Духовні Пастирі Полтавського регіону (продовження)

Серйозні зміни в устрої Православної церкви на українських землях відбулися у другій половині ХVІІІ століття за часів Катерини ІІ. Скасування Гетьманщини та залишків українського самоврядування у 1764 році призвело й до остаточної нівеляції церковного устрою.

У1786 році почалася секуляризація церковних земель в Україні. Вона стала формою перерозподілу власності на користь держави і поставила духовенство в цілковиту економічну залежність від державного утримання. Все це стало підсумковим актом перетворення Православної церкви в Україні на складову частину централізованого самодержавного устрою.

Започатковані у ХVІІІ столітті тенденції, розвивалися і в ХІХ, що стало періодом розквіту політики “купночинія” – релігійно-культурної уніфікації за великоросійськими зразками. Російська мова часто примусово запроваджувалась в українських храмах. Посилювався режим жорстокого підпорядкування православного духовенства імперській державній машині. Посилювалося також соціальне та культурне відчуження православного духовенства всіх рівнів від народу. Це відчуження породжувало кризу масової православної релігійності. Зростало невдоволення формалізмом церковного життя, наслідками якого були релігійний індиферентизм або релігійні пошуки православного та протестанського сектанства, ухід у суворий аскетизм і чернецтво.

Прикладом самообмеження, аскетичного життя в Бозі, відданого служіння релігійній ідеї є життєвий шлях преподобного Даниїла Ачинського.

Він народився 12 грудня 1784 року у селі Нові Санжари Кобеляцького повіту Полтавської губернії в козацькій родині. 1807 року молодого Даниїла забрали в солдати. Після 17 років сумлінної зразкової служби (брав участь у війні з Наполеоном, був представлений до офіцерського чину) він раптом вирішив вступити до монастиря, відмовився від родини, став самітником. Військовий суд виніс рішення про заслання його до Нерчинська на роботу в копальнях. До Сибіру Даниїл ішов разом зі злочинцями в кайданах. Був визначений на довічну роботу на Боготольський винокурний завод Томської губернії. Місцевий пристав зненавидів Даниїла і всі найважчі роботи доручав виконувати йому. Даниїл смиренно підкорявся. Пропрацювавши весь день, уночі він молився. Одного разу взимку пристав наказав роздягти Даниїла, посадити на дах і поливати водою. Невдовзі він, а не Даниїл, тяжко занедужав. Щиро розкаявшись, пристав попросив Даниїла простити його і помолитися за нього перед Господом. Незабаром настало видужання. Це дуже вразило пристава, і він почав клопотати про визволення Даниїла перед губернатором. Отримавши свободу, Даниїл оселився в Ачинську у маленькій келії, яку обладнав на подвір’ї одного боголюбивого купця. Жорстоке життя обрав він для себе: постійний труд, аскетизм і молитва. Останні роки преподобний жив у одного селянина в селі Зерцали. Його келія була розміром з труну. Тижні проводив він у такому ув’язненні у постійній молитві. Іноді в сінях займався рукоділлям, але за працю брав лише хліб. Вночі таємно виходив і працював на земельних ділянках бідняків: копав, жав, косив. Будь-яку матеріальну річ він вважав шкідливою для своєї душі. Його одяг давно перетворився на руб’я.

Ніхто не бачив, щоб він їв: часто постився по тижню і більше. Відомо лише, що їжа, яку він вживав тільки надвечір, та й то не щодня, складалася з води, хліба або нечищеної картоплі. Перед їдою він забивав собі за пояс дерев’яний клин, щоб менше їсти. Для смирення плоті носив берестовий пасок, який згодом вріс у тіло. Називати себе “отцем Даниїлом” він забороняв, кажучи, що в нас лише один отець – Господь Бог, а ми всі – брати. Тому звали його “брат Даниїл”. Багатьом з тих, хто спілкувався з Даниїлом, відкривалася його прозорливість. Говорити він намагався притчами і так, щоб зрозуміло було лише тому, до кого він звертався.

Місцеві архієреї, об’їжджаючи єпархію, відвідували Даниїла, бо дуже поважали. Архієпископ Іркутський Михаїл плакав під час бесіди з ним, а від’їжджаючи благав прийняти гроші, але той відмовлявся. Тоді владика подав Даниїлу проскуру, у нижній частині якої були гроші, але старець, не беручи її до рук, відламав верх і сказав: “Владико, ми розділимо її. Верхню частину – мені, а нижню – тобі”. Дивуючись його прозорливості, ієрарх поклонився зі словами: “Прости, брате Даниїле”.

Про милостиню говорив цей старець так: “Краще подавати, ніж брати, а якщо і нічого подати – Бог не вимагатиме. Злидні ради Бога кращі за милостиню, а милість може зробити і незаможний. Допоможи бідному, попрацюй у нього, утіш його словом, помолися за нього Богу, - і так можна виявити любов ближньому”.

У січні 1843 року Даниїл виїхав до Єнісейська, де в жіночому монастирі була його добра знайома – ігуменя Євгенія, яка за його порадою полишила світ. Ще живучи в миру, вона пропонувала у своєму саду облаштувати йому келію, та він відповів: “Ось будеш жити на твердій землі, я до тебе прийду. Ти мене і поховаєш”.

Лише три місяці прожив Даниїл у Єнисейську. 15 квітня 1843 року на 59-му році життя він тихо помер, стоячи навколішках у молитві.

Все місто було на його відспівуванні. Поховали преподобного біля Хрестовоздвиженської церкви, де невдовзі стараннями його шанувальників було збудовано каплицю. (Далі буде)

Підготувала Власенко І. О., ст.. наук. співробітник відділу етнографії

20 06 26 pastyri