Кожен музей частіше за все починається із колекцій окремих осіб. Великі колекції збирають одержимі ідеєю збереження об'єктів рухомої культурної спадщини чи мистецьких пам'яток переважно непересічні люди. Найчастіше, вони залишають свої надбання у спадок нащадкам, передаючи їх у муніципальні й державні музеї. Музейне меценатство – це надзвичай-но поширене явище другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Повною мірою це стосується й української історії.
Хоча місце меценатству залишається і в наші дні. Саме тому ми повинні бути вдячні тим людям, які доносять до нас скарби минулого й сьогодення, документальну та художню спадщину давніх і сучасних поколінь. Та не кожний дар музею можна кваліфікувати як суто меценатський. Швидше, подарунки музеям окремих колекцій чи надзвичайно вартісних, а також рядових предметів треба розглядати як культурне й історичне жертводавство. Меценати ж своїми дарами створюють якщо не цілі колекції, то окремі значні збірки, котрі лягають в основу музейних зібрань.
Так склалося, що для Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського подібних людей не так багато. І вони претендують на визнання їх фунтаторами якщо не музею, то цілих його відділів чи ключових колекцій. Тож імена таких людей повинні бути загальновідомими...

Матеріали підготовлені науковцями музею
Г. Галян, Р. Прохватілом, О. Удовиченком
і директором музею О. Супруненком.