Народне квітчання

 Квітчання, прикрашання помешкань рослинами, має глибокі корені. Здавна дерева та кущі були доступними для прикрашання нашими пращурами адже це не потребувало особливих зусиль та знарядь, необхідні матеріали було довкола. Основні типові форми українських флористичних композицій − пучок або букет, вінок, хрест, гірлянди, піраміда, куля, ряджені у рослинний матеріал. У календарній обрядовості українців рослинні композиції готували впродовж усіх пір року. Форма букету та композиції в посудині втілені в таких обрядових предметах, як новорічна вишня, пізніше ялинка, дідух, букетики вербових гілочок, польових квітів та різнотрав'я на Трійцю, Спаса, клечання, весільне гільце, весільна шабля або меч, композиції з калини. Форма гірлянди представлена у весільний арці та оздобленні весільного короваю, повноцінною окремою формою виступає вінок.

У давнину Новий рік святкували навесні. Вишню ставили не напередодні свята, а ще восени садили з коренем у дерев’яну діжечку з землею, поливали теплою водою, а в березні з’являвся білий, біло-рожевий вишневий цвіт, що за ним визначали врожайність, а дівчата пророкували собі долю: вийдуть заміж чи ні. З плином історії дата свята перемістилася на зиму, а в оселях вишні замінили ялинками.

Напередодні різдвяних свят зі стеблин обрядового (першого зажинкового чи останнього обжинкового) снопа формували дідух, символ урожаю, добробуту, багатства, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду.

Букетики чи в’язочки вербових гілочок освячують в Україні на Вербну неділю, за тиждень до Великодня. Повертаючись додому із церкви, господарі поспішали одразу висадити кілька лозин на городі або у полі для багатого врожаю. клали під образами як оберіг від злих сил, також з освяченими гілками обходили бджільники, щоб бджоли роїлись, а стайні та кошари, щоб худоба була здорова. Існував звичай бити один одного такими лозинами, аби передати життєву силу верби, а також кидати освячені вербові котики в кашу, щоб перейняти їх весняну енергію. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.

Клечання (прибирання оселі зеленню) у традиційному світогляді українців — це символ водночас і життя, і зв’язку з предками. Зелену неділю вираховують як сьому неділю після Великодня. Зазвичай Трійцю святкують в червні, однак бувають випадки, коли вона припадає і на травень. На межі весни і літа мимоволі радієш від буяння зелені й квітів. Як щороку оновлюється зелень, так і християнська душа оновлюється Святим Духом.

Напередодні йшли до лісу та ламали гілки клену, ясена, липи, дуба, горіха, щоб прикрасити ними хату, ворота та хлів. Підлогу встеляли травою.

Букетики формували з квітів і трав (любисток, м’яту і татарське зілля) для освячення на Трійцю, Спаса, Стрітення (з колосків та сухих квітів) та інші свята календарного циклу.

Гільце − декороване деревце, важливий символ весільного дійства. Для його створення обирали галузку дерева не лише з трьома, а й з п’ятьма розгалуженнями. Три гілочки символізують поділ Світового Дерева на три світи і єдність роду. Щоб це гніздо стало затишним для молодої пари, гільце прикрашали зіллям і квітами, які мали забезпечити щастя нареченим.

Кущ калини вважався «весільним деревом» і був обов'язковими учасником святкового обряду. Його гілками прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки. Якщо весілля справляли навесні, хату прикрашали калиновим цвітом. Якщо весілля справляли восени, − червоними кетягами.

Поширеною флористичною формою є вінок − це головний убір з листя, бадилля, гілок і квітів, має форму обруча, в Україні його плели з живих, сухих та штучних квітів. Починали носити вінок українські дівчатка з трьох років. Перший виплітала мати з чорнобривців, незабудок, барвінку, ромашок. У повному українському вінку має бути 12 квіток. Дівчина прощалася з дівочим вінком в останній день свого весілля. Його виготовляли свашки, дружки, мати нареченої, жінка з родини, до барвінку додавали м’яту, руту, інші трави і квіти.

Також існував вінок відданості, надії, розлуки, чернечий. Серед інших видів виділявся дубовий, ним уквітчували переможців. Терновий вінок був символом страждання. Він також був знаком скорботи за померлим чи загиблим.

Серед обрядових відомі сьогодні різдвяні вінки та урожайні.

На Зелені свята дівчата вили вінки з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітали і полин. До цього дня відноситься обряд «водіння тополі». На Полтавщині для цього обирали найбільш кремезну дівчину, руки їй зав’язували над головою (для зручності до двох палиць), прикрашали різноманітними хустками, стрічками та ховали обличчя віночками, щоб дівчину неможливо було впізнати. Tак вони обходили село, вітаючи усіх односельців, які мали їм за це віддячити, а згодом йшли у поле "тополю" розбирати.

Кожна дівчина напередодні дня Івана Купала плела собі вінка, великого, гарного, яскравого... Купальські ворожіння без нього були просто неможливими. Незаміжні дівчата вірили, що той, хто спіймає її вінка, пущеного на воду, в ніч з 6 на 7 липня, і стане її супутником на все життя.

На Івана Купала молодь наряджала вербу, водила навколо неї хороводи, що символізувало зародження любові, яка отримала благословення від неба. У цю ніч під подушку клали гілочку цієї верби: кого бачили уві сні, той (чи та) і вважав(ла)ся судженим чи судженою.

Інша форма створення флористичних предметів – це гірля́нда − декоративний вінок або шнур, що використовується в урочистих випадках. Первісно гірлянди робили з квітів або листя, часто використовується у поєднанні з іншими формами. В українській народній традиції гірлянда втілена у весільній арці сьогодні, що трансформувалось із давнього квітчання воріт садиб, де відбувались весілля та обплетення квітково-ягідною гірляндою весільного короваю. Ритуальні гірлянди з квітів та гілок дерев використовуються для поминання померлих урочистого пошанування пам’яті загиблих.

Форму хреста можна розпізнати у “квітці” на хаті, у листяних аплікаціях на віконному склі на Зелені свята і весіллі, у хатніх оздобах із польових квітів на Івана Купала. Особливо виділяється мотив хреста на свято Водохреще. Це і великий крижаний хрест, і маленькі заквітчані дерев’яні хрестики на криницях і воротах, і знаки на дверях або стінах, і витончені візерунчасті “хрести” із соломинок на віконних шибках. Цей мотив прихований у різдвяній прикрасі із соломи – “павуку”, де ще проступає форма піраміди. Перехрестя з червоних ниток було в центрі обжинкового вінка та шлюбного барвінкового віночка.

Народні флористичні композиції, задіяні в обрядах, перебували в оселі лише деякий, визначений звичаєм час, проте поновлювалися тієї ж пори щороку, зберігаючи сталість форм. Квітчання було й залишається засобом відділення святкового від буденного, підкреслює особливість свята, створює урочистість.

У повідомленні використані матеріали дослідження Марії Федущак: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv, ілюстрації з інтернет-ресурсів: https://vseosvita.ua/library, http://www.prof-osvita.org.ua/dumky-vholos/919-sohodni-verbna-nedilia-pokhodzhennia-sviata-tradytsii-i-narodni-prykmety, http://about-ukraine.com/svyato-triytsya, https://coollib.com/b/187880/read, https://zaxid.media/news/71307, http://olenasunny.blogspot.com/2011/09/, https://rukotvory.com.ua/en/maystry/mariah-yanko.

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01

20 06 06 kvitchanya01