6 червня 1927 р. трагічно завершилося життя Данила Михайловича Щербаківського

20 06 06 sherbakivskiy016 червня 1927 р. трагічно завершилося життя одного з фундаторів музейної справи – Данила Михайловича Щербаківського. Не витримавши тиску з боку влади, в 49-річному віці він вчинив самогубство.
Спектр досліджень Данила Щербаківського надзвичайно різноманітний: історія, археологія, етнографія, мистецтвознавство, музейна справа, освіта, педагогіка. Ще з юності, під час навчання у Київському університеті імені Св. Володимира, учений захопився пошуком і колекціонуванням цінних, із погляду історичного та мистецького змісту й форми, рідкісних речей, старожитностей. За недовге життя зібрав, класифікував і науково опрацював близько 30-ти тисяч експонатів. Із 1910 р. і до кінця життя він очолював історичний та етнографічний відділи Київського художньо-промислового і наукового музею, був заступником голови Всеукраїнського археологічного комітету, організатором і викладачем Археологічного інституту, членом кількох комісій Української Академії наук. На основі його колекцій створені та функціонують ряд музейних закладів України. Д. Щербаківський був одним із фундаторів Етнографічного товариства в Києві. Раритети, які він зібрав, також представлені у Національному музеї Т.Г. Шевченка, інших державних музеях. Колекції стародруків і рукописних книг, гравюри, портрети, вироби декоративно-вжиткового мистецтва, археологічні знахідки, предмети старовинного побуту науковець зібрав у численних експедиціях.
Перебуваючи на фронтах Першої світової війни, в роки революції та громадянської війни, під час антирелігійних кампаній він урятував від неминучої загибелі сотні унікальних речей.
Від 1902 р. він працював у тісному зв’язку з директором Київського Історичного музею М. Біляшівським, який підштовхнув молодого вченого до систематичних експедицій українськими губерніями для поповнення фондів Полтавського земського та київських музеїв.
У звіті Природничо-історичного музею Полтавського Губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, далі ПКМВК) за 1906 р. вказано, що з метою придбання предметів «зникаючої місцевої старовини» земці запросили Данила Михайловича. Преосвященний єпископ Іоанн дозволив огляд церков єпархії та придбання в них пам’яток для музею. У підсумку досліднику вдалося отримати предмети з Успенської церкви (м. Миргород), Миколаївської, Покровської та Воскресенської церков (м. Хорол).
Данило Щербаківський обстежив 60 населених пунктів Хорольського, Переяславського, Миргородського і Кобеляцького повітів ,що становило близько 30 % площі Полтавської губернії. Етнограф зібрав багаті колекції виробів декоративно-вжиткового мистецтва, предмети побуту та церковні старожитності. Його екскурсія коштувала 432 рублі 28 копійок, з них 150 рублів – винагорода за експедицію.
Інтенсивність збиральницької діяльності дослідника засвідчує список речей, які він передав до Полтавського музею в 1906 р. Список містить 273 позиції, серед яких вагоме місце посідають пам’ятки народного мистецтва. Зокрема, найбільше перелічено тканих, вишитих та вибійчаних виробів: 50 килимів (цілих та фрагментів), 33 рушники (вишитих та тканих), 19 поясів, 29 зразків шиття шовком, хусток, парчі, покривал та інше. Зібрані речі церковного призначення: 35 підрізників, 17 воздухів, поручі, ризи, плащаниця.
Предмети з дерева представлені розписною таріллю, двома чарками, різьбленою іконою з кипарису, двома рамами та трьома люльками. Серед виробів з глини ‒ дві теракотові кахлі та дві люльки, кахляна піч голландської роботи поч. ХVІІІ ст. (з 74-х кахлів).
У зібранні є і металеві вироби: лампада, каламар, три частини олов’яної посудини, олов’яна дошка, покладена під час побудови церкви 1704 р., наконечник списа, чашка та чаша, два мідні хрести, частина кадильниці, кована скринька. Предмети зі скла та порцеляни представляють: три посудини різних форм, порцелянова ваза.
Експедиційні набутки, щоденникові записи та нотатки засвідчують, що в полі зору Щербаківського-збирача перебував практично увесь спектр творів народного мистецтва. Під час екскурсій Україною дослідник став свідком прискорених темпів нищення пам’яток української старовини.
У 1922 р. влада почала забирати з церков усієї України коштовні метали — срібні й золоті вироби. Вже тоді було зрозуміло, що загальна тенденція радянського уряду в національному питанні аж ніяк не спрямована на підтримку української культури. Намагаючись звернути на це увагу громадськості, Д. Щербаківський написав статтю «Культурні цінності в небезпеці!».
Ученого ще за життя називали найавторитетнішим знавцем українського мистецтва, народного побуту, етнології, фольклору, музики, театру, співу.
Починаючи з середини 1930-х рр. і на півстоліття його ім’я було вилучене з вітчизняного наукового дискурсу. Лише в 1960-х рр. про нього знову почали згадувати в Україні, як про видатного вченого, а його архівом, розвідками, збірками користуються науковці для своїх досліджень.

Підготували:
Кондратенко Марина, завідувач відділу,
Сулима Оксана, завідувач сектору

20 06 06 sherbakivskiy02

20 06 06 sherbakivskiy02

20 06 06 sherbakivskiy02

20 06 06 sherbakivskiy02

20 06 06 sherbakivskiy02