Герої посульських плавнів

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Війська вермахту так стрімко наступали, що вже 7 липня їхні танки з’являються у передмісті Києва. Із цього дня вважають і почалася Київська оборонна операція військ Південно-Зхідного фронту, яка продовжувалася понад два місяці ‒ до кінця вересня. Вона відбувалася у кілька етапів. Протягом липня вдалося зірвати намагання ворога захопити Київ одним ударом. Від 30 липня до 15 серпня захисники зупинили новий наступ на південно-західних околицях міста і відкинути ворога на попередні рубежі. Але, на жаль, у вересні 1941 р. гітлерівськими військами на північ, південь і схід від Києва було оточено чотири армії (5, 21, 26, 37) Південно-Західного фронту. Нині це територія Чернігівської, Київської, Черкаської та Полтавської областей. Пізніше це оточення отримало назву: «Київський котел».

Частина цих трагічних подій відбулася на Полтавщині, де між містами Лубни та Лохвиця 14 вересня 1941 р. було закрито котел. Тож зупинимось детальніше на перебігу деяких з тих подій.

Основна маса військ Червоної Армії стікалась в район м. Пирятин, де на той час знаходилися штаби 5-ї, 21-ї армій та штаб Південно-Західного фронту. Залишки цих армій недовгий час зберігали організованість і не могли протидіяти противнику. Тому їх дії зосереджувались на спробах вийти з оточення розрізненими групами селами Чорнухинського, Лохвицького, Лубенського районів у напрямку р. Сули. Основна маса військ Південно-Західного фронту проривалася з оточення на ділянці сіл Снітин – Шеки – Хитці – Лучка – Сенча Лубенського та Лохвицького районів. Багато воїнів назавжди залишилися лежати у братських могилах цих сіл та у невідомих могилах на берегах р. Сули. За 10 кілометрів на захід від річки в урочищі Шумейкове гітлерівськими військами майже повністю було знищено штаб Південно-Західного фронту. Воїни, які проривались з ворожого кільця на рубіж р. Сули вважали, що за нею знаходяться частини Червоної Армії, але їх зустрічали гітлерівські кулі. Так, група бійців та командирів близько 70-ти чоловік, яка проривалася у районі не існуючого нині хутора Стінка, який на той час знаходився у лісі між селами Шеки та Хитці переправилась на лівий берег річки, але із боку с. Ломаки в урочищі Холодівщина гітлерівці зустріли воїнів кулеметним вогнем. Зав’язався бій з переважаючими гітлерівськими військами. 42 воїни Червоної Армії полягли у цьому бою. Через кілька днів місцеві жителі поховали загиблих.

Пізніше було встановлено прізвище відважного командира, який повів воїнів у наступ – це батальйонний комісар Черкесов Хасанбі Коншакович.

І таких груп було багато.

Між селами Хитці Лубенського та Лучка Лохвицького районів зав’язався жорстокий бій, гітлерівськими військами при підтримці танків були атаковані бійці та командири Червоної Армії, які виходили з оточення на цій ділянці. В цьому бою загинуло 77 воїнів, відомо, що тяжкопоранених гітлерівці добивали на місці бою. Воїни спочатку були поховані у 3-х братських і 4-х одиночних могилах, а пізніше перепоховані у братську могилу, яка знаходиться у центрі с. Хитці. Тут у братській могилі спочиває 250 воїнів, які загинули у вересні 1941 р. в околицях села при виході з оточення.

З розповідей старожилів у лісі біля села та у плавнях річки Сули загинула велика кількість воїнів Червоної Армії, про що свідчить братська могила у центрі села. І в наш час ентузіасти-пошуковці знаходять останки воїнів в околицях села та прилеглих лісах. Так, у 2008 р. у лісі біля села було знайдено останки двох воїнів, яких було перепоховано з військовими почестями до братської могили с. Шеки. У Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (м. Подольськ) вдалося знайти прізвища деяких воїнів Червоної Армії, які загинули у вересні 1941 р. в околицях с. Хитці:

Борсуков Павло Гаврилович (1899 р.н.) – інтендант 2-го рангу, загинув 20.09.1941 с. Хит­ці при відбитті танкової атаки противника;

Фетісов Олександр Андрійович (1897 р.н.) – інтендант 3-го рангу, загинув 20.09.1941 с. Хит­ці при відбитті танкової атаки противника;

Мухін Микола Панасович (1909 р.н.) – інтендант 3-го рангу, загинув 20.09.1941 с. Хит­ці при атаці на противника;

Сергеєв Іван Миколайович (1905 р.н.) – старший батальйонний комісар, загинув 20.09.1941 в бою за с. Хитці, залишений на полі бою;

Сєдов Олександр Іванович (1907 р.н.) – майор, загинув 20.09.1941 при атаці на противника в районі с. Хитці, залишений на полі бою;

Паркман Рувин Давидович (1908 р.н.) – інтендант 2-го рангу, загинув 20.09.1941 при атаці на противника в районі с. Хитці, залишений на полі бою; Бєлов Михайло Петрович – військтехнік 1-го рангу, загинув 18.09.1941 на березі р. Сули поблизу с. Хитці.

В районі с. Лучка Лохвицького району було організовано переправу, стрілецький підрозділ прикривав переправу частин фронту. Відомо, що на цій ділянці виходила з оточення група воїнів штабу Південно-Західного фронту, яку очолював начальник оперативного відділу штабу фронту генерал-майор Іван Христофорович Баграмян. Бій з гітлерівцями за переправу 20 вересня   1941 р. тривав майже цілий день. Воїни, які загинули при обороні села і переправи і ті, що були розстріляні, спочатку були поховані у 6-ти братських і 16-ти одиночних могилах. У 1949 р. було проведено перепоховання воїнів у центр села.

На даний час у центрі села Лучка у братській могилі поховано 166 воїнів Червоної Армії, із них відомо тільки одне прізвище ‒ це полковник Гавриленко Василь Микитович. Із розповідей місцевих старожилів у плавнях та на луках біля села взимку можна було побачити загиблих воїнів, які повмерзали у лід.

Велика кількість воїнів Південно-Західного фронту проривалась на с. Сенча. Але там на мосту через річку Сулу гітлерівцями було встановлено сильний заслін і багато бійців та офіцерів полягло при спробі прориву через міст. Про це свідчить братська могила у центрі села, у якій поховано 206 воїнів. Спочатку воїни та ті, які пізніше померли від ран були поховані у 6-ти братських могилах на території села.

Ще у 1941 р. на території Сенчанської лікарні, було організовано військовий госпіталь для військовополонених. Лікували їх військовополонені лікарі. Допомогу надавало місцеве населення. Спочатку померлих ховали на території лікарні. У 1950-х роках усі поховання, які були відомі у Сенчі та її околицях, були перенесені у центр села.

І до нинішнього дня у плавнях і болотах річки Сули, у навколишніх лісах лежать невідомі воїни Південно-Західного фронту, які загинули суворої осені 1941 р. виходячи з оточення. Ідуть роки, невпинно відділяючи нас від тих трагічних подій і майже не залишаючи свідків, лише ліси та річка назавжди залишаться безмовними свідками тієї осені. Багато таємниць вони могли б відкрити. Святим обов’язком кожного з нас є зберегти і передати наступним поколінням пам’ять про воїнів, які загинули захищаючи свою Батьківщину.

Олег Скирда,
старший науковий співробітник
Полтавського краєзнавчого
музею імені Василя Кричевського