Продовжуємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.

Макет церкви Покрова Пресвятої Богородиці (Калнишевського)

Осібне місце у полтавській архітектурі ХХ століття займає дерев’яна Покровська церква (Калнишевського)   унікальний зразок українського народного зодчества. Її спорудили у 1764 1770 роках у місті Ромнах Давид Чорний та останній кошовий отаман Війська Запорізького Низового Петро Калнишевський (Калниш), котрий був відомим меценатом мистецтва, фундатором кількох храмів. Будували церкву будівничі, майстри теслярського цеху містечка Сміли, І. Босик, М. Руденко, С. Дзюба, Т. Тертишник, Т. Лихола. Рідкісним у Покровській церкві був іконостас – чотириярусний, різьблений з дерева, вкритий тонким шаром позолоти. Його прикрашали дерев’яні ж скульптури у повний людський зріст. Автором цього мистецького твору був різьбяр, скульптор С. Шалматов.
За час свого життя Покровська церква була реставрована 1827 року та доповнена прибудовою ризниці у 1850-х роках, яка порушувала первісну гармонійність витвору народного зодчества. До початку ХХ сторіччя храм був однією з головних домінант Ромен. У 1901 році церква була приречена до знищення, адже дерев’яна пам’ятка вважалася не довговічною і замінювалася мурованим храмом. Того ж року археолог, мистецтвознавець, пам’яткоохоронець М. Макаренко задля збереження сторичної церкви здійснив перші дослідження.
Можлива втрата давньої Покровської церкви спонукала полтавського етнографа і краєзнавця, фундатора Полтавського церковного історико-археологічного комітету Л. Падалку до порятунку споруди. 1905 року він дослідив та описав пам’ятку та до 1908 року опікувався долею Покровської церкви у Ромнах, її збереженням та перенесенням до Полтави. У 1907 році архітектор, реставратор, археолог, академік архітектури П. Покришкін виконав точні архітектурні обміри церкви, а М. Макаренко розробив пам’ятокохоронний проект демонтажу для перевезення та реставрації.
Оприлюднення досліджень та популяризація витвору привернули увагу Імператорської археологічної комісії, яка прийняла рішення про необхідність збереження унікальної пам’ятки монументальної архітектури доби українського Відродження. Стараннями Полтавського церковно-археологічного комітету Покровська церква була розібрана і разом з іконостасом перевезена до Полтави. У 1908 році храм постав на новому місці, на території архієрейського подвір’я (тепер це парк військового шпиталю) на розі вулиць Архієрейської (нині вулиця Козака) і Монастирської.
Якщо порятунок іншої дерев’яної полтавської церкви, Спаської, шляхом побудови над нею кам’яного футляра 1845 року є першим прикладом реставрації пам’ятки, то перенесення на нове місце церкви Калнишевського започаткувало пам’яткоохоронні процеси музеєфікації унікальних творів дерев’яного народного зодчества.
Для побудови Покровської церкви використовували дубові колоди, тому міцність будівлі була доволі високою, що зумовило тривалий термін її існування. При перенесенні до Полтави її встановили на кам’яному фундаменті, також деякі бруси замінили. Церква хрещата у плані, п’ятизрубна, з гранчастими раменами просторового хреста, увінчана двозаломними верхами з п’ятьма банями. Композиція храму мала виразну пірамідальну форму – підкреслену підпорядкованість вивершень рамен (віт хреста) центральному четверику з головною банею. Зруби стін були помітно звужені догори, з великим нахилом всередину приміщення. Такий прийом візуально збільшував висоту споруди та підкупольний об’єм. Адже людина, що стояла у середині і дивилася вгору, цього нахилу не сприймала і вважала його природним перспективним скороченням. Тому приміщення здавалося вищим, ніж воно було насправді. Унікальна гармонійність співвідношень мас стін і верхів надавала урочистості та динаміки композиції храму, притаманних кращим зразкам дерев’яного українського зодчества.
Подальша доля врятованої Покровської церкви Калнишевського у Полтаві була сумною. Так, у 1922 році усі церковні цінності вилучили до фонду допомоги голодуючим, в вже 1923 року храм було зачинено і пристосовано під культурно-освітні потреби. П’ять років, з 1924 по 1929, церкву орендувала релігійна громада Полтави. З 1930 року богослужіння припинилися внаслідок передачі церкви у відання Полтавського Державного музею з подальшим її використанням під склад військового шпиталю. На нетривалий період 1941 1943 років церква відновила свою діяльність.  
Великою трагедією для української архітектури стало винищення пожежею церкви Калнишевського 21 вересня 1943 року.
З 1994 році у проектно-дослідницькій майстерні «Храм» під науковим керівництвом архітектора Валерія Трегубова здійснювалася робота з наукової реконструкції Покровської церкви Калнишевського. За наявними архівними матеріалами був виконаний макет видатного твору української архітектури.
Макет дерев’яної церкви Покрова Пресвятої Богородиці (Калнишевського) у Полтаві виконаний з дерева, у масштабі 1:50. Керівники макетування архітектори Т. Койнаш, Ю. Ремчуков, виконавці макету І. Брюховецький, В. Сирота. Габаритні розміри макету 45,4×43,6×61,5 см, час виготовлення 1994 рік.
До 2015 року макет перебував у проектно-дослідницькій майстерні «Храм», 2017 року переданий на зберігання до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Оксана Бєлявська