«Ой, на Івана, та й на Купала….»

Давнім і найбільш емоційним літнім торжеством є купальське свято, або Івана Купала. У давнину купальські розваги займали у часі тривалий період. Про це свідчать купальські пісні, яких співали з перших днів Петрівки аж до святкування дня апостолів Петра і Павла (12 липня). Але кульмінаційна точка цього святкування припадала на період літнього сонцестояння.

За період християнізації наших предків прадавнє купальське торжество поєдналося зі святом Івана Хрестителя. Натомість ритуальна частина і час її виконання дійшли до нас деформованими. Перші описи цього торжества датовані XVI— XVII ст., хоча перші згадки про Купала на декілька століть старші. Вже Густинський літопис (анонімна пам’ятка XVII ст.) наголошує на тому, що купальське торжество відзначали напередодні жнив. Якщо попередні свята були опосередкованими етапами підготовки до жнив, то купальська обрядовість є її заключним етапом.

Укладач даної пам’ятки вже у християнському тлумаченні подає опис цього свята. Він стверджує, що це «нерозумні» пам’ять чинять якомусь Купалу в надвечір’я Різдва Івана Предтечі. Звідси й дізнаємося, що цього вечора збираються дівчата і парубки, плетуть собі вінки з зілля і підперізуються зеленими вітками, запалюють вогонь і, взявшись за руки, ведуть навколо нього хороводи, співають пісень, у яких часто згадують Купала. Потім через вогонь перестрибують. Літописець, подаючи свій опис, вже не розумів суті купальського торжества. Незрозумілим залишився для нього і термін «Купала», якого він називає бісом, тобто язичницьким божеством у християнському тлумаченні. Але для цього він, очевидно, не мав достатніх підстав, бо серед пантеону язичницьких богів часів князя Володимира про нього немає жодної згадки. Однак сам опис досить повно передає ритуал купальського торжества, яке з незначними змінами збереглося до нашого часу. Тут у період підготовки до святкування дівчата збирали польові квіти і пахучі трави, плели декілька вінків. Хлопці дбали про купальське деревце, солому і дрова для вогнища. Крім того, люди, що приходять на місце святкування, теж повинні принести з собою дрова для вогнища, що свідчить про древнє общинно-родове значення купальської ватри, як і вогнів зимового та весняного циклів.

Як тільки хлопці встановлювали купальське деревце, дівчата прикрашали його квітами та кольоровими стрічками. Його називали «купайлицею», «купайлом», «гільцем», «вільцем». Відомі також назви «марена», «марина».

Основна урочистість починалась з ушанування деревця, на якому запалювали берестяні чи воскові свічки. У цей момент дівчата водили навколо «купайлиці» хоровод. Поки дівчата урочисто співали купальських пісень, парубки розпалювали багаття, яке підтримували протягом усієї купальської ночі. Потім влаштовували біля вогню громадську вечерю.

Опісля починалося жартівливе змагання дівчат з парубками: хлопці намагаються вхопити купальське деревце, дівчата боронять його. Тоді деревце розривають на частини, ламають, вищипують гілочки. Кожен, хто вхопив гілку купальського деревця, якнайшвидше біг з нею додому. Гілки розкидали по грядках, щоб городина краще росла, а дівчата ховали під подушки, щоб суджений наснився.

Коли молодь поверталась з домівок на місце урочистостей, те, що залишилось від деревця чи опудала, спалювали або топили в річці. Кидаючи деревце у воду, намагалися якнайшвидше втекти від річки, щоб «чорт не вхопив, бо саме тоді він вилазить з води». Потім перестрибували через вогонь — поодинці чи парами.

Фіналом свята було ворожіння на вінках. Там, де був ставок або річка, дівчата пускали на воду по два вінки. Один вінок загадували на себе, другий — на хлопця. Якщо вінки сходились докупи, то дівчині судилося бути у парі зі своїм нареченим. Вінки на Полтавщині плели із кануперу, любистку, зірок, божого дерева, сокирок, барвінку, васильку, м’яти, рути, резеди та інших пахучих трав.

Так, в купальській пісні Роменського повіту першої третини ХХ століття перераховуються зілля:

Первая зелина – любисточок,
Друга зелина – василечок,
Третя зелина – барвіночок.

Цікавою у плані змісту, який об'єднує всі три літні свята, є купальська пісня, записана Миколою Лисенком у Кременчуцькому повіті Полтавської губернії:

Купала на Йвана
Де Купала ночувала?
Купала на Йвана!
Купалочка-русалочка
На дуб лізла, кору гризла.
Трійця!

Найкраще збереглися тексти саме купальських пісень, адже здавна це одне з найулюбленіших серед молоді Полтавщини свято. Їх зміст перераховував всі головні обрядодії Купала: плетення вінків, пускання їх на воду, вбирання та шанування Марени (Мариноньки), спалення опудала Купала.

Ой, зов'ю вінки та на всі святки.
Ой, на всі святки, на всі празники.
Та рано, рано – на всі празники.
Чи Утонула, Мареночка, утонула,
На верх кісонька зірнула. (Полтавщина, початок ХХ ст.)

Сьогодні Купала, а завтра Івана,
Треба мені та до торгу торгувать,
І зв'язала свекорка продавать,
Рідного батенька купувать…(Роменський повіт, початок ХХ ст., з 1932 р. відійшов до Харківської області)

Під час купальського торжества вдавались також до різноманітних оберегів. Наприклад, до наших днів дійшов звичай «затикати хату» на Купала. Щоб «зла сила» не шкодила господарству, треба було розвішати на стінах стебла лопуха. Місцями під стріху клали кропиву. Зеленими гілками ліщини чи верби обтикали грядки чи ниву, щоб буря їх обминула.

Так як на Полтавщині Купала в основному святкувала молодь, то численну групу купальських пісень складають народні музичні твори про кохання – взаємне почуття, сум нерозділеної любові, любовні чари. Саме з них бере початок великий цикл пісень про кохання, які виконувались незалежно від пори року чи календарних свят.

Звичайно, далеко не всі давні купальські дійства дійшли до наших днів. Загубилася основа обрядів, які здійснювали до прийняття християнства служителі язичницьких культів — жерці. Саме вони надавали колись цьому святові солярного характеру, тобто зв’язку з періодом літнього сонцестояння чи поворотом Сонця на зиму. Натомість краще збереглася народна основа купальських обрядів: звичай запалювати купальські вогні, влаштовувати дівочі ворожіння, збирати цілющі трави. Найбільш стійкими на всій території України були народні вірування в цілющу силу купальського зілля. Тому під час купальських торжеств скрізь було поширено збирання різноманітних лікарських рослин. Одночасно до цих раціональних чинників долучалися й фантастичні. Зокрема, повсюдно існували повір’я про чудодійні рослини, які розцвітають тільки єдиний раз на рік — у ніч на Івана Купала. Найбільш чародійну силу приписували в народі цвіту папороті. Кому поталанить зірвати цю квітку, тому найбільше щаститиме в житті: він розумітиме мову тварин і рослин, перед ним розкриватимуться зачаровані скарби. Микола Гоголь використав народні перекази про цвіт папороті в своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала». На підставі народніх вірувань письменник описує, як мав би виглядати той цвіт: «Дивиться — червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша і червоніє, як жевріюча вуглина. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед його очима, ніби полум’я, освітивши й інших біля себе».

На Полтавщині існує повір’я про «переліт-траву», наче б то, хто зірве «переліт-траву», той буде у всьому щасливий. Переліт-трава, за народним віруванням, має силу переноситися з місця на місце, а цвіт у неї такий барвистий, як веселка. В ніч під Івана Купала цвіт переліт-трави світиться зіркою. Під назвою «переліт-трава» й справді існує кілька рослин в Україні, але не одна з них, звичайно, такого цвіту не має.

Івана Купала – це одне з важливих свят з'єднання з природою. Відоме не лише в Україні, а й у Східній Європі. Святкується з року в рік і має велику популярність. Івана Купала історично українське свято, бо бере початок із земель Київської Русі.

Підготувала Марина Кондратенко, завідувач відділу ПКМВК

20 07 06 ivana kupala