культ Богородиці-Покрови як заступниці та захисниці від ворога. Головну січову церкву завжди іменували на честь Покрови. Її ікона знаходилась в кожному козацькому курені. Зображували Покрову й на хоругвах, під якими козаки виступали в походи. Саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня, на козацькій раді січовики щороку обирали собі кошового отамана.

Особливе пошанування Покрови Богородиці збереглося, коли козацтво створило свою державу – Гетьманщину. Тоді виникає й новий тип ікони - "Козацька Покрова". На ній під покровом-омофором Богородиці іконописці розміщують українських ієрархів, гетьманів, старшину та значних козаків. Донині в українських музеях ікон типу "Козацька Покрова" вціліло лише трохи більше десятка.

Тенденція «незалежницького» мислення запорожців відбилася в покровський іконі з Запорожжя, на якій зображено останнього кошового отамана Петра Калнишевського, козацьку старшину, суддю, писаря. Композиція цієї ікони різниться від більш ранніх українських «Покров» західного типу «Богоматері Милосердної» та від зображення «Покрови» як явлення Богоматері у Влахернському храмі, поширеному у російському іконописі, а звідти «Покровах» Гетьманщини. Спільним з останнім варіантом є тільки двоярусна композиція. Богородицю зображено з плащем і омофором на хмарах в оточенні святого Миколая й архистратига Михаїла – патронів Січі – на верхньому ярусі та запорозьких козаків – на нижньому. Козаків розділено зображенням військового кунтуша й гармати на дві групи, але на цьому подібність вичерпується. Тут немає Романа Солодкоспівця, Андрія Юродивого та його учня Епіфанія, зображень царя з царицею або духовних осіб. Із уст кошового отамана Петра Калнишевського у напрямку до Богородиці линуть слова: «Молим, покрий нас чесним своїм покровом і ізбави нас от всякого зла». Вище голови Богоматері – другий напис: «Избавлю и покрою люди моя…»

Козацька старшина спілкується з Богородицею без посередництва як православного духівництва, так і православного царя. Явне ігнорування духівництва на іконі нагадує про усталену на Запорожжі практику, коли саме кіш мав останнє слово у розв’язанні будь-яких церковних питань, а «вилучення» з кола іконних персонажів царя і цариці нагадує про гострі конфлікти між запорожцями та імперським урядом в останні роки існування Січі.

Оригінал ікони, написаний у 1770-х рр. ХVІІІ ст., до нашого часу не дійшов. Збереглися копії. Одна з копій (картон, левкас, олія; 51х37 см) експонується у меморіальному будинку-музеї Д. І. Яворницького у Дніпрі. Її 1905 р. відомий історик замовив з ікони, що знаходилася в церкві у м. Нікополь, яка вважається оригіналом [3]. Того ж року Д. І. Яворницький передав нікопольську ікону до Катеринославського обласного музею ім. О. М. Поля (нині Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького). Подальша доля ікони не відома.

Ще одна копія останньої Січової «Покрови» — невелика акварель, виконана художником Миколою Погрібняком 1908 р., знаходиться у Дніпропетровському художньому музеї.

Третя – копія 1836 р. (дерево, олія; 50х34 см) з оригінальної січової ікони, про що свідчить напис на звороті: "Копія старовинної ікони, що знаходилася в Запорозькій Січі, а тепер в цілості перебуває у с. Покровському, що колись було Січчю. Написана копія 1836 р. Одеському товариству історії та старожитностей". Зберігається у фондах Одеського історико-краєзнавчого музею.

Четверта знаходиться у приватній збірці Олени Отт-Скоропадської, яка успадкувала її від батька – гетьмана Павла Скоропадського.

П’ята (метал, дерево, олія; 53х36 см) є власністю Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) ім. Миколи Ярошенка. Копія, зроблена у 1886 р., була придбана музеєм у 1990-х рр. Зараз ікона експонується у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Внизу ікони напис: «Копія с запорожской кисти скопирована 1886 г. 20 сентября стараниями церков[ного] стар[осты] Никифором Кондр[атьевичем] Бурдимовым». Никифор Кіндратович Бурдимов - нікопольський купець, нащадок козацького роду.

Ім’я Никифора Бурдимова спливло серед епістолярної спадщини Дмитра Яворницького. У листі до відомого історика та музейника до Санкт-Петербурга 17 вересня 1887 р. купець звертався з проханням порадити йому, як краще розпорядитися родинними документами: «Я вторично осмеливаюсь просить Вас на счет моих дедовских документов, которые Вы изволили лично видеть и читать уменя в доме, и Вы советовали мне представить их для Потомства, то покорнейше прошу Вас не поставте себе в труд указать мне ход дела, к кому мне обратиться с моими документами, за что буду Вам премного благодарен». Д. І. Яворницький, можна сподіватися, і порадив онуку полкового старшини зробити копії з оригінальних документів, які згодом завдячуючи відомому історику та продовжувачам його справи, збереглися.

Можливо Д. І. Яворницький 1905 р. і звертався саме до Н. К. Бурдимова, або представників його родини, з проханням подарувати або продати для музея ікону Покрови, що знаходилася у Нікопольській Свято-Покровській церкві, новозбудованій у 1796 р. коштом мешканців містечка. За логікою жертводавцем був і дід купця Петро Григорович Бурдим, козацький старшина останньої Запорозької Січі, а згодом – городничий Нікополя.

Можемо припустити, що і так звана «полтавська» копія писалася з нікопольської ікони кінця ХVІІІ ст. (оригіналу), як і варіант для Д. І. Яворницького.

Дивним чином долі ікон та долі людей переплелися.

Підготувала Власенко І. О., ст. наук. співробітник відділу етнографії

20 06 02 ikona