6 червня громадськість Полтавщини вітала зі щорічним професійним святом працівників засобів масової інформації України. Завдячуючи багатогранності журналістської діяльності, увага до неї не зводиться лише до суто офіційного відзначення конкретної календарної дати. Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського продовжує ознайомлювати відвідувачів сайту з матеріалом про видатних діячів Полтавщини, життєвий шлях яких, тією чи іншою мірою, пов’язаний із професійною журналістикою. Чільне місце серед них заслужено посідає професійний публіцист Симон Васильович Петлюра.

Початок професійної журналістської діяльності майбутнього лідера Української революції Симона Петлюри припадає на 1902 р., коли він вимушено перебував на Кубані. Упродовж 1904–1905 рр. С. Петлюра мешкав у Львові, де друкувався у кількох відомих часописах Східної Галичини («Літературно-науковий вісник», «Записки Наукового товариства імені Шевченка» й ін.). Там він познайомився з М. Грушевським, І. Франком, В. Гнатюком.

У січні 1906 р. разом із Миколою Поршем та Прокопом Понятенком Симон Петлюра виїхав до Санкт-Петербурга редагувати центральне друковане видання Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) – щомісячник «Вільна Україна». Улітку 1906 р. журналіст Петлюра повернувся до Києва і з липня цього ж року він секретар київського щоденника «Рада», а з літа 1907 р. – відповідальний редактор легального тижневика УСДРП «Слово».

На той час Петлюра послідовний (щоби не сказати ортодоксальний) марксист, за що сучасники влучно пойменували його «новим українським Марксом». Від соціал-демократичної до націонал-демократичної ідеї Петлюра перейшов значно пізніше, набувши відповідного життєвого досвіду. Відбувалося це поступово, бо дуалізм політичних поглядів був звичним явищем для тодішніх українських революціонерів, утім, як і для сьогоднішнього українського політикуму.

Друкований орган УСДРП тижневик «Слово» виходив у Києві з літа 1907 р. й успішно проіснував до 1909 р. Газету редагувала колегія, до складу якої входили Симон Петлюра й Микола Порш (уродженці Полтавщини), а також Валентин Садовський та Яким Міхура. Серед членів її колегії найвправнішим журналістом був С. Петлюра. Решта лише починали тоді свою журналістську діяльність.

20 06 17 petlura01

Редакційна колегія тижневика «Слово»:
зліва на право – Валентин Садовський, Симон Петлюра, Ярослав Міхура та Микола Порш.
Автор світлини невідомий, між 1907–1909 рр.

Спершу редколегія тижневика ставила за мету політичне і соціальне виховання українського робітництва та селянства. Згодом «Слово» почало приділяти більше уваги українському національному життю. Основний тягар підготовки газетного матеріалу лежав на редакційній колегії. М. Порш і В. Садовський готували статті переважно з політичної, економічної та національної проблематики. С. Петлюра спеціалізувався на національно-культурних і літературних темах, Я. Міхура – на робітничій проблематиці.

Із редакцією тижневика співпрацювали відомі на той час автори – Д. Донцов, А. Жук, Г. Коваленко, А. Ільченко, С. Черкасенко, Г. Чупринка, Дніпрова Чайка та ін. Тираж газети сягав 1 тис. екземплярів. Для українського друкованого органу це був тоді значний обсяг. Передплатниками «Слова» були, головним чином, члени первинних організацій УСДРП, безпартійна інтелігенція, селянство та студентська молодь. Намагаючись творити перепони видавничій діяльності, колегію видання неодноразово штрафувала поліція, зокрема у червні 1907 р.

20 06 17 petlura02

Титульний аркуш тижневика «Слово» від 13 січня 1908 р.

У десятиліття після поразки революції 1905–1907 рр. погляд С. Петлюри на характер суспільних процесів зазнав глибокої трансформації, що знайшло своє відображення у його публіцистичних працях здебільшого вже у період Першої світової війни. У цей час позиція журналіста й революціонера зазнає зрушень у бік української національної ідеї. Що ж до тижневика «Слово», то в умовах тодішнього політичного режиму він видавався до 1909 р., вимушено припинив своє існування, давши імпульс подальшому розвиткові української преси.