Цікавим і оригінальним видом традиційного українського посуду є куманець – кільцеподібна ємність (схожа на бублик) для вина, горілки чи інших спиртних напоїв. Залежно від регіону його могли називати «куман», «куманчик», «охтирський» чи «київський» глечик, «глечик для горілки». Запозичений він був, скоріше за все, у східних народів, оскільки слово «куман» тюркського походження і перекладається як «глек». В українському побуті відомий, щонайменше, з ХVІІ століття як святковий посуд вищих верств суспільства. Але з часом набув широкого розповсюдження і серед простого люду. Особливо часто ними користувалися шинкарі – «вдягали» на руку одночасно кілька куманців із різними напоями і пригощали відвідувачів. Проте у народі «київський» глечик вважали, передусім, ритуальним, святковим посудом. Так на Полтавщині саме з куманця частували спиртним гостей на весіллях.

Майстри-гончарі вміли виготовляти куманці найрізноманітніших форм і розмірів. З більшим чи меншим отвором, на ніжці підставці або з парою ніжок. Носик міг бути виробленим у формі голови тварини чи птаха, ручка – у вигляді ящірки або змії. Всередині отвору нерідко розміщували фігури птахів (наприклад двоголового орла) чи людей (козака з люлькою, лірника тощо). «охтирські» глечики покривали ліпленням, рослинним чи геометризованим розписом.

У наш час, як і століття тому, гончарі-умільці (в тому числі й опішнянські) виготовляють куманці, цей колоритний народний посуд, але вже не для тримання напоїв, а частіше – як сувенірну продукцію.

20 06 10 kumanets01 20 06 10 kumanets02
20 06 10 kumanets01 20 06 10 kumanets01

 

Куманець – колоритний посуд із давнини

Цікавим і оригінальним видом традиційного українського посуду є куманець – кільцеподібна ємність (схожа на бублик) для вина, горілки чи інших спиртних напоїв. Залежно від регіону його могли називати «куман», «куманчик», «охтирський» чи «київський» глечик, «глечик для горілки». Запозичений він був, скоріше за все, у східних народів, оскільки слово «куман» тюркського походження і перекладається як «глек». В українському побуті відомий, щонайменше, з ХVІІ століття як святковий посуд вищих верств суспільства. Але з часом надобув широкого розповсюдження і серед простого люду. Особливо часто ними користувалися шинкарі – «вдягали» на руку одночасно кілька куманців із різними напоями і пригощали відвідувачів. Проте у народі «київський» глечик вважали, передусім, ритуальним, святковим посудом. Так на Полтавщині саме з куманця частували спиртним гостей на весіллях.

Майстри-гончарі вміли виготовляти куманці найрізноманітніших форм і розмірів. З більшим чи меншим отвором, на ніжці підставці або з парою ніжок. Носик міг бути виробленим у формі голови тварини чи птаха, ручка – у вигляді ящірки або змії. Всередині отвору нерідко розміщували фігури птахів (наприклад двоголового орла) чи людей (козака з люлькою, лірника тощо). «охтирські» глечики покривали ліпленням, рослинним чи геометризованим розписом.

У наш час, як і століття тому, гончарі-умільці (в тому числі й опішнянські) виготовляють куманці, цей колоритний народний посуд, але вже не для тримання напоїв, а частіше – як сувенірну продукцію.