Роль лісосмуг у боротьбі з посушливими вітрами

Міжнародна спільнота 17 червня відзначає Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами. Цього року він проходить під гаслом «Вирощуємо майбутнє разом», яке символічно підходить до теми нашої розвідки. Адже лісосмуги – це перш за все зелені насадження піввікових, вікових дерев, які можна вважати майбутнім сільськогосподарського поля, яру, балки чи спустошеної рівнини. Призначення таких насаджень дуже широке: захист посівів від суховіїв, чорних бур, поліпшення водного режиму ґрунту й запобігання його ерозії, підвищення врожайності сільськогосподарських культур та покращення на полях мікроклімату, снігозатримання, боротьби з дефляцією та збереження і покращення родючості ґрунтів. Все частіше сухі сильні вітри з’являються на території не тільки Полтавщини, а й усієї України. Нещодавно у Київській області люди могли відчувати на собі їх дію, коли з вітром у повітрі опиняються дрібні часточки ґрунту, це, не наче, справжні пилові бурі. Саме лісосмугам у цьому випадку відводиться основна захисна роль.

Особливість лісових деревонасаджень була відмічена ще 18-19 ст. У той час територія Полтавського краю інтенсивно заселялася, відбувалося землеробське освоєння лісостепу. Цілинні ковилові степи перетворювалися на поля й пасовища. Ліси вирубувалися для будівництва жител та їх опалювання. Місця вирубок розкорчовували і використовували як орні угіддя. Про відновлення лісонасаджень тоді ніхто не дбав аж до 1809 р., коли В.Я. Ломиковський – полтавський землевласник, історик, етнограф, лісомеліоратор, агроном, рід якого має давнє козацьке походження, висадив у своєму маєтку в с. Трудолюб Миргородського повіту (сьогодні це село Шахворостівка Миргородського району) першу лісосмугу з високостовбурних дерев. Уже тоді він визначив, які дерева доцільно висаджувати на берегах водойм, а які на схилах чи у балках. Експериментував з дубами і ясенами, вільхами й осиками, дослідив екологічні властивості п’яти видів тополі і шести видів верби. Підкреслював органічний зв’язок лісу й поля, започаткував новий метод господарювання – поєднання землеробства з посадкою лісових насаджень. Результати введення в своєму маєтку «древопільної» системи землеробства В.Я Ломиковський описав у книзі «Разведение лесе в сельце Трудолюбе», виданої в Петербурзі у 1837 р. Практичним шляхом В.Я. Ломиковський дізнався, що за допомогою лісосмуг можна формувати певний мікроклімат на полях, де культивують сільськогосподарські рослини, що дерева захищають ґрунт від суховіїв, затримують сніг, а опале листя утеплює землю і слугує органічним добривом. Він організовував розширення доріг й дамб, впорядкування їх пішохідними насипами, тут, а також по крутих й пологих схилах посаджено безліч плодових дерев і чагарників. Агрономічна діяльність Ломиковського, точніше його особа, охарактеризована М.В. Гоголем у поемі «Мертві душі» в образі поміщика Костанжогло.

На превеликий жаль, система лісосмуг Василя Яковича, значення яких для степового землеробства важко переоцінити, не збереглася. Не збереглися й створені ним у селах Шахворостівка і Трудолюб чудові дендропарки. Але його робота над визначенням екологічної ролі лісосмуг мала продовження. На сьогодні це один із провідних напрямків галузевої науки.

Діяльність іншого видатного вченого-практика, умілого й всебічно розвиненого дослідника, натураліста О.О. Ізмаїльського лишила по собі слід до нині. На південній околиці с. Дячкове на Диканщині у 1892 р. ним було організовано висадження дерев у полезахисну лісосмугу, яка зараз належить до природно-заповідного фонду Полтавщини і має статус ботанічної пам’ятки природи місцевого значення (1979 р.). Довжина її близько 1200 м., площа – 5 га. Олександр Олексійович брав активну участь у роботі Полтавського сільськогосподарського товариства, був його віце-президентом. Ним розроблені заходи боротьби в посухами – глибокий обробіток ґрунту, снігозатримання; розроблена методика пошарового відбору ґрунту на глибині понад 2 м для визначення вологості, а також буровий інструмент, експонований 1900 на всесвітній виставці у Парижі. Тісна дружба О.О. Ізмаїльського з всесвітньовідомим ученим, організатором науки та вищої школи, основоположником генетичного ґрунтознавства та вчення про географічні зони, класичної агрономії, професором В.В. Докучаєвим зіграла визначну роль у становленні степового землеробства, у вивченні питань структури ґрунту, значенні його обробітку у боротьбі із посухою.

Сьогодні лісосмуги залишаються частіше всього без господаря. Лише третина цих насаджень із загальної площі 19,9 тис. гектарів закріплена за суб’єктами господарювання. Решта площ, – а це майже 13,6 тис. гектарів, перебувають у землях запасу сільських та селищних рад і до цього часу не отримали свого господаря, який би відповідав за їх стан та збереження. Тому вони або перетворюються у зарослі чагарники, або зменшуються у висоті та густині, що призводить до втрати їх основного призначення – створення мікроклімату на полях, зменшення вітрового навантаження на культури (захист від вітрової ерозії), снігозатримка, захист ґрунтів від водної ерозії. Для поліпшення санітарного стану лісосмуг, так само як і для звичайних широколистяних та хвойних лісів, повинні здійснюватися такі заходи їх поліпшення: вибіркові санітарні рубки; суцільні санітарні рубки; ліквідація захаращеності; профілактика виникнення та поширення осередків шкідників і хвороб лісу, боротьба з ними та захист заготовленої деревини від шкідників і хвороб лісу.

Здається, не важливо, хто буде господарем лісосмуги, головне – не втратити вікові наукові надбання наших знаних агрономів, ґрунтознавців, сподвижників лісорозведення та лісової меліорації.

Матеріали підготувала науковий співробітник Чеботарьова Л.В.

20 06 17 lisosmuga01

20 06 17 lisosmuga01

20 06 17 lisosmuga01

20 06 17 lisosmuga01