Хронологічний екскурс в історію пам’яток вітчизняної політико- філософської та правової думки

 

Правничим фундаментом гарантій громадянських прав і свобод, гарантій життєзабезпечення та сталого розвитку суверенних держав є їх Основний Закон – Конституція. Як правило, Конституція країни декларує цивілізаційну мету відповідної громадянської спільноти, скріплює загальну систему суспільних відносин і цінностей, що має бути обов’язковою для виконання усіма її громадянами.
Багатовікова історія українського державотворення, прагнення Українського народу до самовизначення, до свободи та гідних умов життя знайшли своє відображення у кількох писемних пам’ятках вітчизняної політико-філософської та правничої думки. До уваги відвідувачів сайту віртуальний екскурс сторінками цих пам’яток. Екскурс ілюструє головні здобутки вітчизняного конституційного процесу в період XI–XXI ст.
«Руська правда» (ХІ–XII ст.)
Першим прикладом кодифікації вітчизняного права є «Руська правда» – збірка законів Київської княжої держави (ХІ–XII ст.), укладання якої розпочалося за князя Ярослава Мудрого (ХІ ст.). Документ спирався на звичаєве право, наслідував законодавство германських та англосаксонських держав. За сучасними уявленнями, він містить норми кримінального, спадкового, торгового та процесуального законодавства. Головний акцент зроблено на правах різних соціальних станів та судочинстві. Зі всіх відомих пам’яток ХІ ст. «Руська правда» найповніше відобразила специфічні риси української мови. Оригінал «Руської правди» не зберігся, натомість відомі понад 100 її списків з ХІІІ–XVIII ст. Найбільш поширеною була Синодально-Троїцька «Руська правда» (121 стаття).

20 06 27 konstytuciya01
Синодальний список «Руської правди»

Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 років
Правничі документи, що прийшли на зміну «Руській правді», демонструють постійний пошук на українських землях шляхів, методів, інструментарію для закріплення ключових принципів взаємодії держави та суспільства.
У добу Середньовіччя визначне місце у цьому аспекті посідає кодифікація права Великого князівства Литовського у Литовських статутах 1529, 1566 та 1588 років. Три редакції статутів написані слов’янською мовою й увібрали в себе правові традиції звичаєвого литовського, руського, польського, римського, німецького права, Київської Русі та середньовічної Європи. Статути встановлювали межі князівської влади і захищали права тодішніх суспільних станів. Першою редакцією зводу законів Великого князівства Литовського був Статут 1529 року. Він складався з 13 розділів, поділених на статті, кількість яких коливалася від 230 до 278.

20 06 27 konstytuciya01

Статут Великого князівства Литовського 1529 року

Конституція Пилипа Орлика 1710 року
Український конституціоналізм інколи випереджав законотворчі процеси в Європі. Прикладом такого випередження є конституція Пилипа Орлика 1710 року. В основі документу – угода між гетьманом та Військом Запорозьким про розподіл влади. Цей документ, написаний латинською і руською мовами (преамбула та 16 статей), став відомий як перша новочасна конституція в Європі. Конституція Пилипа Орлика так і не набула чинності, оскільки складалася на чужині, а її укладачі не мали змоги повернутися в Україну.

20 06 27 konstytuciya01

Конституція Пилипа Орлика 1710 року

Конституції Української революції 1917–1921 років
Першою конституцією Української Народної Республіки став документ під назвою «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», ухвалений Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Статут проголошував державну незалежність і територіальну цілісність Української Народної Республіки, рівність прав громадян, демократичні свободи, включав 83 статті, об’єднані у 8 розділів. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана П. Скоропадського.
13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проекти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Вже у 1920-х роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема проект, представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження в сучасній Україні після передачі мандату Президентом УНР у вигнанні Миколою Плав’юком Президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в 1992 році.

20 06 27 konstytuciya04

Проект Конституції Української Народної Республіки 1917 року

20 06 27 konstytuciya04

Проект Конституції Української Держави 1918 року

Конституції радянської доби 1919–1978 років
У радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції – 1919, 1929, 1937 і 1978 років. Хоча вони і проголошували Україну суверенною державою, але фактично служили лише ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму.
Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року закріплювала встановлення радянської форми влади в Україні. В її основу покладено Конституцію Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки 1918 року. Складалася вона з 4-х розділів, 35 статей. Останній розділ конституції встановлював герб та прапор УСРР. В Україні документ відомий лише російською мовою. Із змінами був чинним до 15 травня 1929 року.

20 06 27 konstytuciya04

Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року

20 06 27 konstytuciya04

Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року перевидана українською мовою в Канаді

Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929 року складалася з 5 розділів, 82 статей. Підставою для її прийняття стали зміни в державному устрої після 1919 року: утворення СРСР, проголошення Автономної Молдавської СРР, адміністративно-територіальна реформа. Українська республіка проголошувалася державою робітників і селян, де вся влада належить радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Констатувалися цілковита солідарність з усіма радянськими республіками, добровільність входження до СРСР. Декларувалося, що УСРР входить до складу Союзу як суверенна держава та зберігає за собою право вільного виходу із нього. Конституція визначала герб, прапор і столицю республіки – місто Харків. Була чинною до 30 січня 1937 року.
Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року складалася з 13 розділів, 146 статей. Була побудована на основі Конституції СРСР 1936 року і в цілковитій відповідності до неї. УРСР проголошувалася соціалістичною державою робітників і селян, закріплювалися її політична (ради депутатів трудящих) й економічна (соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва) основи. Декларації про суверенні права республіки різко обмежувались обов’язковістю законів СРСР на території УРСР. Демократичні свободи декларувалися, але фактично не забезпечувалися. У цьому документі вперше на конституційному рівні статус «керівного ядра» всіх організацій трудящих (як громадських, так і державних) надавався компартії. Конституція була чинною до 20 квітня 1978 року.

20 06 27 konstytuciya08

Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року

Конституція України 1978 року – четверта конституція радянської України як квазі-держави. До 27 жовтня 1989 року конституція діяла без змін; протягом 1989–1995 років до її тексту було внесено 24 зміни (6 до проголошення незалежності, решта – після). Більшість статей конституції 1978 року мали декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними законами. Наприклад, гарантією суверенітету республіки нібито була норма на право вільного виходу з СРСР, хоча насправді закону і механізму такого виходу не існувало. Шоста стаття конституції офіційно закріплювала монополію на владу за компартією. Створення інших політичних партій було неконституційним. Документ містив преамбулу, 10 розділів і 171 статтю. Був чинним до 28 червня 1996 року.
Конституція незалежної України 1996 року
Певний час незалежна Україна жила за радянською конституцією 1978 року. Протягом 1991–1995 років до неї було внесено ряд змін та доповнень. З’явилася посада Президента, а документу, який регулював би взаємодію між гілками влади не було. Зрештою 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Основний Закон незалежної держави – Конституцію України.
Документ став важливою віхою в історії вітчизняної політико-філософської і законодавчої думки, правовою основою розвитку сучасної Української держави. У ньому закріплено норми юридичного та політичного характеру, що регулюють базові суспільні відносини: забезпечення прав i свобод людини й умови розвитку держави. Чинна Конституція України складається з 15 розділів, 161 статті.

20 06 27 konstytuciya08

Конституція України 1996 року

Отже, Конституція України 1996 року виникла не на порожньому місці. Традиції українського конституціоналізму мають глибоке історичне коріння, що сягає часового горизонту XI ст. На згадку про прийняття Конституції в Україні щорічно 28 червня святкується державне свято – День Конституції України.